"Сатурна" майже не видно
Шрифт:
Але що ж трапилося з Добриніним?..
Після розмови з Марковим він не відповідав на загравання Курасова і терпеливо чекав. Ніяких порухів назустріч. Курасов і той його «чоловік при Власові» самі повинні поставити себе в становище, коли шляху назад у них не лишиться. І тільки коли вони настільки розкриються перед Добриніним, що будуть цілком у його руках, тільки тоді він і сам щось зробить. Одночасно він шукав собі нову ціль і вів розвідку.
У неділю вранці його розбудив Курасов.
—
Добринін відмовився. Йому просто не хотілось вилазити із теплої постелі. Але Курасов так наполягав, так умовляв, що Добринін не міг не відчути, що йдеться не просто про лижну прогулянку. І він не помилився. Як тільки вони відійшли од селища, Курасов пішов поряд з Добриніним і сказав усміхаючись:
— Розмова серед цієї краси найбезпечніша. Навколо жодного зайвого вуха.
Добринін мовчав.
— Треба, Сорокін, щось вирішувати, — сказав Курасов. — Або — або.
— Підо мною не горить, — відказав Добринін. — Тому, якщо можна вирішувати або — або, найкраще не вирішувати.
— Про те й мова, — підхопив Курасов. — Слухай, сьогодні до мене приїде Заганський.
— Хто це такий?
— Ну, той чоловік при Власові, про якого я тобі весь час товкмачу. Можеш ти зайти до мене годині о восьмій?
— Чого?
Курасов зупинився і перегородив дорогу Добриніну.
— Говоритиму прямо. Ми з Заганським усе вже обдумали і обговорили. Ну, що не кажи, в обох нас вигляд там буде неважний. Адже мало не з початку війни ми сидимо в цьому бруді. А ти, Сорокін, все ж бруду майже не торкнувся. І лише ти, коли ти до кінця будеш чесним, зможеш там засвідчити, що ініціатива переходу була нашою. В цьому наш єдиний козир. Ти ж, сподіваюсь, розумієш, на який риск ми йдемо? Я маю на увазі ставлення до нас уже там…
Добринін нахилився, поправив кріплення і, різко відштовхнувшись палицями, помчав униз по схилу. Курасов постояв трохи і також з'їхав униз. Вони спинилися в ярку. Сонце сюди ще не заглянуло, і все тут було синьо-голубим. У високому небі ні хмаринки. Добринін дивився як гладкий снігур, повиснувши на гілці горобини, дзьобав ягоди. Курасов, що стояв позад нього, сказав:
— Як не позаздрити цій пташці? Живе собі для повного задоволення, і ніщо її не турбує. Останнім часом я все живе розглядаю лише з цієї точки зору. Збожеволіти можна.
— Давайте пройдемо до річки і берегом повернемось додому, — запропонував Добринін.
— Можна й так.
Знову вони пішли поряд.
— Ну, як ваші друкарські справи? — спитав Курасов.
— Машини працюють, а інше — не моя турбота, — безжурно відказав Добринін.
— От-от, — сказав Курасов, — у тому-то й
Добринін зупинився.
— Можна вам задати одне запитання?
— Будь-яке.
— Чому ви не боїтесь все це розказувати мені? Адже я теж знаю дорогу до генерала Пульки.
Курасов виставив наперед палиці, звів їх кінцями і сперся на них підборіддям, задумливо дивлячись уперед.
— Відповім прямо, як є. Мій друг Заганський цього побоюється, а я ні. Розумієш, Сорокін, я тут у власовській банді набачився людей усяких-різних і навчився розбиратися, хто з них пішов у банду ідейно, а хто зосліпу або зі страху.
— А я, по-вашому, як пішов? — усміхнувся Добринін.
— З одного боку, зосліпу, адже не дуже-то ти знав, що це за банда. А з другого боку, треба ж було якось тобі жити. Мій же фельдшер Фоломін розказував, як він тебе на ринку підібрав. Він же досі пишається, що привів тебе сюди. Потім я чув, що ти був артилеристом. А в артилерії народ завжди був трохи освіченішим. Ну, і ще твоя молодість. У твоєму віці людина великої стійкості ще не має.
— Тим більше не слід було б вам на мене покладатися, — без загрози сказав Добринін.
— Кинь! Я в людях помиляюсь рідко.
— А на чому ж ви погоріли, коли працювали в головному штабі?
Запитання Добриніна, очевидно, здивувало Курасова.
Він обернувся до нього і подивився примруженими від яскравого сонця уважними очима.
— А що ти знаєш про це? — неквапливо спитав Курасов.
Добринін знизав плечима.
— Так, дещо.
Вони знову пішли поряд. Мовчали. Потім Курасов сказав:
— Що б ти не знав про це, справжньої правди ніхто не знає, навіть сам Власов. І більше я тобі нічого не скажу. Та якщо там, у своїх, я і зможу на свій захист виставити хоч що-небудь, то тільки оцю історію зі мною в штабі.
— Тоді знову ж незрозуміло, чому ви не хочете розказати про цю історію мені.
— Тобі? — розсміявся Курасов. — Тобі, який щойно натякав про генерала Пульку? Та ти що, вважаєш мене закінченим ідіотом, чи що? Я й без того засунув тобі в зуби половину своєї руки. Справді, Сорокін, щось ти хитруєш зі мною, особливо останнім часом. Гаразд, вечірня розмова сьогодні, можливо, погасить твої підозри. Зайдеш?
— Можливо.
Усю решту шляху додому вони пройшли мовчки. Тільки тепер попереду був Курасов.