Прорив блокади
Шрифт:
Незабаром форт Самтер залишився ліворуч і. прикрив собою «Дельфіна» від батарей північан.
Цей форт, що уславився під час громадянської війни в Сполучених Штатах, розташований за три й одну третю милі від Чарлстона і тягнеться приблизно на милю по обох берегах затоки. Стоїть він на штучному острові з массачусетського граніту і має форму зрізаного-п'ятикутника. Його будівництво тривало десять років і обійшлося в дев'ятсот тисяч доларів.
Саме з цього форту 13 квітня 1861 року південці вибили війська Північних штатів, які очолював Андерсон, і саме по ньому вдарив перший гарматний постріл сепаратистів. Важко підрахувати, скільки тонн заліза й свинцю виплюнули на нього згодом гармати північан. Одначе протягом майже трьох років він успішно відбивав усі їхні атаки. Але через кілька місяців після того, як тут побував «Дельфін», форт Самтер капітулював, не витримавши обстрілу тристафунтовими снарядами, випущеними з нарізних стволів гармат Перрота, які генерал Джілмор звелів установити на острові Морріс.
Проте на той час форт іще стояв незрушно, і прапор конфедератів гордо майорів над його величезним кам'яним п'ятикутником.
Коли форт залишився позаду, з палуби «Дельфіна» побачили саме місто Чарлстон, що притулилося між двома річками, Ешлі й Купером, і виступало в море гострим мисом.
Спрямувавши пароплав між буї, які позначали прохід, і залишивши Чарлстонський маяк, видимий над земляними насипами острова Морріс, на зюйд-зюйд-весті, Джеймс Плейфер звелів підняти на гафелі англійський прапор. Після чого з гідною подиву швидкістю він провів корабель крізь лабіринт фарватерів.
Обминувши карантинний буй, який залишився з правого борту, корабель увійшов у гавань. Міс Хельберт стояла на юті. Вона дивилась на місто, в якому був ув'язнений її батько, і на очах у неї блищали сльози.
Нарешті капітан наказав збавити хід; «Дельфін» пройшов під самими батареями півдня й сходу і незабаром кинув якір біля Північної Торгової пристані.
VII. ГЕНЕРАЛ ВІЙСЬКА ПІВДЕНЦІВ
Коли «Дельфін» підійшов до Чарлстонського молу, його зустріли вигуки «ура» величезного натовпу. Жителі міста, яке терпіло морську блокаду, не звикли до візитів європейських кораблів. Не без подиву запитували вони себе, чого треба в їхніх водах цьому пароплавові, на гафелі якого гордо майорів англійський прапор. Та коли стало відомо, з якою метою він тут з'явився і чому був змушений прориватися крізь вузький фарватер під островом Салліван, коли поширилася чутка, що він доставив у своїх трюмах чималий вантаж контрабандного військового спорядження, гримнули ще гучніші оплески і з новою силою залунали радісні крики. Не гаючи й хвилини, Джеймс Плейфер зробив візит генералові Борегару, військовому комендантові міста. Генерал залюбки прийняв молодого капітана, що вельми доречно доставив на своєму пароплаві амуніцію та зброю його солдатам, в яких вони мали гостру потребу. Отож було зразу домовлено, що розвантажувати корабель почнуть негайно, і на допомогу англійським матросам прийшло безліч робочих рук.
Перш ніж покинути борт свого корабля, Джеймс Плейфер мав розмову з міс Хеліберт, і вона ще раз попросила його з'ясувати долю її батька. Молодий капітан був весь до послуг дівчини.
– Ви можете покластися на мене, міс Дженні,- сказав він їй.- Я ладен зробити навіть неможливе, щоб урятувати вашого батька, але, думаю, з цим не виникне особливих труднощів. Сьогодні ж таки я побачуся з генералом Борегаром і, прямо не просячи його випустити містера Хелгерта на волю, довідаюся, в якому він перебуває становищі, чи його відпущено на слово честі, чи він сидить у в'язниці.
– Бідолашний мій тато,- зітхнула Дженні.- Він і не здогадується, що його донька так близько від нього. І чому я не можу кинутися йому в обійми!
