Прощавай, кохана!
Шрифт:
Рудий повернув голову і знову подивився на столи. Він позіхнув і відліпився від стіни. Людина з довгим носом знову була тут. Рудий ступив крок назустріч.
— Гей, Олсоне, — привітався він і мало не збив того з ніг, проходячи повз нього.
Олсон кисло подивився йому вслід і трохи підняв капелюха, потім з огидою сплюнув на підлогу.
Я вийшов із залу слідом за Рудим і попрямував до своєї машини, повернувся до бульвару Голлівуд, припаркував машину і подибав додому.
Зняв черевики і походжав кімнатою у шкарпетках, пальцями відчуваючи підлогу. Вони у мене
Потім сів на край ліжка, намагаючись розрахувати час. Але в мене нічого не вийшло. Щоб розшукати Меллоя, певно, потрібні години, а може, й дні. Цілком ймовірно, що його взагалі не можна буде знайти, поки поліція не схопить його випадково — живого.
Розділ 39
Десь о десятій вечора я зателефонував Грейл у Бей-Сіті, хоча побоювався, що не застану її. Але місіс Грейл була вдома. Я побалакав із секретарем, нарешті почув її голос, в якому відчувалось невдоволення і добряча порція віскі.
— Обіцяв зателефонувати, — сказав я. — Хоч трохи пізно, але мене виправдовує те, що я мав багато роботи.
— Знову не побачимось? — холодно спитала вона.
— Та ні… Ваш водій ще не пішов?
— Він завжди на місці коли треба.
— Може, завітаєте до мене? А я поки що одягну святковий костюм.
— Оце добре, — промовила вона. — А чи мені варто турбуватися?
Амтор добре навчив її вести бесіду, хоч я не певен, чи були в неї колись труднощі щодо цього.
— Я покажу вам гравюру [17] .
— Тільки одну?
— У мене однокімнатна квартира.
— Чула, що є й такі, — сухо відповіла вона, але потім змінила тон. — Не слід так старатися. У вас чудова статура, містере. І не дозволяйте нікому твердити інше. Ще раз скажіть адресу.
Я назвав адресу і номер квартири.
— Парадні двері замикаються, але я спущуся і відчиню їх.
— Чудово! — відповіла вона. — Тоді мені не потрібна буде відмикачка.
17
За звичаєм, який побутує, чоловік, котрий вмовляє жінку прийти до нього додому, завжди обіцяє показати їй картини чи інші твори мистецтва.
Місіс Грейл поклала трубку, а у мене лишилося відчуття, ніби я розмовляв із кимось неіснуючим.
Я спустився униз, відімкнув замка, прийняв душ і, надівши піжаму, ліг на ліжко. Я міг би проспати тиждень. Але змусив себе підвестися й відімкнув двері, бо раніше забув це зробити. Немов у тумані доповз до кухні, витяг келихи і пляшку шотландського віскі, яку беріг для першокласного зваблення.
— Помолимось, — уголос сказав я, знов лягаючи у ліжко, — Більш робити нічого — тільки молитися. — І заплющив очі.
Чотири стіни кімнати рухалися, мов то був човен. Мені здалося, що стіни повільно розгойдуються, а повітря сповнюється подихом морського вітру і крапельками туману. Я почав відчувати запахи: спершу пального, потім затхлого приміщення. Тоді побачив італійця у червоній сорочці,
Я кинув думати. З заплющеними очима рухалися спалахи світла, і я мов розтанув у безконечності і відчував себе наївним диваком, який повертається з марних блукань. Потім зробився стодоларовим пакунком із динамітом, який вибухнув із таким самим хеканням, який видає лихвар, дивлячись на годинник, вартістю в долар. А тоді перетворився на жука з рожевою голівкою, що повзе по стіні муніципалітету. Непомітно я заснув.
Прокидався повільно і неохоче. Раптом побачив на стелі коло світла від ліхтарика. Хтось обережно скрадався кімнатою. Рухався крадькома, тихою, важкою ходою. Я прислухався. Тоді обережно повернув голову і глянув на Лося Меллоя. Кімнату заповнювали сутінки, але він рухався так само безшумно, як і тоді, коли я вперше побачив його. Пістолет у його руці виблискував тьмяно, по-діловому. Капелюх було зсунуто на потилицю, і видно чорне кучеряве волосся. Він принюхувався, наче мисливський собака.
Побачивши, що я розплющив очі, Лось ковзнув до ліжка і зупинився поблизу, дивлячись на мене згори.
— Одержав твою записку, — промовив він, — і перевірив, чи тут чисто. Копів у дворі не помітив. Якщо ти влаштував засідку, то принаймні двох винесуть уперед ногами.
Я повернувся на ліжку, і Лось швидко понишпорив під подушкою. Глибоко запалі очі на широкому блідому обличчі майже лагідно дивилися на мене. Він був одягнений у пальто, подране на одному рукаві, яке щільно облягало його плечі. Шов на одному із них розійшовся — мабуть, тоді, коли Лось його натягував. Не знаю, чи є пальта більшого розміру, але й це було замале для нього.
— Я знав, що ти прийдеш, — сказав я. — Але жоден коп не знає про це. Просто я хотів тебе побачити.
— Що далі? — спитав він і відійшов од ліжка до столу, поклав пістолет, стягнув пальто і сів на мого кращого стільця. Той зарипів, але не розвалився. Лось трохи відкинувся і поклав пістолет так, щоб той був під рукою. Витяг із кишені пачку сигарет, витрусив сигарету і узяв просто губами. Сірника запалив, черкнувши по нігтю великого пальця. Різкий запах диму поплив кімнатою.
— Ти часом не захворів? У тебе все гаразд? — поцікавився він.
— Ні, просто відпочиваю після важкого дня.
— Двері були відчинені. Чекаєш на когось?
— На даму.
Він задумливо глянув на мене.
— Може, вона і не прийде, — сказав я. — Якщо ж завітає, я її випроводжу.
— Що за дама?
— Така собі дама. Не хвилюйся, я віддаю перевагу не їй, а розмові з тобою.
Його губи ледь торкнула усмішка. Він незграбно дмихав сигаретою— так, ніби вона була замала для його пальців.