Робінзон Крузо
Шрифт:
Це могло згубити мене, якби не вдалося, хоча я майже непритомнів, міцно вчепитися обома руками у слизький плаский камінь, що виступав із води. Хвилі тут були набагато слабші й тільки вкривали мене з головою; я дочекався проміжку між валами, пірнув і хутко поплив до берега.
Нарешті я опинився на твердій землі – цілий та неушкоджений. Скочивши на ноги, я кинувся бігти від лінії прибою, видерся на прибережний стрімчак і впав у густі зарості трави. «Господи, – прошепотів я, тремтячи й плачучи, – дякую за те, що ти врятував мене!»
Жодної душі не було навколо. Віддихавшись, я підвівся й побрів до води. Анікогісінько. Усі мої супутники, вочевидь, загинули; на хвилях біля берега погойдувалися кілька капелюхів і два різні черевики. Поглянувши в бік корабля, який досі сидів на мілині, я жахнувся від думки, як далеко я від нього перебував, і знову подякував небу за диво, яке сталося зі мною…
Настав час роздивитися. Радість моя зникла дуже швидко: хоча я й урятувався, острів, судячи з усього, був незаселений. Мій мокрий одяг був подертий на клоччя, а іншого було ніде взяти, я відчував нестерпний голод, але мені не було чим підкріпити себе, я не мав навіть прісної води. І найжахливіше було те, що, крім табакерки й невеликого ножа, при мені не виявилося зброї, щоб здобути хоч якусь їжу або захиститися від диких звірів. Єдине, що спало мені на думку, – це пошукати схованку, у якій можна було б переночувати. Я усвідомлював, що перш за все треба відпочити й набратися сили, а вже потім шукати вихід зі становища.
Тим часом почало сутеніти; я пройшов близько чверті милі вглиб острова, поки не натрапив на гіллясте міцне дерево; на моє щастя, неподалік нього дзюрчав струмок. Утамувавши спрагу і пожувавши тютюну, який уцілів у моїй табакерці, я заліз якомога вище на дерево. Відчуття голоду притупилося. Я знайшов зручну широку розсоху, вирізав із гілки важкий кийок для захисту, накидав у розсоху листя, ліг і миттю провалився в сон, ніби в глибоку чорну яму.
Уранці я прокинувся, як не дивно, бадьорим і відпочилим. Сонце вже світило, вітер зовсім ущух, погода була ясна. Я поглянув у бік моря – наш корабель звідси було видно як на долоні. Він був набагато ближче до місця моєї ночівлі, ніж до тієї частини узбережжя, куди мене винесли хвилі. Судно все-таки витримало шторм, і я подумав, що найперше треба дістатися його, щоб здобути провізію та одяг.
Я попрямував до берега, уважно оглянув його і раптом помітив удалині нашу шлюпку. Вочевидь, її теж викинуло бурею на узбережжя. Я кинувся був до шлюпки, але мій шлях перетинала невелика, та глибока затока завширшки півмилі. Нічого не лишалося, хіба що повернути назад і пошукати інший спосіб дістатися корабля, на якому я сподівався знайти хоча б щось корисне для себе.
На морі був повний штиль, почався відплив, і я скористався цим, щоб потрапити на корабель. Він стояв лишень у трьохстах метрах від мене, нахилившись на мілководді, величезний і на вигляд неушкоджений. Мені стало гірко – якби ми не залишили судно і перечекали бурю, то всі були б живі… Але що було робити? Я стрибнув у воду і поплив. Одначе незабаром я зрозумів, що хоча моя мета й близька, потрапити на корабель майже неможливо. Я проплив довкола нього двічі, поки не помітив кінець линви, який звисав майже до самої води. Насилу мені вдалося вхопитися за нього і видертися на бак.
Трюм судна був заповнений водою, але, сівши на мілину, воно зав’язло в мулі таким чином, що корма піднялася високо над морем і ця вся частина залишилася непошкодженою й сухою. На кормі майже все вціліло. Провізія та одяг були в доброму стані, отже, насамперед я перевдягнувся і набив кишені сухарями. Потім попрямував до кают-компанії, щоб як слід попоїсти й ковтнути для бадьорості рому. Життя більше не здавалося мені похмурим. Запасів харчів на найближчий час мало вистачити, хоча залишалося питання: як їх доправити на берег, якщо в мене немає човна? Поміркувавши, я вирішив збудувати пліт.
