Прорив блокади
Шрифт:
Коли його підвели до капітана, він подивився на нього пильним поглядом і спитав:
– Ви капітан Джеймс Плейфер?
– Так, це я,- відповів шкіпер.- Навіщо я тобі потрібен?
– Найміть мене матросом на ваш корабель.
– Вакансій більше у мене нема. Я вже набрав команду.
– О, одна зайва людина вам не завадить. Навпаки.
– Ти так думаєш?
– мовив Джеймс Плейфер, глянувши співрозмовникові просто у вічі.
– Я цього певен,- відповів матрос.
– А хто ти, власне, такий?
– спитав капітан.
– Моряк, бувалий у бувальцях, відчайдух і хлопець, на якого можна покластися. Пара дужих рук, які я маю честь запропонувати вам, згодяться та ще й як згодяться на борту корабля.
– Але «Дельфін» - не єдиний корабель у порту, а Джеймс Плейфер - не один на світі капітан. Чому ти прийшов саме сюди?
– Бо я хочу служити тільки на «Дельфіні» й лише під орудою капітана Джеймса Плейфера.
– Твої послуги мені не потрібні.
– Чоловік дужий завжди стане в пригоді, а якщо хочете випробувати мою силу, зведіть мене з трьома-чотирма найміцнішими хлопцями з вашої команди, я готовий.
– Ач який швидкий!
– відповів Джеймс Плейфер.- А звуть тебе як?
– Крокстон, ваш слуга покірний.
Капітан відступив на кілька кроків назад, щоб ліпше роздивитися цього геркулеса, який так зухвало набивався йому в матроси. Постава, тіло, весь вигляд незнайомця аж ніяк не спростовували його слів. Відчувалося, що він справді наділений від природи великою фізичною силою і що відваги йому теж не позичати.
– Де ти плавав?
– спитав Джеймс Плейфер.
– Скрізь потроху.
– А ти знаєш, з якою метою вирушає в море «Дельфін»?
– Знаю, і саме це мене до вас привело.
– Ну, гаразд, чорти б мене взяли, якби я відпустив хлоп'ягу твого гарту. Йди знайди мого помічника містера Метью, і хай він запише тебе, в команду.
Сказавши ці слова, Джеймс Плейфер сподівався, що його співрозмовник круто обернеться й побіжить на бак корабля. Одначе він помилився. Крокстон не зрушив із місця.
– Ти хіба не чув,- що я тобі сказав?
– спитав капітан.
– Чув,- відповів матрос- Але це не все, я маю до вас іще одну пропозицію.
– О, ти вже мені набрид!
– сердито відрубав Джеймс.- У мене не так багато часу, щоб я гаяв його на пусті балачки.
– Я заберу його у вас зовсім трохи,- відповів Крокстон.- Ще два слова - і кінець. Зараз я вам усе викладу. В мене є племінник.
– У твого племінника чудовий дядько,- відповів Джеймс Плейфер.
– Ет!
– відказав Крокстон.
– Ти коли-небудь закінчиш чи ні?
– спитав капітан з явним нетерпінням у голосі.
– Так от у чім справа. Коли наймають дядька, то на додачу беруть і племінника.
– Та невже?
– Безперечно. Такий звичай. Ці двоє не продаються окремо.
– І що ж він таке, твій племінник?
– П'ятнадцятирічний хлопець, юнга, якого я навчаю матроського ремесла. Він беручкий до діла, й колись із нього вийде добрий моряк.
– Так затям собі, Крокстоне - вихователю юнг: «Дельфін» - не школа для шмаркачів.
– Не будемо говорити погано про юнг,- відказав Крокстон.- Один із них став адміралом Нельсоном, а інший - адміралом Франкліном.
– Ну, біс із тобою, приятелю,- відповів Джеймс Плейфер.- Язик у тебе підвішений добре, й мені подобається, як ти ним орудуєш. Приводь свого племінника. Але якщо його дядько виявиться не таким силачем, як ти запевняєш, дядькові доведеться мати справу зі мною. Іди і щоб через годину ти був тут.
