"Сатурна" майже не видно
Шрифт:
Про перебування в загоні Рудін особисто доповідав Зомбаху і Мюллеру. Ніколи ні від одного свого агента вони не мали такої докладної і точної інформації про партизанів, про труднощі їхнього зимового життя в лісі і про те, що ж врешті-решт являють собою ці таємничі лісові солдати. Рудін доповідав по-німецьки, і тому-то начальникам «Сатурна» все, що він говорив, здавалося ще достовірнішим. Але Рудін казав правду. Так, партизанам узимку в лісі сутужно. Не вистачає продуктів, а дістати їх у селах дуже важко й небезпечно. А коли мова зайшла про склад загону, то ось хто вони, ці лісові солдати: вчитель, ветеринарний фельдшер, шістдесятирічний селянин, завідуючий аптекою, радянський офіцер, який втратив одну руку на початку війни, двоє школярів
Вчора наприкінці дня Зомбах знову викликав Рудіна до себе і повідомив, що його залишають працювати безпосередньо в апараті «Сатурна».
— Ви будете вважатися інструктором при школі, де ми готуємо агентів. Але робота у вас буде далеко ширша… — Зомбах спостерігав, яке враження справили його слова на Рудіна, але обличчя його в той час свідчило тільки про втому. — Проте якоюсь мірою брати участь у роботі школи вам доведеться. Я, наприклад, хотів би знати вашу думку про програму нашої школи, методи навчання і якість викладання. Будете працювати і безпосередньо в центрі. Ваше знання сучасної Росії дуже цінне для нас. Більшість росіян, що працюють у центрі, нічогісінько не знають про Росію. Я хотів би також, щоб ви ближче підключились до Андросова для перевірки контингенту, з якого ми відбираємо агентів. За моїм твердим переконанням, це теж повинні робити лише люди, які знають сучасну Росію. І останнє: я вам вірю, і не лише тому, що в жилах у нас із вами тече однакова кров. Я рідко помиляюсь в людях і не хотів би — це насамперед у ваших інтересах — помилитися щодо вас.
— Постараюсь виправдати ваше довір'я, — просто і скромно відповів Рудін.
— Жити ви будете в будинку викладачів школи. Андросов вас туди відведе. — Зомбах підвівся. — Ідіть і гарненько виспіться.
Під час цієї розмови в кабінеті був Мюллер. Він сидів далеко від них і перегортав папери в товстій папці. Збоку здавалося, що він поринув у якісь свої справи. Але, вийшовши з кабінету Зомбаха, Рудін знову подумав, що головна небезпека для нього — Мюллер. Він безперечно хитріший, а головне, підозріливіший за Зомбаха. Ось і тепер, лежачи в постелі, Рудін почав думати про це ж саме. Очевидно, Мюллер на відміну від Зомбаха ще не довіряє йому цілком, і про це треба весь час пам'ятати…
Роздуми Рудіна перервав обережний стукіт у двері.
Прийшов Андросов. Він підсунув стілець прямо до постелі Рудіна, сів і тихо сказав:
— Учора після того, як ви пішли, Мюллер до півночі аналізував вашу доповідну про похід до партизанів. Там усе гаразд?
— Не хвилюйтесь, усе чисто. — Рудін усміхнувся. — Але все ж таки я не бог, а тільки людина.
— Мюллер запитав у радіовідділі всі хвилі, на яких працюють партизанські рації.
— І тут його чекає розчарування. Довжина хвилі, яку я там подаю, належала одному з загонів.
— Через деякий час він збирається викликали для перевірки людину, яку ви залишили агентом у Конищеві. Чоловік цей міцний? Бо з Мюллером жартувати не можна.
— Заспокойтесь, Андросов. Мюллер теж не бог. Які новини?
— Сьогодні наша школа випускає чергову групу агентів, сімнадцять чоловік. Зомбах прислав мене до вас сказати, щоб ви були присутні на перевірній розмові з агентами, так би мовити, для першого ознайомлення з справою.
— Мюллер там буде?
— Обов'язково. Він здебільшого провалює кожного другого агента.
— Дуже добре, я йому сьогодні допоможу.
— Обережніше, прошу вас, — тихо промовив Андросов.
