Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90
Шрифт:
Трал зачепився за погнуту леєрну стойку, що належала величезному, судячи з усього, військовому судну. Власне, Віктор, котрий висів над місцем зачіпки, бачив унизу лише довге темне громаддя, обриси якого майже зливалися з чорнотою дна. Але досвід підказував — то корабель. До того ж великий.
Боцман ковзнув нижче. Зачепив рукою бороду водоростей, що звисала з… артилерійського ствола, здригнувся. Порване та погнуте залізо. Башта. Уламок щогли. І на самісінькому
Але досить! Стрілка манометра майже на нулі. Віктор зринає на поверхню.
— “Киров?”— стрічають його на трапі “Бриза”.
— Не знаю, суднових документів не читав, — скрушно зітхаючи, відповідає боцман. — У всякому разі судно військове.
Незвичайне моторошне почуття охоплює тебе, коли ступаєш на палубу мертвого корабля. Спливли роки. В кубриках та каютах, де складали плани військових операцій, різалися в доміно, читали листи від коханих, вивелося не одне покоління прудких зеленух. Саваном мідій вкриті артилерійські башти. І все одно кожна пробоїна, кожен шмат спотвореної броні, здається, зберігають людське тепло, доносять крізь товщу десятиліть стогін і крики останнього бою.
Де ж та жадана деталь, яка підтвердить, що перед нами — “Киров”? І що то може бути? Бронзова табличка з приладу? Папірець технічної інструкції чи стрічка з матроської безкозирки? Як її шукати, коли море вкрило мулом кожен уламок, кожну шпарину на кораблі? Щогли і бойової рубки немає. Їх буквально зрізало: чи то ворожими бомбами, чи то вибухом власного боєзапасу. Найменше постраждала корма.
— Там є діра, — напучує боцман нову пару водолазів, Голуба й Степового (начальство також включилось у пошук). — Спробуйте проникнути всередину…
Сашко й Геннадій запливають усередину. Слабенький промінчик електричного ліхтаря наштовхується то на шмат переборки, то на труби. І чи не диво, що в цьому хаосі трухлявих дощок та іржавого заліза Степовий знаходить дві алюмінієві ложки?
На поверхні, на “Бризі”, їх ретельно шкребуть, миють у гасі. І нарешті Ремез радісно вигукує:
— Тут щось надряпано!
Над ложками схиляється вся команда. Справді, на одній із них напис: “Лукаш”.
У наших руках хоч і тоненька, однак усе-таки ниточка.
— А якщо звернутися до Міністерства оборони? — пропонує Ремез. — Мусять же там знати, чи був на есмінці тоді такий матрос…
Чепіжний скривив лице в іронічній посмішці.
— Знаєш, скільки їх служило у флоті, тих Лукашів? Сотні!
— Та й на самому есмінці могло бути декілька, — підтримує боцмана Степовий. — Треба шукати далі.
Під воду йдуть Лариса й Діна. Сонце вже при заході. На дні о цій порі колобродять зелені сутінки. Дівчата обережно ступають по палубі затонулого корабля. Коли на ногах довгі плавники ластів, а під ногами — купи металобрухту, це дуже й дуже нелегко… Стривайте! Якась тумба з ковпаком. Уважно її оглядають, відхиляють кришку. Там, усередині, — прилад. Кілька спільних зусиль. — і він опиняється в Ларисиній торбі. Тепер— спливати, доки є в балонах повітря. Повільно-повільно ковзають догори дві тіні. А коли дівчата показують свою знахідку “академікові” Степовому, той мало не підстрибує:
— Магнітний компас!
Голуб також пильно оглядає іржавий прилад.
— Справді. Стодвадцятисемиміліметровий… Здається, саме такі й були на есмінцях.
— Ви тільки погляньте! — знову вигукує Сашко. — Таж цей компас
Героями дня сьогодні в нас дівчата. Їм — наші усмішки, шоколад і Голубова пісня. Ні, не про корабель, який залишає палаючий Севастополь (то репертуар на інший, мінорніший випадок). Геннадій довго настроює гітару, розгладжує бороду й, весело підморгнувши, повільно, чітко, ніби набираючи розгону, розпочинає “Смуглянку-молдаванку”. Не сказати, щоб дружно чи влад, проте чоловіча половина команди з силою підхоплює приспів. Над вечірнім морем, в якому тільки-но розчинилася золотава сонячна стежина, стелиться пісня.
Ми співали й, звісно, навіть не мали й гадки, що завтра матимемо ще одне неспростовне підтвердження: під нами лежить есмінець “Кіров”.
Ранок. Снопи оранжево-голубого світла проникають усе глибше й глибше. Знизу добре видно кіль тральщика, на якому можна порахувати геть усі черепашки. Погляд привертає затонулий корабель. Шар піску та намулу вже нездатен приховати жахливі корабельні рани. Вони зяють болючою гаспидною чорнотою, окреслені шматтям здибленого заліза.
“Давай-но сюди”, — подає Чепіжний знак Ремезові,
Той відштовхується від ствола перехнябленої гарматної башти й пливе поруч із Віктором.
Тримаючись однією рукою за погнутий прут леєра, боцман здирає довгим водолазним ножем шар мідій. Мул здіймається вгору густою хмарою. Видимість гіршає. Хлопці чекають, доки хмара розійдеться й стане видно, після чого Чепіжний показує Ремезові на очищене місце. Анатолій стискує лікоть товариша: мовляв, бачу, зрозуміло. На кормі чітко проступає відлите металеве “Р”.
“Р”? Ця ж літера є й у слові “Киров”! Отже, потрібно терпляче шкребти далі. Водолази беруться до роботи з подвоєною енергією. Шкода, що немає сокирки: нею сколювати черепашки та іржу зручніше. Але ж не спливати задля цього тепер, коли в них у руках уже, по суті, ключ від загадки?
Ось з’явилася літера “О”. Далі — “В”. Кілька обережних рухів ножем — і перед водолазами постає напис: “Киров”. Назву героїчного корабля, звичайно, з корми треба зняти. І тут доведеться ще добряче попрацювати зубилами. Проте тепер цей дорогий їм напис годилося б передусім сфотографувати у його природному вигляді, на рідній кормі.
“Розпочалися планомірні пошуки документів у районі офіцерських кают, від яких зосталися лише підлога, засипана піском, та купи заліза. Цього ж дня по лівому борту, біля першої каюти, під звалищем трухлявого дерева та цупкого дроту знайдено сейф…” Це запис Катерини Прихідько у вахтовому журналі, котрий вона як клубний літописець веде дуже ретельно.
“У сейфі були: на верхній полиці наган у кобурі, портупея з сімома патронами і пачка анкет для вступаючих у партію. Тут же — клапті донесень про кількісний склад комуністів, на кожній полиці — конспекти з історії СРСР. Папери збереглися добре… А через день виявлено ще один сейф. Його притиснуло шматком борту з ілюмінатором. Верхня полиця того сейфа була забита грошима 1937, 1938, 1939 років випуску на суму до 100 000 карбованців. Тут також містилися секундомір, наручний годинник, три гумових штампи, ебонітове блюдко та металеві гроші. Нижня ж полиця заповнена наказами по діловодству, проїзними документами… До дверцят сейфа прилипла платіжна відомість на старшинський та матроський склад із назвами посад на есмінці “Киров”. Збереглась і виписка з наказу про призначення на вакантні посади. Дверці сейфа були щільно зачинені. Всі папери збереглися добре”.