– Потерпіть трохи, міс Дженні. Скоро ви обіймете свого батька. Не сумнівайтеся, що я діятиму з цілковитою вам відданістю, але водночас обачно й тверезо.
Джеймс Плейфер не забув про свою обіцянку, і після того, як по-купецькому обладнав справи фірми, продав генералові вантаж «Дельфіна» і купив за безцінь величезну кількість бавовни, він заговорив про події дня.
– Отже,- запитав він генерала,- ви вірите в перемогу тих, хто обстоює збереження рабства?
– Я ні на мить не сумніваюся в нашій остаточній перемозі, а що стосується Чарлстона, то незабаром армія генерала Лі прийде нам на допомогу і зніме облогу з міста. Та й чого можна чекати від аболіціоністів? Припустімо навіть - хоч цього ніколи не буде,- що промислові міста Віргінії, обох Каролін, Джорджії, Алабами, Міссісіпі потраплять їм до рук, ну а далі що? Чи стануть вони господарями краю, який ніколи не зможуть прибрати до своїх рук? Звичайно ж ні. Навіть якщо їм судилося здобути перемогу, то, гадаю, вони не знатимуть, що з нею робити.
– А ви цілком упевнені у своїх солдатах?
– спитав капітан.- Ви не боїтеся, що Чарлстон стомиться від облоги, яка завдає йому страшної шкоди?
– Ні, я не вірю в можливість зради. А втім, зрадників ми безжально каратимемо, і я знищу вогнем і залізом усе місто, якщо помічу в ньому бодай найменші симпатії до ворога. Девіс Джефферсон довірив мені оборону Чарлстона, і ви можете бути певні, що Чарлстон у надійних руках.
– А ви маєте полонених північан?
– спитав Джеймс Плейфер, переходячи до теми, що особливо його цікавила.
– Так, капітане,- відповів генерал.- Адже саме в Чарлстоні спалахнуло перше полум'я розколу. Аболіціоністи, які тут жили, вчинили нам опір, але зазнали поразки, і ми залишили їх у себе як військовополонених.
– І багато їх у вас?
– Близько сотні.
– Вони вільно живуть у місті?
– Жили вільно, поки я не розкрив, що вони влаштували змову. їхній верховода зумів налагодити зв'язки з обложеними, і ті стали отримувати точні відомості про становище в місті. Отож я був змушений посадити цих небезпечних гостей під замок, а кілька з них вийдуть із в'язниці лише для того, щоб піднятися на гласис [5] цитаделі, де з десяток конфедеративних куль покладуть край їхньому аболіціонізму.
5
Гласис - пологий насип перед зовнішнім ровом фортеці, нахилений у бік противника.
– Як? Ви їх розстріляєте?
– вигукнув молодий капітан, мимоволі здригнувшись.
– Звичайно. І їхнього верховоду в першу чергу. То людина надто рішуча й надто небезпечна, щоб тримати її живою в обложеному місті. Я послав його листи нашому президентові в Річмонд; не мине й тижня, як його долю буде вирішено - і безповоротно.
– Хто ж цей верховода, про якого ви говорите?
– спитав Джеймс Плейфер з досконало награною байдужістю.
– Один газетяр з Бостона, запеклий аболіціоніст, цепний пес Лінкольна.
– І як його звуть?
– Джонатан Хеліберт.
– Бідолаха!
– кинув Джеймс, стримавши своє хвилювання.- Хай там що він зробив, а все ж таки його шкода. І ви певні, що його засудять до розстрілу?
– Абсолютно впевнений,- відповів Борегар.- Чого ж ви хочете! На війні як на війні. Кожний захищається, як уміє.
– А втім, це мене не стосується,- відповів капітан.- Я вже буду далеко, коли відбудеться ця екзекуція.
– Як? Ви так скоро хочете вийти в море?
– Атож, генерале. Зрештою, я передусім купець. Тільки-но повантажать мою бавовну, як я знімуся з якоря. Я пробився до Чарлстона, і це добре, але треба й вибратися звідси. А вибратися буде не так просто. «Дельфін» - корабель чудовий, він легко випередить будь-який з фрегатів флоту північан. Та хай як швидко він ходить, снаряд сотого калібру літає швидше, а якщо їдкий снаряд влучить у його корпус або в машину, це завдасть непоправної шкоди моїй комерції.