"Сатурна" майже не видно
Шрифт:
Андросов почекав і спитав іронічно:
— Отже, ви вискочили з поїзда спеціально для того, щоб запропонувати ваші послуги нам саме в цьому місті і ні в якому іншому?
— Так, — почулася тверда відповідь Рудіна.
Андросов зробив на аркуші паперу помітку «Перевірити втечу» і запитав:
— А чому ви не подумали, що в глибокому тилу, куди йшов ешелон, у спокійнішій обстановці, ніж тут, німецьке начальство розібралося б у вашій історії далеко краще?
— Навпаки! — палко
Рудін бачив, що Андросов це його пояснення прийняв. У розмові настала пауза. Андросов зробив помітку: «Перевірити здачу в полон», кинув на стіл олівець, обіперся ліктем об стіл і, дивлячись у вічі Рудіну, запитав:
— Що змусило вас здатися в полон?
Рудін витяг із-за підкладки пом'ятий конверт з батьковим листом і подав його Андросову.
— Ось вам причина номер один.
Рудін бачив, як Андросов професіональним поглядом що називається обмацав конверт і лист.
— На першій сторінці неістотне, — пояснив Рудін. — Звичайні старечі нарікання. Читайте на звороті, в кінці.
Але Андросов прочитав усього листа. Прочитав і поклав біля себе. Він мовчав досить довго, потім запитав:
— Отже, в вас прокинулась кров, заговорила, закричала, і ви на її поклик пішли витворяти неймовірне? — Андросов серйозно, навіть сумно посміхнувся і сказав: — Перестаньте, це несерйозно. Кажіть правду, це для вас в усіх відношеннях буде краще.
Рудін знизав плечима, помовчав, потім раптом розуміюче глянув на Андросова і поквапливо заговорив:
— Пробачте мені, будь ласка, я не подумав…
Андросов здивовано витріщився на нього.
— Про що?
— Може, вам неприємне нагадування про голос крові! Пробачте ради бога.
— Та ви що, збожеволіли? Що ви мелете? — майже до крику підвищив голос Андросов. Але негайно взяв себе в руки і недбало запитав: — Отже, ви наполягаєте на версії про голос крові і більше ніяких мотивів свого вчинку назвати не можете?
— Все інше — ще більше суб'єктивне, — пригнічено промовив Рудін.
— А все ж таки що? — наполягав Андросов.
— Незгоди з командуванням загону.
— Конкретно, будь ласка. Характер незгод. Політичний? Особистий?
Рудін здивовано глянув на Андросова.
— Та що ви, справді! Я ж був рядовим бійцем, та ще й перекладачем без роботи, оскільки полонених у нас не було. Просто в загоні мене чомусь не злюбили, дали мені прізвисько Напівфріц. Словом, несправедливі хамлюги, і все… — Рудін будив у Андросова спогади про його власні неприємності в Ризі, пережиті ним.
—
— Ліговинські болота.
— Ліговинські? — здивувався Андросов і, діставши на столі якісь папери, почав їх розглядати. — Ви кажете правду?
— Тільки правду. На ваших картах показано, що ці болота непрохідні. Але це не так. У центрі болота є острів і до нього безпечні стежки.
Андросов здивовано глянув на Рудіна.
— Скільки чоловік у загоні?
— Близько двохсот. Більша частина — місцеві, а решта закинуті, як і я, з Москви.
— Командир місцевий?
— Так.
— Прізвище?
— Я знаю лише його партизанське ім'я — дядько Микола.
— Ким він був до війни?
— Судячи з усього, партійний діяч. Причому з тих, хто впевнений, що кожне його слово — це іскра геніальному розуму. Його улюблений вислів: «Фріц сам лізе в петлю, наше діло підштовхнути його в спину». І цей глибокодумний висновок він зробив, сидячи в болотній землянці.
Андросов знизав плечима.
— Те ж саме, тільки трохи іншими словами, твердить московське радіо.
— Ну що ви! — не погодився Рудін. — Якщо вже говорити про офіціальну пропаганду, то вона і в Москві, і в Берліні грішить тільки одним: біжить трохи попереду подій і намагається бажане видавати за дійсне. Я через це немало пережив.
— А ви тут при чому? — мляво поцікавився Андросов, очевидно думаючи про щось інше.
— Я ж вирішив здатися в полон давно. Але я вважав, що мені тут не повірять, якщо я з'явлюсь, коли в німецької армії самі безперечні успіхи.
— Тепер, значить, вони вже не безперечні? Так зволите вас розуміти?
Рудін мовчав, тільки поглядом питав, чи можна сказати все відверто.
— Ну, ну, а що ж тепер? — холодно запитав Андросов.
— Тепер обстановка на війні змінилась, — тихо промовив Рудін.
— Це цікаво. Що ви маєте на увазі? — все так само безпристрасно запитав Андросов. Але Рудін побачив за цим непідробну зацікавленість: звичайно ж йому цікаво довідатися, що думають про хід війни з того боку.
— Я маю на увазі ясний для всіх факт — блискавичної війни в німців не вийшло, — спокійно заговорив Рудін. — Радянська Армія приведена в порядок і чинить щораз стійкіший опір. А німецькі війська здобули неймовірно довгі комунікації, які систематично порушують партизани; по них зовсім нелегко… нормально живити, які б то не було великі операції…
Рудін говорив не поспішаючи, ніби роздумував уголос, але з великою переконаністю. Вираз обличчя Андросова ставав щораз замкнутішим, а погляд — відсутнім. Він немов звіряв те, що зараз чув, із власними думками.