Серед дикунів Нової Гвінеї

Миклухо-Маклай Микола Миколайович

Вночі мене збудили крики, які скидалися на собаче виття. А втім, мені пояснили, що це голоси тубільців, які оселилися на піщаному березі в Айві і які, боячись наскоку аліфуру («оран-аліфуру» — назва жителів Сераму, дуже поширена в малайців і перейнята також тутешніми жителями; взагалі вона означає тубільців з гір або з суходолу на відміну від бережан), перегукуються або показують, що вони насторожі. Лив великий дощ. Нарешті, крики збільшилися, почулося багато голосів. Трохи згодом пролунав постріл. Я встав і дістав з ящика рушницю. Проте цієї ночі нічого більше не сталося. Ранком мені сказали, що оран-аліфуру блукали всю ніч в околицях і один з моїх серамських матросів вистрілив з рушниці, щоб трохи заспокоїти наляканих жителів Айдуми, які ще більше перелякалися, побачивши чужого

собаку, — певну ознаку, на їх думку, того, що аліфуру десь недалеко й чекають тільки нагоди та часу, щоб напасти на Айдуму. Прийшли радья Наматоте та інші старшини, просячи відпустити їх на кілька днів. Я погодився. П'ять пірог подалися в різні напрями. Почуваю велику кволість у ногах; ліва рука дуже болить. Вона зовсім безсила.

10 березня

Записував слова діалектів Сераму та Айдуми. Багато слів спільних. Переважну більшість папуаських слів я не міг правильно вимовити. Я чув різницю, але не міг володіти горлом та язиком так, щоб добре вимовити папуаські слова. Капітан Ройєр, командир пароплава «Етна», каже, що жителі Наматоте та Лакахії дуже непевні люди (мабуть, зі слів його супутників, тидорського принца Аміра та інших), і разом з тим вихваляє людей Камрау та Кайману. А тепер навпаки: всі папуаси, а за ними й серамці називають людей Камрау та Кайману розбійниками. А я певний, що всі вони ненадійні. Тубільці кажуть тут самі, що «оран-папуа» забивають людей, щоб заволодіти їхніми речами. І той-таки ж радья Айдуми, який так скаржився на наскоки людей Карас та Камрау, супроводив тидорські «хонгії» («хонгіями» звуться морські експедиції, які споряджають султани Тидору та Тернате — володарі невеликих малайських князівств — збирати по берегах Нової Гвінеї данину, бо ці султани вважають, що вони мають право її брати), щоб забивати людей Лакахії, палити їхні хатини й руйнувати плантації. Цього там ще не забули, тому Сангіль та радья Наматоте не радять мені брати з собою радью Айдуми до Лакахії, бо там тубільці побоюватимуться мене або нападатимуть на нас, бажаючи, власне, помститися старому радьї.

Останніми днями дощ ішов по кілька разів щодня.

11 березня

Нездужаю, пропасниця.

13 березня

Ахмат захворів на тяжку пропасницю; гарячка майже не зменшувалася всю ніч та протягом дня, дарма що він прийняв каломель і хіну.

Полювання досить вдале: крім трьох птахів, Давид приніс мені великого кенгуру — старого самця.

14 березня

Пішов подивитися, відкіля мої люди беруть воду. Я прийшов до невеликого озера, оточеного лісом, а з двох боків ще й високими скелями. Місцевість була дуже мальовнича, але не зовсім безпечна. Матрос і Давид, які супроводили мене, сказали, що в озері багато крокодилів, і не встигли вони це вимовити, як коло протилежного берега ми почули плюскіт води й побачили голову великого крокодила, який допіру спустився з берега у воду. Я був зовсім без зброї, але мої люди мали в руках по великому малайському парангу. Посуваючись уперед, ми почали уважніше оглядати краї стежки. Невеликий струмок впадав в озеро, і в цьому місці мої люди брали воду, яка, хоч і була прісна, та не могла бути доброю, бо протікала в болотяній місцевості. А воду з озера не можна пити, бо під час припливу воно сполучається з одною з численних морських заток.

