Прорив блокади
Шрифт:
– Чорт!
– вигукнув Джеймс Плейфер.- Швидше, швидше! Другий снаряд не змусить себе довго чекати.
– Змусить!
– сказав містер Метью.- Треба певний час, щоб перезарядити таку гармату.
– Отакої! Це справді цікаво бачити,- мовив Крокстон; він стояв, склавши руки на грудях, і спостерігав події з виразом людини, яку все це дуже мало обходить.- Подумати тільки, що то наші друзі посилають нам такі подаруночки!
– А» це ти!
– вигукнув Джеймс Плейфер, змірявши американця поглядом з голови до ніг.
– Це я, капітане,- незворушно відповів той.- Я прийшов подивитись, як палять із гармати наші славні хлопці. Непогано, бігме, непогано!
Капітан уже збирався відповісти Крокстонові щось різке, але в цю мить другий снаряд хлюпнувся в море, не долетівши до правого заднього борту.
– Чудово!
– вигукнув Джеймс Плейфер.- Ми вже ви? грали в цього «Ірокеза» два кабельтови. Вони пливуть із швидкістю бакена, твої друзі, ти чуєш, Крокстоне - вихователю юнг?
– Не заперечую,- відповів американець.- І уявіть собі, мене це анітрохи не засмучує.
Третій снаряд упав значно далі, ніж два перші. Не минуло й десяти хвилин, відколи почався обстріл, а «Дельфін» був уже поза його досяжністю.
– Ці снаряди - для нас найточніший лаг, містере Метью,- мовив Джеймс Плейфер.- Завдяки їм ми тепер знаємо, що можемо покластися на швидкість нашого судна. А зараз збавте пару. Не варт дарма спалювати вугілля.
– Чудовий у вас корабель,- сказала міс Хеліберт молодому капітанові.
– Так, міс Дженні, він накручує свої сімнадцять вузлів, мій славний «Дельфін», і надвечір ми втратимо з поля зору цей північноамериканський корвет.
Джеймс Плейфер не перехвалював мореплавні якості свого корабля, і сонце ще не зайшло, коли верхівки щогл корвета зникли за обрієм.
Цей випадок дав капітанові змогу побачити характер міс Хеліберт у зовсім новому світлі. А втім, кригу булр зламано. Віднині й до самого кінця рейсу розмови між капітаном «Дельфіна» та пасажиркою корабля відбувалися часто і тривали довго. Джеймс Плейфер знайшов у Дженні дівчину стриману, сильну духом, розважливу, розумну. Вона говорила про все з великою відвертістю, як то заведено в Америці, мала на все тверді погляди й висловлювала їх з переконаністю, що проникала в саме серце Джеймса Плейфера - і то незалежно від його свідомої волі. Вона любила свою батьківщину; вона відстоювала високу ідею Сполучених Штатів і говорила про громадянську війну з ентузіазмом, на який була б нездатна жодна інша жінка. Таке не раз траплялося, що Джеймс Плейфер розгублювався і не знаходив відповіді на її аргументи. Іноді предметом їхнього обговорення ставала навіть позиція «купецької вигоди»; Дженні нападала на неї дуже енергійно й нізащо не хотіла поступатися. Спочатку Джеймс сперечався багато й часто. Він намагався обстоювати справу конфедератів, доводив, що правда на їхньому боці, адже люди, які об'єдналися в цілком добровільний союз, мали повне право на відокремлення. Але дівчина в цьому питанні мала тверді погляди і легко переконала капітана в тому, що в центрі боротьби між Північчю та Півднем Америки стояло питання рабства, що тут ішлося не так про політику, як про мораль та людяність, і Джеймс зазнав цілковитої поразки. Не маючи переконливих аргументів на захист своєї позиції, він під час цих суперечок намагався більше слухати ніж говорити. Та й важко сказати, що на нього впливало сильніше: розважливі доводи міс Хеліберт чи її дівочі чари. Але так чи так, а довелося йому кінець кінцем погодитися, що боротьба за визволення чорних рабів була головною рушійною силою у громадянській війні Сполучених Штатів, що належало покінчити з цим жахливим пережитком епохи варварства раз і назавжди.
