Прощавай, кохана!
Шрифт:
— Як далеко вони стоять? — спитав шеф, мугикнувши, вдоволений своєю дотепністю.
— Не далі ніж Астер-Драйв вісімсот шістдесят два, де мешкає містер і місіс Левін Локрідж Грейл. Це далеко?
Обличчя шефа враз змінилося: переді мною сиділа вже зовсім інша людина.
— Сталося так, що місіс Грейл моя клієнтка.
— Замкніть двері, — попросив він. — Ви молодші за мене. Поверніть ручку… А тепер давайте почнемо все спочатку. По-дружньому. У вас чесне обличчя, Марлоу.
Я підвівся і замкнув
Ми випили. Шеф обчистив кілька зернят, і ми почали їх мовчки жувати, дивлячись у вічі одне одному.
— Зовсім непогано, — схвалив шеф і налив удруге.
Настала моя черга лущити кардамон. Він змахнув шкаралупки з журналу просто на підлогу, відхилився назад і усміхнувся.
— Отепер побалакаємо, — почав він. — Чи пов'язана робота, яку ви виконуєте для місіс Грейл, із Амтором?
— Так, зв'язок є. Але, гадаю, вам слід перевірити, чи я сказав вам правду.
— Справді, треба, — погодився він і потягнувся до телефону. Дістав невеликий записник із внутрішньої кишені і став шукати номер.
— Тут телефони тих, хто фінансує виборчу кампанію, — підморгнув мені шеф. — Наш мер вимагає, щоб тим людям надавали всіляку допомогу та виявляли повагу. Ось він, знайшов, — він відклав записник і почав набирати номер.
Шеф зіткнувся з тими ж самими труднощами, що і я, розмовляючи з секретарем. В нього аж вуха почервоніли. Зрештою місіс Грейл підійшла до телефону, але шефові вуха кольору не змінили. Певно, вона дуже різко розмовляла з ним.
— Хоче поговорити з вами. — Шеф подав мені трубку через стіл.
— Філ слухає, — сказав я, грайливо підморгнувши шефу.
У трубці почувся холодний, спокусливий сміх.
— Що ти робиш із цим жирним імпотентом?
— П'ю потроху.
— Тобі це потрібно?
— Авжеж, це моя робота. Є щось новеньке? Думаю, ти знаєш, що я маю на увазі.
— Ні. Слухай, приятелю, невже ти не здогадуєшся, що вчора примусив мене чекати майже годину? Чи я справляю враження жінки, з якою можна так поводитися?
— Я вскочив у халепу. Може, зустрінемося сьогодні увечері?
— Стривай… сьогодні… Господи, який сьогодні день?
— Краще я зателефоную пізніше, — запропонував я, — бо не певний, що зможу. Сьогодні — п'ятниця.
— Брехун. — У трубці знов пролунав хрипкий тихий сміх. — Сьогодні — понеділок. У ту ж годину, на тому ж місці. І не здумай знов обдурити мене.
— Краще я перетелефоную.
— Краще приходь туди.
— Не можу обіцяти. Зателефоную пізніше.
— Бачу, з тобою важко домовитися. Може, я взагалі дурна, що роблю це.
— Гадаю, що так.
— Чому?
— Я людина небагата,
— А щоб тебе чорти взяли! Коли тебе там не буде…
— Я сказав — зателефоную.
— Усі чоловіки однакові, — зітхнула вона.
— Як і всі жінки. Крім перших дев'яти…
Вона ще раз чортихнулася і кинула трубку. Шефові очі так повилазили з орбіт, що здавалося, ніби вони на шарнірах. Тремтячою рукою він наповнив келихи і один із них підсунув мені.
— Он як воно значить, — задумливо мовив він.
— Її чоловікові байдуже, — сказав я. — Не звертає уваги.
Він проковтнув рідину з дещо ображеним виразом і задумливо почав лущити зернята кардамону. Ми випили ще раз за чесні очі одне одного. Шеф із жалем прибрав пляшку та келихи і натиснув на кнопку виклику.
— Якщо Гелбрайт у приміщенні, хай зайде до мене. Якщо ні, знайдіть і перекажіть, щоб він зв'язався зі мною.
Я підвівся, відімкнув двері і повернувся на своє місце. У двері хтось постукав. Шеф гукнув, щоб заходили, і на порозі виріс Хемінгуей.
Він неквапом підійшов до столу і завмер трохи осторонь, дивлячись на шефа Уокса з належною улесливістю.
— Познайомся з містером Філіппом Марлоу, — дружньо сказав шеф. — Приватний детектив із Лос-Анджелеса.
Хемінгуей трохи повернувся і подивився на мене. Він наче вперше бачив мене. Ми простягли одне одному руки, і він знову переніс свою увагу на шефа.
— Містер Марлоу розповів мені дивну історію, — сказав шеф з такою ж самою підступністю, з якою Рішельє ховався за гобеленами, — про людину на ім'я Амтор, що мешкає у Стілвуд-Хейтсі. Певно, один із дурисвітів, що ворожать на магічних кристалах. Виявилося, що Марлоу поїхав до нього, а ти з Блейном випадково теж опинився там і між вами сталося якесь непорозуміння. Деталі я не пригадую. — Шеф подивився у вікно із незворушним виглядом людини, яка забуває дрібниці.
— Це якась помилка, — відповів Хемінгуей. — Я ніколи раніше не бачив його.
— Справді, сталася якась помилка, — вів своєї шеф. — Дріб'язкова, але все ж таки помилка. Містер Марлоу не надає їй особливого значення.
Хемінгуей знову глянув на мене. Його обличчя все ще було скам'яніле.
— Його зовсім не обходить та помилка, — казав далі шеф. — Він зацікавлений у тому, щоб поїхати до Амтора, який живе у Стілвуд-Хейтсі, і побачитися з ним. Він би хотів, щоб хтось його супроводив. От я й подумав, що ти міг би це зробити. Містер Марлоу просив, щоб із ним хтось був і простежив, аби його не обдурили. Здається, у містера Амтора дуже спритний охоронець, тому містер Марлоу побоюється, що без сторонньої допомоги він не обійдеться. Як ти гадаєш, вдасться тобі з'ясувати, де живе той Амтор?