Щоб краще бачити гарне озеро, я наказав вирубати кущі над скелястим берегом, і тут ми відкрили велику печеру, дуже вузьку, але високу, з великим отвором угорі, через який падало світло, проходячи крізь зелену запону всякої рослинності. В багатьох місцях великі брили скель, громадячись одна на одній, загрожували завалитися. На стінах були помітні сталактити. Мої супутники натрапили на людські кістки. Багато їх стирчало між камінням, інші ледь-ледь були присипані землею. З розміру їх було видно, що це жіночі кістки. Я розгріб каміння та землю, шукаючи черепа, але марно. В таких печерах, як мені пояснили серамці, тубільці заривають свої найцінніші

речі, боячись нападу хонгій, і мандрують у своїх пірогах тільки з найпотрібнішим; а втім, самі вони, якщо бувають численні, також готові вбивати й грабувати слабших. Наприклад, у Айві брат радьї Айдуми забив жителя Гілоло, урумбай якого стояв на березі, коли той крамарював тут. Після смерті свого брата, радья Айдуми гадає полагодити урумбай і використати його під час своїх мандрів. Тут кажуть, що цей дід — великий шахрай, що він не раз уже забирав у макассарських та серамських купців товари, а потім переховувався в далеких затоках, і гадки не маючи заплатити, як обіцяв, за взяті речі. Тепер він подвизається під личиною великої чесності. Багато серамських матросів не відважуються рушити зо мною в Лакахію, бояться папуасів, кажучи, що в Гесірі я наймав їх тільки для того, щоб рушити в Айдуму, й вимагав від них лише збудувати хатину.

Це мені байдуже, бо мені конче треба лишити частину моїх людей охороняти хатину й речі. Лишу тут тих, які не бажають рушати зо мною, а візьму тільки охочих.

17 березня

Йосиф, який учора захворів, завадив мені піти в гори Камака. Сьогодні йому не краще. Радья Айдуми розповів, між іншим, що вглиб країни вздовж річки Утанате живуть люди, дуже невисокі на зріст, але великі людожери: вони навіть виривають з землі покійників і їдять їх; людський мозок видається їм особливо смачним. Назви цього племені радья не знав.

Увечері до мене з'явилися з візитом шість пань з острова Наматоте. З нагоди цього візиту вони, здається, нав'язали на себе всі ганчірки, які вони дістали від макассарських та серамських крамарів. Балакуча жінка з Сераму, про яку я вже згадував, була їм за перекладачку. Вони прийшли покурити й попросити голок.

Ахматові зовсім-таки гірше. Хоч приступи й рідші й не такі великі, проте він страшенно кволий; не тільки не може ходити та стояти, а навіть і сидіти без сторонньої допомоги. Кашляє і скаржиться на груди. І тому відклав від'їзд на позавтра.

19 березня

Ранком під час відпливу зібрав цілу колекцію губок. Ахматові не краще: навряд чи він видужає.

20 березня

На обрії ледь-ледь помітно показався парус і незабаром зник. Сангіль гадає, що це урумбай з Гесіру, на якому капітан Кільтяй їде торгувати на берег Нової Гвінеї, в Лакахію та Утанате. Я наказав спустити урумбай і вирішив рушити завтра. Ахматові дуже недобре: він рідко й ледве говорить, не може без сторонньої допомоги підвести голови. Мені його дуже шкода, але взяти його я не можу, а гаяти далі часу не слід.

КАМАКА-ВАЛЛАР

21 березня

Призначивши Йосифа старшим, так званим «капала-оран» над людьми, яких я лишаю стерегти хатину, я наказав радьї Наматоте та радьї Айдуми також лишатися в Айві, йосифові я лишив чимало хіни (малайці й навіть серамці знають вплив цих ліків і дуже цінять їх) і, попросивши його наглядати, щоб Ахмат вчасно приймав ліки, дозволив йому брати для хворого все, чого він забажає з моїх харчів. Лишивши моїх шістьох людей в Айві, я підняв якір і рушив.

Якщо взяти всіх жителів Наматоте, Айдуми, Лобо, навіть з верховинцями майрасі та вуоусірау, то я не думаю, щоб їх набралося понад сто чоловік. Гори навколо майже безлюдні. То там, то там трапляється піщаний берег (пасер) з кокосовими пальмами, безсумнівна ознака того, що тут колись жили люди. Тубільці живуть більше в своїх пірогах, де на платформах міститься їхня родина. Піроги ці мають досить добрі покрівлі з «кадьян» (міцні мати з листя панданусу). Коли пірога підходить до піщаного берега, її витягають з води, і вона перетворюється на курінь, де тубільці живуть тижнями, рибалять, збирають хлібний плід у лісі, ставлять капкани на птахів і іноді навіть розводять в лісі невелику плантацію таро та солодкої картоплі, зрідка заглядаючи туди, щоб зібрати плоди. Проте на одному місці вони лишаються недовго.