А втім, ми вже згадували, що капітан не надто дорожив своїми політичними поглядами. Він пожертвував би й серйознішими переконаннями, щоб здатися на аргументи, які злітали з таких привабливих уст. Отож, коли мова йшла про політику, він ладен був відступити зі своїх позицій майже без опору. Але цим їхні дискусії не обмежувались, і зрештою Дженні перейшла в рішучу атаку на позиції «купця», на інтереси, які були для Джеймса найдорожчі. Якось розмова зайшла про торговельну оборудку, задля якої і вийшов у море «Дельфін», про зброю та амуніцію, яку капітан Плейфер збирався продати конфедератам.
– Почуття вдячності, містере Джеймсе,- мовила йому того дня Дженні Хеліберт,- не перешкодить мені сказати вам щиру правду. Навпаки. Звичайно, ви хоробрий моряк і Здібний комерсант. Та й фірма Плейферів має високу репутацію. Але цього разу вона зрадила свої принципи й обладнує справу, що ганьбить її.
– Як?
– вигукнув Джеймс.- Виходить, фірма Плейферів не має права на таку сміливу торговельну операцію?
– Не має! Вона хоче постачити зброю заколотникам, які злочинно збунтувалися проти свого законного уряду, а це означає, що вона стала на бік несправедливості.
– Якщо хочете знати правду, міс Дженні,- відповів капітан,- то я не буду з вами сперечатися, справедливо чи несправедливо повстали конфедерати, я скажу вам так: я купець, і мене обходять лише інтереси моєї фірми. Я шукаю вигоди скрізь, де вона трапляється.
– Ось це якраз і заслуговує осуду, містере Джеймсе,- сказала дівчина.- Прагнення до зиску - це не виправдання.- Постачаючи південцям засоби продовжувати злочинну війну, ви так само винні, як і в тому випадку, коли б ви продали китайцям опій, що" одурманює їх.
– О, це вже занадто, міс Дженні, і я не можу погодитись...
– Ні, я кажу вам правду, і коли ви звернетеся до власного сумління, коли усвідомите, яку ви граєте роль і до яких наслідків це може призвести, то зрозумієте, що я маю слушність і в цьому випадку, як і в багатьох інших.
Ці слова приголомшили Джеймса Плейфера. Він покинув тоді Дженні, охоплений справжнім гнівом, бо відчував, що безпорадний їй заперечити. Потім десь півгодини - годину щонайбільше - він дувся, як мала дитина, після чого знову повернувся до цієї незвичайної дівчини, яка з такою милою усмішкою громила його найнеспростовнішими аргументами.
Одне слово, хоч він собі в цьому й не признававсь, капітан Плейфер більше не розпоряджався собою. Він уже не був повноправним хазяїном - «першим після бога» - на борту свого корабля.
Отож, на превелику радість Крокстона, справа визволення з полону містера Хеліберта вже не здавалася такою безнадійною. Складалося враження, що капітан тепер готовий на все, аби вирятувати батька Дженні. Навіть якби для цього довелось піддати ризику «Дельфін», його вантаж його команду і накликати на себе прокляття свого достойного дядька Вінсента.
VI. ФАРВАТЕР ПІД ОСТРОВОМ САЛЛІВАН
Через два дні після зустрічі з корветом «Ірокез» «Дельфін» наблизився до Бермудських островів, і йому довелося витерпіти шалену бурю. Над тими місцями часто пролітають урагани неймовірної сили, топлячи багато кораблів, і саме там Шекспір помістив тривожні сцени своєї драми «Буря», в якій Аріель і Калібан змагаються за владу над стихією хвиль.
Шторм, який налетів на «Дельфін», був жахливий, і Джеймс Плейфер хотів навіть перечекати негоду на Мейнленді, одному з островів Бермудського архіпелагу, де містився англійський військовий пост, хоча це було б прикрою і небажаною затримкою. На щастя, «Дельфін» поводився під час бурі бездоганно. Цілий день він успішно змагався з грізним ураганом, після чого зміг продовжити свій рейс до Американського узбережжя.