На кораблі збереглися запасні частини щогол, реї, дошки, кілька сотень ярдів міцної конопляної мотузки і різноманітний теслярський інструмент. Я нашвидкуруч сколотив невеликий пліт, але коли спустив його на воду, зрозумів, що припустився помилки. Незграбна конструкція могла витримати лише вагу мого тіла – я не подумав про решту вантажу. Довелося знову братися за пилку й сокиру та старанно працювати. Я втомився до знемоги, але бажання запастися всім необхідним для життя на невідомій землі підштовхувало й надихало мене.
Розділ 10
Між берегом і кораблем
Нарешті мій пліт був готовий.
Спустити його на воду й навантажити всім потрібним виявилося завданням не з простих. Зовні пліт мав вигляд досить надійний, але я побоювався, що приплив невдовзі закінчиться, тому треба було поспішати. Я відшукав дошки і, протягнувши їх по палубі, перекинув на зв’язані колоди, які вже плавали у воді. Потім спустився по линві, як слід усе прикріпив і знову піднявся на корабель.
Спорожнивши три великі матроські скрині, я склав до однієї з них увесь провіант, який знайшов на кораблі: хліб, зачерствілі рисові коржі, два круги сиру, в’ялену баранину, мішок із невеликою кількістю пшениці та ячменю – ними наш кок підгодовував у плаванні свійську птицю, яку давно вже засмажили і з’їли. Захопив ящики з вином та рисовою горілкою й завантажив це все у другу містку скриню. Із одягу та взуття, що були в каютах у необмеженій кількості, я взяв тільки те, що годилося мені за розміром, заповнив останню скриню, після чого спустив усі три на пліт.
Іще дужче мене цікавили зброя та інструменти. У каюті капітана я знайшов пістолети, дві чудові мисливські рушниці й мішечок зі шротом, а в комірці корабельного теслі – велику скриню, вміст якої мені був відомий. Додав пилку, молоток і сокиру. Знаючи, що на кораблі було кілька барилець із порохом, я вирушив по них. На жаль, тільки два з них уціліли – у решті порох був підмочений. Я доповнив свій арсенал двома старими тупими шаблями і перемістив його за борт. Тепер пліт був до краю навантажений…
Дістатися берега без вітрила було непросто – досить піднятися невеликій хвилі, і мені навряд чи вдалося б утримати моє саморобне суденце на плаву, тому я відшукав весла, що залишилися від однієї зі шлюпок, і нарешті остаточно перебрався на пліт. Море було спокійним, дув легкий попутний вітер, і я з Божою поміччю рушив у плавання.
Близько милі все йшло добре, але потім вітер посилився, і мене почало відносити до тієї частини берега, куди я дістався вплав після бурі. Припливна течія несла пліт праворуч, просто до невеликої бухти; я веслував щосили, намагаючись триматися кормою до хвилі. Громіздкий та ненадійний пліт зовсім утратив керування і мчав по волі вітру й хвиль, поки не наскочив одним краєм на піщану обмілину. Настил плота сильно нахилився, я кинувся рятувати вантаж, не маючи змоги навіть зрушити своє судно з місця. На лихо одна мотузка лопнула – і скриня з провізією ледве не звалилася у воду. Якби вода, що піднялася з припливом, незабаром не вирівняла пліт, я, безпорадний, надовго застряг би на цій мілизні. На щастя, моє судно знялося з обмілини самотуж.
Потім я вибрав зручне місце для причалу, закріпив вантаж якомога надійніше та взявся гребти. Я орудував веслами, борючись із течією, поки не наблизився до берега настільки, щоб добре бачити вподобаний мною рівний майданчик. Коли вода відступить, мій пліт міцно встане на ньому. Я підігнав його якнайближче до берегової смуги та, втримуючи на місці, почав чекати. За годину почався відплив, і пліт із усім своїм дорогоцінним вантажем опинився на суходолі.
Я так стомився, що не міг і пучкою ворухнути. Одначе мені ще треба було відшукати місце для ночівлі й перенести туди всі речі. Я, як і раніше, не знав, куди закинула мене доля – на материк чи на острів, заселена ця земля чи ні та з якими небезпеками мені судилося стикнутися… Але йти далеко від моря я не збирався, оскільки сподівався, що якийсь корабель рано чи пізно з’явиться в тутешніх водах і тоді я зможу подати сигнал.