Серце Всесвіту

Бердник Олесь Павлович

Учений зупинився. Він якось одразу поник, постарів. Мі-а стисла його руку, зашепотіла:

— Учителю, коханий! Ти думай! Шукай вихід. Що ще можна зробити? Чуєш, Учителю?..

— Чую, Мі-а… Це катастрофа. Вони зуміли обдурити мене. Я повинен був знати Нура, не довіряти йому. О, які хитрі і підлі вороги. Вони передбачили все. Планета розкрутиться до критичної швидкості, почне втрачати атмосферу, а потім зруйнується. Тайя, які залишаться жити, будуть проклинати мене і все, що було зв’язане з проектом Сі. І Тайя-Боги

житимуть тисячі спіралей під захистом страху, який породив наш промах!.. О, яка підступність!..

— Але ж і вони загинуть, якщо Та-іна зруйнується? — вигукнула Мі-а. — Чого ж вони досягнуть?

— Вони не загинуть! Вони готують на Тва-дьї поселення, щоб перелетіти туди…

Раптом Рі-о замовк. На його обличчі з’явився вираз надії. Він поглянув на Ро-а, на його доньку. Тихо сказав:

— На Тва-дьї роботи очолює сей Сіт. Я знаю його. Це чесний Тайя. Якщо він знатиме про злочин Вищих Сфер — то допоможе нам.

— Чим? — з сумнівом запитав Ро-а.

— Треба повідомити нижчих Тайя центрального материка. Вони не стануть ждати в таких умовах. Тайя-Боги прирекли всіх на смерть. Значить, треба знищити їх!..

— Учитель Рі-о, — крикнув один з Тайя, дивлячись в туманну далину. — Повертається дра Нура…

— Він хоче забрати мене, — сказала Мі-а. — Я боюся, Учителю…

— Треба сховатися. Хай він летить на материк. А нам треба зібрати якнайбільше Тайя. Коли Тва-дьі буде проходити над Ма-ото, ми спробуємо зв’язатися з Сітом…

— А якщо не вдасться?

— У нас нема іншого шляху. Це — єдиний шанс…

ТА-ІНА ГИНЕ В МОРОЦІ

ТРАГЕДІЯ СВІТУ

Історик Зі-ур забував про їжу, про сон. Він змарнів, схуд, але багато ур підряд описував грандіозні події останніх днів Та-іни. Електронний помічник байдуже друкував на срібній стрічці чорні знаки і шифрував у неосяжній своїй пам’яті розповідь про страшну катастрофу…

«…Неймовірної сили вихори валили багатоспіральні ма-ура, руйнували скелі, знищували поселення. Хвилі на сотні бао у височінь заливали суходіл, змітали на своєму шляху Тайя, споруди, тварин і затоплювали підземні ба-мо.

Всепланетні іл мовчали. Ніхто не знав, що трапилося. Ждали виступу Рі-о. Але він не обзивався. Благали відповіді Вищих Сфер. Але Умт не хотів говорити.

А Та-іна крутилася навколо осі в десятки разів скоріше, ніж до експерименту Рі-о. Повітряна оболонка планети почала розвіюватися в просторі, гази довгим хвостом тягнулися за Та-іною. На горах і високих місцях повітря стало рідшим, Тайя вже не могли перебувати там.

Океан поглинув багато ба~мо для синтезу їжі, гірка вода залила безліч складів. Вже

не всі нижчі Тайя могли одержати щоденну їжу. Почався голод. Тисячі Тайя вмирали, проклинаючи Рі-о і Вищі Сфери.

Що ж буде далі? Я — історик Зі-ур — спокійно і впевнено дивлюся на майбутнє планети. Та-іна загине. Вона загине від руки Вищих Сфер, які не бажали великих реформ Сі і Рі-о».

Зі-ур на мить зупинився, замовк. Він почував, що позаду хтось стоїть. Історик озирнувся. В отворі з’явився юний Тайя — онук Зі-ура.

— Що тобі, Ва-боа? — лагідно запитав Зі-ур, з трудом звільняючись від плину думок. — Чому ти з’явився до мене? Як тебе одпустили батько і мати?

Ва-боа мовчав. Його худеньке личко посіріло від страху. Він, похитуючись, підплив до діда, показав рукою в бік отвору. Почувся високий, дзвінкий голос:

— Ти бачиш… що робиться там? Ти знаєш про все?..

— Я працюю, Ва-боа, — звільна відповів Зі-ур. — Я диктую помічнику відомості про останні дні Та-іни. Отже, я мушу знати все…

Дитячі очі Ва-боа спалахнули недобрим вогнем. Він вчепився тонкими рученятами в рукав л-ла Зі-ура, істерично закричав:

— Так чому ж ти не знаєш, що мати і батько загинули? Наше житло зруйнував смерч. Я тепер один! Один в цілому світі!..

Ва-боа судорожно затіпався в припадку, впав на підлогу. Зі-ур схилився над ним, влив до рота кілька крапель рідини. Сумно дивлячись на змучене личко онука, ждав, доки він отямиться.

Ва-боа повільно розплющив очі. Тьмяним поглядом повів навколо. Зі-ур допоміг йому встати, посадив на ца. Ласкаво поклав руку на схилену голову.

— Я розумію тебе. — тихо промовив історик. — Ти ще дитина. Тобою рухає інстинкт. Я теж скорблю. Смерть близьких людей печалить серце кожного Тайя. Та наступає смерть всієї планети — передчуває моя душа. Що значить в такі часи смерть одиниць?..

Онук схопився за суху руку діда, благально пригорнувся до нього.

— Я чув… ти щось писав… Ти знаєш таємницю! Ти знаєш, хто винен в нещасті… Чому ж мовчиш? Чому не скажеш Тайя? Вийди на майдани Луа-Доу, збери Тайя!..

— Я лише історик, дитино моя!

— Я не розумію тебе! Коли загине Та-іна — кому буде потрібна твоя історія?

Зі-ур сумно всміхнувся, похитав головою. Десь в глибині його згаслих очей зажевріла слабенька іскорка. Він ніби вдивлявся в невидиме для інших Тайя грядуще.

— Всесвіт безконечний. Світи народжуються і вмирають. Але ніщо не гине. Міняється форма, тече крізь неї безупинним потоком Аф. А суть не міняється.

— Я не хочу! — вигукнув Ва-боа. — Я хочу жити на Та-іні! Ти не бачиш того, що діється! Тайя проклинають своє життя, вмирають! Тайя бажають знати, що таке твориться навколо! Ти знаєш таємницю лиха і мовчиш! Так я скажу їм! Я полечу до Тайя і розкажу їм все! У всьому винні Тайя-Боги…