Соляріс. Едем.
Шрифт:
— Справді, в нас на борту всі речі страшенно важкі, — сказав Координатор таким тоном, що ніхто не зрозумів, чи він глузує, чи, може, говорить цілком серйозно. — Ти зробив цей розрахунок? — обернувся він до Фізика.
— Зробив. Є ще такий варіант: два випромінювачі, віддалені один від одного не менш як на сто метрів, стріляють так, щоб обидва викинуті потоки перехрещувались на цілі. Тоді з обох субкритичних потоків виникає надкритична маса й відбувається ланцюгова реакція.
— Це добре для розваги на полігоні, — зауважив Хімік. — Що ж до мене, то я не уявляю собі такої точності в польових умовах.
— Виходить, у нас немає взагалі ніяких атомних випромінювачів? —
— Я згоден, що ми багато чого робимо не подумавши, — так само спокійно сказав Координатор. — Що робили так досі, — додав він. — Але далі таку розкіш ми не можемо собі дозволити. Все це не зовсім так, як ти кажеш, — обернувся він до Кібернетика, — бо існує перший варіант використання випромінювачів — викид половини ємкості резервуара. Тоді ціль вибухне. Тільки треба стріляти з надійного укриття й завжди на максимальну відстань.
— Виходить, перед тим, як відкрити вогонь, треба закопатися на метр углиб, так?
— Щонайменше на півтора метра, з двометровим бруствером, — уточнив Фізик.
— Ну, це добре в позиційній війні. А під час вилазки це не має ніякого сенсу, — зневажливо сказав Хімік.
— Ти забуваєш про наше становище, — відпарирував Координатор. — Якщо виникне необхідність, будь-хто з нас, озброєний випромінювачем, прикриє відступ товаришів.
— Що? Без метрових брустверів?
— Якщо не вистачить часу, щоб насипати їх, то без. Вони хвилину помовчали.
— Скільки в нас іще придатної для вжитку води? — поцікавився раптом Кібернетик.
— Неповних тисяча двісті літрів.
— Це дуже мало.
— Дуже мало.
— А тепер прошу подавати конкретні пропозиції, — озвався Координатор. На його білій пов’язці виступила червона плямка. — Наша мета — врятувати себе і… жителів планети.
Запала глибока тиша. Нараз усі голови повернули в один бік. З-за стіни долинула приглушена музика. Повільні такти знайомої всім мелодії.
— Апарат уцілів?.. — здивовано прошепотів Кібернетик.
Йому ніхто не відповів.
— Я жду, — нагадав про себе Координатор. — Ніхто не вносить жодних пропозицій? Що ж, тоді я приймаю рішення: вилазки наші триватимуть. Якщо вдасться встановити контакт за сприятливих умов, то ми зробимо все можливе для взаєморозуміння. Наш запас води неймовірно малий. Через брак транспортних засобів ми не можемо його поповнити негайно. Через те нам доведеться розділитися. Половина екіпажу працюватиме в ракеті, а друга половина досліджуватиме територію. Завтра розпочнемо ремонт всюдихода й монтування випромінювачів. Якщо встигнемо, то вже ввечері здійснимо вилазку на колесах. Хто хоче щось сказати?
— Я, — відгукнувся Інженер. Зіщулившись і затуливши обличчя долонями, він, здавалося, дивився крізь щілини між пальцями на підлогу. — Нехай Лікар залишиться в ракеті…
— Чому? — здивувався Кібернетик. Усі зрозуміли, до чого хилить Інженер.
— Він… не вчинить нічого лихого проти нас… якщо ти це маєш на увазі, — повільно й обережно підбираючи слова, сказав Координатор. Червона пляма на його пов’язці трохи збільшилася. — Ти помиляєшся, якщо гадаєш…
— Він… може, давайте покличемо його сюди? Я не хочу так…
— Говори, — сказав Координатор.
— Ви знаєте, що Лікар зробив там… під тим заводом. Він міг загинути.
— Так. Але… він єдиний допоміг мені… розтоптати… — Координатор не докінчив.
— Це правда, — погодився Інженер, не
— Хто ще хоче взяти слово? — запитав Координатор, трохи випроставшись, і, торкнувшись рукою пов’язки, глянув на пальці.
Музика за стіною все ще лунала.
— Тут чи там, на місцевості — невідомо, де ми зустрінемося з ними раніше, — притишеним голосом сказав Фізик Інженерові.
— Може, кинемо жеребок? — запитав Фізик.
— Це неможливо — лишатись завжди повинні ті, в кого на кораблі є робота, тобто фахівці, — рішуче заперечив Координатор, повільно, якось непевно почав підводитись і раптом захитався.
Інженер підскочив, підтримав його й зазирнув у вічі.
— Хлопці, — сказав він, зсунувши брови.
Фізик обняв Координатора з другого боку. Той дозволив їм підняти себе, решта тим часом розкладали на підлозі подушки.
— Я не хочу лежати, — запротестував Координатор, але очі в нього були заплющені. — Допоможіть мені… Дякую. Нічого страшного, здається, розійшовся шов.
— Зараз буде тихо, — сказав Хімік і рушив до дверей.
Координатор широко розплющив очі:
— Ні, ні, хай грає…
Покликали Лікаря. Він змінив пов’язку на голові в Координатора, наклав додаткові скобки й дав йому якісь порошки. Потім усі уклалися спати в бібліотеці. Було вже майже дві години ночі, коли нарешті погасили світло, і корабель поринув у тишу.
6
Другого дня вранці Фізик з Інженером спустили з резерву реактора чотири літри збагаченого розчину уранових солей. Важка рідина знаходилася в свинцевому контейнері з кришкою, яку підіймали щипцями з довгими ручками; контейнер стояв посеред очищеної вже від сміття лабораторії. Фізик й Інженер працювали в незграбно роздутих пластикових захисних костюмах і кисневих масках під капюшонами. Вони старанно відмірювали мензуркою порції цінної рідини, стежачи за тим, щоб не пролити жодної краплі, бо ланцюгова реакція могла початися вже при чотирьох кубиках розчину. Спеціально видуті капілярні трубки із свинцевого скла правили за зарядні пристрої для випромінювачів, які було закріплено в штативах на столі. Скінчивши роботу, Фізик лічильником Гейгера перевірив герметичність замків контейнера, повертаючи на всі боки кожен випромінювач і струшуючи ним; витоку не було.
— Не тріщить, усе в нормі, — задоволено сказав він.
Броньовані двері радіоактивного сховища — свинцева плита на осі — повільно поверталися слідом за обертами ручки. Фізик й Інженер поставили всередину посудину з ураном і, коли кланнув засув, з полегкістю зірвали зі спітнілих облич капюшони разом з масками.
Решту дня вони прововтузилися біля всюдихода. Оскільки доступ до вантажного люка був перекритий радіоактивною водою, всюдихід довелося спершу розібрати й по частинах винести тунелем на поверхню, попередньо розширити його в двох найвужчих місцях. Всюдихід майже не вимагав ремонту, хоч перед цим він був непридатний для їзди, бо при зупиненому атомному реакторі не було радіоізотопної суміші, яка, виробляючи струм, приводила в рух його електромотори. Це була машина, не більша за розкладачку. В ній уміщалося четверо людей разом з водієм, ззаду був відкритий ґратчастий багажник на двісті кілограмів вантажу. Найхитромудріше були влаштовані колеса, діаметр яких можна було регулювати на ходу, підкачуючи повітря в спеціальні шини, внаслідок чого вони досягли навіть півтораметрової висоти.