Серед дикунів Нової Гвінеї

Миклухо-Маклай Микола Миколайович

22 лютого

Урумбай підійшов до кутера, і мої люди заходилися переносити речі в моє нове приміщення. Я писав далі мої листи, потім запитав імена людей, яких я беру відціля.

Взагалі команда урумбаю досить мішана: між моїми слугами були люди з Амбоїни, бугіси, які народилися, проте, на островах Сарам-Лаут, полукровні малайо-папуаси та два чистокровні папуаси.

23 лютого

Кінчив листа до Російського Географічного товариства та приватні листи в Європу й Батавію і, вклавши їх з рештою грошей у пакунок на ім'я резидента Амбоїни, передав його анакоді кутера, додавши, що мені більше не треба його й що він може повернутися в Амбоїну. А сам, упевнившись з переклику, що всі люди наявні, підняв якоря. На ніч кину якір близько острова Горам.

25

лютого

Острів Ватабелла. Навіть той, хто має тільки зародки почуття прекрасного, мусить визнати, що деякі місцевості цього острівця являють собою дуже приємні групи скель та тропічної рослинності. Кокосові пальми, банани, пандануси, різні ароїдні рослини [55] , ліани вкривають майже всі стрімкі скелі й ростуть у межигір'ях, спускаючись до моря.

Коли ми підходили до острова, був цілковитий штиль. З моря витягли майже без опору велику черепаху. Жителів у селищі небагато. Між жінками з малайським типом є дуже високі, з прекрасним, трохи кучерявим волоссям, але, на жаль, із зовсім чорними зубами та ротами внаслідок жування бетелю. Є також багато папуаських жінок. Між чоловіками я помітив кількох з довгим закучерявленим у кільця волоссям, дуже схожих на таїтян і взагалі на полінезійців. У багатьох були браслети з золота й срібла.

55

Ароїдні рослини — багатолітні трави. Цвітуть маленькими квітами. Ростуть переважно під тропіками.

Коли спека почала спадати, тобто близько четвертої години, я пішов у гірське селище. Стежка була мальовнича, але важко було нею йти. Довелося майже рачкувати стрімкою стіною з прискалками; кінець кінцем коло самого селища треба ^було дертися вгору старою, поламаною драбиною. З верхнього майданчика краєвид на море був чарівний. Відціля я вже міг бачити високі гори Папуа-Ковіай. Навколо майданчика стояло шість хатин. Кілька гробниць були на краю стрімкої стіни, що спускалася високим урвищем просто в море.

26 лютого

При попутному західному вітрі ми рушили сьогодні о сьомій ранку до берегів Нової Гвінеї. Обрій навколо був укритий сірими хмарами, часто йшов дощ. Вітер подужчав опівдні, потім, після зливи, настав штиль. Велика хитавиця була дуже неприємна. Течією нас несло на північ. Під час заходу сонця острів Ватабелла було дуже чітко видно. О восьмій годині вітер з північного заходу знову подужчав; довелось у парусів узяти по рифу [56] . Вітер і хвиля збільшувалися. Вода вливалась у мою каюту навіть через вікна. Вітер став попутний нам. Налетів шквал, розірвав на шматки клівер; хвилею залило маленьку шлюпку, яку я купив у Гесіра; вона відірвалась і була віднесена або потонула. Кожної хвилини можна було сподіватися, що бурун вкотиться з корми й затопить урумбай. Вітер чимраз дужчав; доводилося засвічувати кожної хвилини ліхтар, щоб дивитись на компас. У цей критичний час я помітив, що стернові зовсім розгубилися від жаху, і при відблиску ліхтаря, який одразу ж погас, я помітив, що один з них лежить на колінах іг сховавши лице в руки, молиться, замість того, щоб робити своє діло. Схопивши револьвера, я продерся до нього, підняв його-голову й, приклавши револьвер до вуха, сказав: «Завтра можеш молитись, а тепер, якщо не будеш правити як слід, я всаджу тобі кулю в лоба…» Коли пролунав постріл біля самого вуха, стерновий збагнув, що мій револьвер може бути для нього небезпечнішим за вітер та хвилі, й почав просити, щоб я не гнівався. О дванадцятій годині великий шквал з дощем знову кинув урумбай в дуже скрутне становище. Крім дощу, що лився зливою, хвилі часто заливали урумбай. Довелося тримати постійно кілька чоловік, щоб відливати воду. Я не був певний, що яка-небудь хвиля не заллє нас вкрай. Розуміється, я не спав усю ніч: я не міг довіряти стерновим. Усе небо було вкрите темними хмарами, доводилося плисти за компасом.

56

Рифи — мотуз або ряд мотузів (леєрів), якими зменшують площу паруса. Це слово має й інше значення — кам'яні породи над водою.

27 лютого

На світанку — новий шквал, але не такий великий. До сходу сонця я мав задоволення переконатися, що, незважаючи на кепську ніч, ми все ж таки були дуже недалеко, тільки трохи на північ від мису Боша. Потім о дев'ятій годині показався острів Аді. Близько десятої години небо розпогодилось, і свіжий східний вітер почав швидко посувати нас уперед. Близько третьої години при сильному попутному вітрі та хвилі ми пройшли через протоку мису Наутілус, і нас мало не залило хвилею. Зайшовши за острів Аді, ми опинилися немовби у великому озері. Кинули якір. Жителів на березі не було

видно. Ввечері чути було людські крики, але я не певний, що це були люди, а не пташині голоси. Вночі пішов дощ.