Крокстонові не треба було двічі це повторювати. Він досить незграбно віддав честь капітанові «Дельфіна» і спустився трапом на пристань. Через годину він уже був на борту корабля із своїм племінником, хлопцем років чотирнадцяти-п'ятнадцяти, тендітним і трохи наче кволим; він мав боязкий і здивований вираз обличчя і був явно не до пари своєму дядькові з його самовпевненістю та фізичною силою. Крокстон мусив навіть підбадьорити його кількома енергійними словами.
– Ану вище голову!
– сказав він - Нас тут не з'їдять, хай йому чорт! І, зрештою, ще є час повернутись назад.
– Ні, ні!
– відповів хлопець.- І хай поможе нам бог! Того ж таки дня матроса Крокстона та юнгу Джона Стіггса внесли до списків команди «Дельфіна».
На п'яту наступного ранку кочегари розпалили в топках пароплава жаркий вогонь. Палуба затремтіла від двигтіння казана, і пара із свистом шугнула крізь клапани. Настала мить відплиття.
Незважаючи на ранню годину, на пристані й на мосту Глазго-брідж юрмився досить великий натовп. Люди прийшли попрощатися з відважним кораблем. Вінсент Плейфер теж прийшов обняти на прощання капітана Джеймса, але він повівся за цих обставин, як римлянин стародавніх добрих часів. Він тримався по-геройському, і два лункі поцілунки, які він вліпив племінникові, свідчили про його незламну рішучість.
– Вирушай, Джеймсе,- сказав він молодому капітанові.- Пливи швидко і повертайся ще швидше. А головне, не забудь скористатися всіма вигодами свого становища. Продавай дорого, купуй дешево, і ти здобудеш повагу свого дядька.
Після цих повчальних слів, запозичених із «Посібника для негоціантів», дядькои небіж розлучилися, а всі гості покинули борт корабля?
У ці хвилини Крокстон та Джон Стіггс стояли поруч на баку, і дядько казав племінникові:
– Усе буде добре, усе буде гаразд! Через дві години ми вже вийдемо у відкрите море. Наша подорож почалася досить незвичайно, а закінчиться успішно, я цього певен!
Замість відповіді юнга міцно стиснув руку Крокстона.
– Як там тиск пари?
– спитав Джеймс Плейфер у свого помічника.
– Нормальний, капітане,- відповів містер Метью.
– От і гаразд. Віддайте швартови.
Необхідний маневр зразу виконали. Гвинти прийшли в рух. «Дельфін» здригнувся, зрушив з місця, пройшов між кораблями, що стояли в порту на якорі, й незабаром зник з-перед очей натовпу, який вітав його останніми «ура».
По річищу Клайду пройшли без особливих труднощів. Можна сказати, що русло цієї річки рукотворне і створила його рука хазяїна. Завдяки роботі землечерпалок та постійній очистці її глибина за останні півсотні років досягла п'ятнадцяти футів, а ширина між набережними міста збільшилася втричі. Незабаром ліс щогл і труб сховався за туманом і димом. Дзенькіт молотів у ливарнях та стукіт сокир на будовах завмер у далечині. Проминули селище Партік, і тепер замість заводів по берегах тяглися сільські будинки, вілли, маєтки. Раз у раз зменшуючи оберти своєї парової машини, «Дельфін» петляв між дамбами, які утримують річку в берегах. Фарватер там місцями дуже вузький, але це не така вже незручність, бо для судноплавної річки куди більше важить глибина, ніж ширина. Біля стерна стояв один із найкращих лоцманів Ірландського моря; він упевнено вів пароплав між плавучих бакенів, кам'яних стовпів та куп каміння, що позначали фарватер,;- на кожному такому знакові було встановлено ліхтар. Залишилося позаду й містечко Ренфру. Далі потяглися Кілпатрікські пагорби, і Клайд поширшав, виходячи в затоку Баулінга, від якої починається канал, що з'єднує водним шляхом Едінбург і Глазго.