Рудін узяв його за лікоть.
— Ми з вами, дорогий друже, почали велику війну і зобов'язані
Андросов зітхнув.
— Однак я вважаю своїм обов'язком попередити вас ще про одну людину, яка теж буде присутня на перевірній розмові і з якою вам напевне доведеться зіткнутися в майбутньому. Цей чоловік відає в «Сатурні» всією російською документацією. Яків Іванович Щукін. Я про нього майже нічого не знаю, ми з ним лише вітаємось, але, судячи з усього, він попав до німців за переконаннями.
— Звідки він?
— Думаю, як і я, з армії. Нашу військову документацію, і не тільки військову, знає блискуче. Працює старанно, документи робить класно. Навіть Мюллер ставиться до нього з повагою і довіряє йому. Похмурий і злобний чоловік.
— Щукін — справжнє прізвище?
— Не знаю, але думаю, що так, — Андросов глянув на годинник. — Вставайте, вам ще треба поснідати. Перевірна бесіда рівно через годину.
Розмова з новоспеченими розвідниками провадилась у проторій кімнаті. За столом сиділи Зомбах, Мюллер, Андросов і не знайомий Рудіну німецький офіцер. Вздовж протилежної стіни сиділи, очевидно, викладачі школи. За окремим маленьким столиком, на якому лежала гора папок, сидів Щукін. Рудін одразу ж догадався, що це саме він, і з цікавістю його розглядав. У нього було гостре кістляве обличчя з застиглим виразом невдоволеності, очі заховалися в глибоких ямах під опуклим надбрів'ям. Спокійні рухи великих рук. Тримається впевнено, незалежно. Помітивши все це, Рудін почав прислухатися до ходу перевірної розмови.
Щукін називав прізвище, і черговий курсант заходив до кімнати. Екзаменували через перекладача. Запитання були найрізноманітніші, стосувалися і географії, і історії, і суто військової справи. Найбільше від усіх запитував Мюллер і той не знайомий Рудіну офіцер, котрий, як з'ясувалося в ході екзаменів, був начальником школи і відділу агентурного зв'язку — старший лейтенант Фогель. Було помітно, що запитання Фогеля не були складними для курсантів. Він, видно, питав їх точно за учбовою програмою. Зрештою він, як начальник школи, був зацікавлений у тому, щоб його вихованці виглядали підготовленими. А запитання, які ставив Мюллер, були одне складніше за друге. І було видно, що Мюллер не тільки блискуче знає всю технологію розвідувальної роботи, а й непогано розуміє її специфічні особливості в Росії. На самому початку перевірної розмови він зрізав трьох курсантів і призначив їм додатковий строк навчання.
— Далі — Зілов, — оголосив Щукін.
До столу вихилястою ходою, з ледве помітною посмішкою на вродливому обличчі підійшов міцний парубок. Він зупинився і, чекаючи запитань, розглядав стіну над головами начальства.
Спочатку запитував старший лейтенант Фогель. На його запитання Зілов відповідав з визивною стислістю, але дуже ясно і правильно. Одне запитання підкинув Зомбах. Впевнено відповідаючи на нього, Зілов шанобливо дивився на полковника. Але потім за нього взявся Мюллер. Він називав прізвища радянських державних діячів і розпитував, які пости вони займають. Але й це Зілов знав точно і відповідав якось задерикувато, навіть з хизуванням. Мюллер подякував йому і сказав, що в нього запитань немає. Фогель уже дав знак Зілову сісти на своє місце, але в цей час руку підняв Рудін.
— Можна поставити курсантові запитання?
— Прошу, прошу — зацікавлено сказав Мюллер.
— Курсанте Зілов, скажіть, будь ласка, скільки коштує в Москві проїзд у метро і на трамваї? Чи залежить ціна квитка від довжини маршруту?
Зілов повернувся до Рудіна, дивився на нього злобно звуженими синіми очима і мовчав. Він не зміг відповісти на запитання Рудіна.
— Я про це довідаюсь на місці,— промовив він нарешті.
— Може, я помиляюсь, але мені здається, що такі речі ви повинні знати так само твердо, як своє ім'я й прізвище, — сказав Рудін.