28 лютого

Рушив до острова Наматоте. Було душно, і вітер спочатку був дуже незначний, північний, але, коли ми відійшли до острова Аді, він перемінився на західний та південно-західний, і в повітрі посвіжішало. Гори коло бухти Тритона були вкриті хмарками, а навколо висіло багато дощових хмар. Надвечір ми підійшли до Наматоте. На березі здалека показався вогник, який одразу ж зник.

Мабуть, жителі перелякалися звуків барабана та пісень на урумбаї, якими мої люди підбадьорюють один одного, коли гребуть. При місячному світлі можна було бачити скелі, вкриті вгорі рослинністю. Подекуди вони були стрімкі. Часом напрочуд гучна луна повторювала звуки гонга та голоси людей. Групи скель, вкриті рослинністю, були сполучені піщаними перешийками, і невеликі бухточки врізалися між скелі, являючи собою зручне пристановище для невеликих суден; і справді, серамські прау часто кидають тут якір. Нас гукнули з невеликої піроги. Сангіль відгукнувся в свою чергу, крикнувши своє ім'я, та люди довго не пізнавали його голосу, проте, чуючи зрозумілу мову, пірога трохи наблизилася. Потім друга, більша, з просторою платформою, на якій сиділо кілька озброєних людей, вийшла з-за другої скелі. Почалися переговори, і, нарешті, переконані словами Сангіля та двох інших матросів-папуасів, вони підійшли до урумбаю, і кілька чорних постатей, голосно розмовляючи, влізли до нас, лишивши зброю в пірозі. Поки точилася тут жвава розмова, на пірозі почулося кілька пострілів: папуаси розряджували свої кремнівки, які вони набили на всякий випадок. Дві рушниці вистрілили, а третя, незважаючи на всі старання, не послухалася.

1 березня

Чарівний ранок надавав великої краси скелям та зеленим острівцям Наматоте й гарним горам з величними обрисами бухти Тритона. Після сніданку, озброєний записною книжкою, парасолькою та револьвером, я рушив у тубільній пірозі на берег. Сангіль, озброєний старим тесаком, і Давид, з мисливською рушницею та невеликим каучуковим килимом, супроводили мене. Папуаські піроги пливли за нами. Вилізши біля коралового рифу, я подався до кількох хатин, майже закритих зеленню. Коли я наблизився, дві-три жінки з дітьми метнулись у кущі.

Кілька чоловік вийшли до мене назустріч і привели до місця, вкритого матами, де я і розташувався. Мені сказали, що радья Муда-Наматоте незабаром прийде.

Сільце, в яке я прийшов, напевне й не варте іншої назви. Там було тільки два або три курені та дві прау з покрівлею, витягнуті на берег. Курені були дуже примітивної будови й скидалися на ті, які я бачив у горах Марівелес у так званих негритосів острова Люсона. Кілька жінок сиділо коло них і готувало їжу. Між жінками була одна дуже балакуча серамка з довгим прямим малайським волоссям, що пішла за своїм чолові-ком-папуасом, який повернувся з Сераму. Тубільці були не дуже гарні; в багатьох помітно хвороби шкіри та рани. Два-три папуаські юнаки являли собою, проте, добрі зразки папуаської краси. Кучеряве волосся, що крутилося великими кільцями, свідчило про мішанину з жителями Сераму та іншими малайцями.

З-за скелі показалася пірога з великою платформою та високою щоглою, де маяв голландський прапор. Кілька чоловік з піроги, побачивши мене, виявили, очевидно, намір повернутись, і тільки гучні крики тих, що оточували мене, знову підбадьорили їх. Двоє йшли попереду: один, убраний у червоні штани та куртку, був молодий радья Муда-Наматоте; другий — у жовтій арабській камізельці, з білою хусткою на голові, високий, з великим носом та неприємною фізіономією — майор Мавари. Радья Муда був досить високий на зріст, з втиснутим носом і неприємним гугнявим голосом. Ніс майора також відрізнявся своєю формою: внизу він був дуже широкий, крила його майже однаково високі, як і кінець носа. Обидва вони були вбрані в малайські костюми. Я показав їм місце коло себе й пояснив, що маю намір оселитися тут, між ними, місяців на три і що хочу бачити тут гори, дерева, тварин, людей та їхні хатини, а також хочу знати про все, що тут діється.

Одразу ж почалися скарги на спустошення, яке чинять папуаси, на оніми та на війни між селищами. Мені розповіли, що в січні місяці жителі острова Аді, щоб помститися за напад людей Лакахії, найняли людей із затоки Камрау, які вирізали людність островів Каю-Мери та розігнали людей острова Айдуми. Радья Муда-Наматоте запропонував мені оглянути його дім, де я можу, якщо хочу, оселитися на час перебування на цьому березі. Я погодився, і ми пішли спочатку лісом дуже мокрою і незручною стежкою, а потім берегом. Обминули мис і опинилися між двома скелястими стінами. Тут, між кокосовими пальмами, стояло кілька хатин, з яких більша належала радьї Наматоте. Недалеко цієї хатини стояли дві напівспалені й одна напівзруйнована. Дві інші з різьбленими дошками стояли обабіч високої платформи, складеної з коралів. Це були, як виявилося, гробниці родичів радьї Наматоте. Кубічна купа коралів була також старою гробницею. В одній з хатин (гробниць) у траві лежали речі небіжчика.