Сонячний промінь
Шрифт:
Марко любив тут сидіти. Од усього цього місця віпло дикою могутньою красою. Tpoxи одступивши від скелі, починався гайок, і верховіття найвищих дерев було далеко нижче від скелі. Марко любив іноді здиратися збоку на скелю і сидіти там довго, дивлячись, як над ним сяє ясне блакитне небо, а під ногами хвилюється зелене верховіття дерев. Але тепер він не пішов туди, а зостався сидіти тут, коло криниці. З одного боку в його була кам'яна стіна, з другого - зелена стіна з дерев. Сіре, важке, нерухоме каміння та зелений, тремтячий та хисткий лист.
Марко сидів замислений і думав довго, як зненацька почув коло себе ходу. Він озирнувсь і стрівся з Катериною.
–
– промовила вона, трохи почервонівши з несподіванки.
– Люблю, навіть дуже,- відмовив Марко.
– Якби скелі тут не було, то наша Радьківка ні на що не здатна була б,- сказала дівчина.- Я часто сидю тут, роблю що-небудь.
– То оце я тепер вам на перешкоді стаю?
– спитався Марко, лагодячися йти.
– Анітрохи!
– відмовила дівчина.- Я завсігди тут сиділа і сидітиму ще часто, а ви поїдете і не бачитимете більше скелі. Тож я вам повинна була б поступитись, а не ви мені. Але ж, здається, ми зможемо погодитися і не вигонячи один одного: місця багато.
Вона сіла на каміння і положила на коліна до себе книжку, що принесла була читати. Марко стояв трохи оддалік, зіпершись на скелю.
Запевне, якби пані Городинська почула і побачила це, то вона дуже злякалась би - не якої небезпечності, а того, що її дочка може так поводитися з паничем, на самоті розмовляти з ним. Але Маркові дуже подобалось, що Катерина, перейнявши дечого багато від матері, не перейняла цього і так саме просто й сміливо поводилася з паничами, як і з паннами.
Якусь хвилину обоє мовчали. Нарешті Катерина озвалась:
– Це місце навіває багато думок.
– Eгe!
– згодився Марко.- От, наприклад, недавнечко я рівняв сю скелю до листу.
– І...?
– І мені здавалося, що сіре непорушне каміння - то емблема довічності, незмінності; а се зелене, хистке, тремтяче листя - емблема дочасності та мінливості.
Дівчина глянула на скелю, глянула на листя і сказала:
– Я з цим згоджуюсь. А ось іще я вам скажу: я часто тут читаю і зауважила, що не кожну книжку можу я під цією скелею читати.
– Чому?
– Тут я можу читати тільки ті книжки, що враження від їх на мене ладнає з враженням од цієї дикої краси, а інші - ні. Я колись читала тут «Страшну помсту» Гоголеву - ота припадає до цієї скелі. А «Мертвих душ» я не могла б тут читати.
– Ви любите Гоголя?
– Чому ні? Я всю російську літературу люблю, опріче нових.
– А які у вас нові?
– А ті, де мужик описується,- нічого цікавого нема!
– А скажіть, будьте ласкаві, ви читали Некрасова?
– Не подобається мені.
– А Діккенса [10] читали?
– Дещо... не згадаю навіть... щось дрібненьке.
– Ось я радив би вам прочитати з його хоч дещо. Прочитайте спершу його «Давида Копперфільда», а тоді «Новорічні дзвони».
– Добре! Прочитаю. Завтра брат їде на день до міста, я приручу йому здобути те, що ви кажете.
– Запевне ви добре читаете по-французькому?
Катерина кивнула головою.
– Прочитайте Віктора Гюго. [11]
10
Діккенс Чарльз (1812-1870) - англійський письменник.
11
Гюго Віктор Марі (1802-1885) - французький письменник.
– Ми в гімназії вчили якісь вірші з Віктора Гюго,- вони мені не сподобались.
А ви прочитайте «Les miserables», «Дев'яносто третій рік», «Останні дні присудженого до смерті», «Клод Ге», «Історія одного злочинства», «Les chatiments» [12]– тоді, може, він вам і сподобається.
– Добре! Послухаюсь! І це приручу братові,- сказала Катерина і потім, осміхаючись, додала: - Але що ж се ви радите мені читати англійців та французів і не радите свого Шевченка?
12
Названо французькою мовою твори В. Гюго - «Знедолені», «Відплата».
– Бо думаю, що ви й самі колись його прочитаєте,- відказав поважно Марко.- А він і не мій тільки, а так саме й ваш, тільки ви цураєтесь його.
– Не знаю, чи прочитаю я коли Шевченка, мабуть, ні!
– сказала Катерина, глянувши на Марка весело своїми блискучими очима.- Бо мужицькою мовою не може бути літератури.
Марка мов хто вилаяв, як він почув ті слова. Катерина помітила се з його обличчя.
– Вибачайте!
– промовила вона і покірно, і лукаво,- я не хотіла сказати поганого ні про віщо гарне вам... І зараз же заговорила знову про французів та англійців, розпитуючись про їх Марка. Так вони розмовляли, аж поки задзвонено до обіду. З того часу Марко з Катериною почали цасто розмовляти то про пораджені до читання книжки, то про всякі інші питання. Марко бачив, що дівчина дуже неосвічена, мало читала, але саме тепер прокинулась, озвалася в неї жадоба знати, довідуватись про те, про що вона не чула і не могла чути серед своїх людей. Сі розмови помалу наближали їх одне до одного, зацікавлювали одне одним. Марко й не постеріг, як Катеринин образ запанував над його думками, як її горді очі почали часто-часто зазирати йому в душу, навіть тоді, коли він не бачив дівчини, коли пробував серед тиші самотних дум. Дедалі все дужче й дужче хотілося йому бачитися з нею, говорити, мріяти вкупі...
Одного разу трапилось так, що воки знову зійшлися трохи випадком, а трохи несвідомо-навмисне під скелею. Посідавши на величезному камінні, розмовляли. Марко оповідав дівчині на свою влюблену тему - про народну просвіту. Він переказував їй, як ведеться ся справа в Західній Европі і виясняв, через що у нас не так... Дівчина цікаво й довго слухала, аж поки, глянувши несподівано вгору, скрикнула:
– Боже! Що се?
Вони так заговорилися, що й не помітили, як насунула хмара. Уже перші важкі краплі дощу впали додолу. Одна з їх потрапила Катерині на руку і примусила дівчину скрикнути. Обоє глянули на небо. Там чорна хмара залягла все, що було видко їм з-за скелі та з-за лісу.
– Треба додому бігти!
– промовила Катерина. Але ту ж мить дощ зашумів згори, заляпав по листю, по камінню. Бігти додому було далеченько і тепер уже пізно.
– Сюди! Сюди!
– скрикнула Катерина і побігла під величезну каменюку, що, висукувшися з скелі, повисла над землею. Під нею було сухо. Дівчина прибігла і стала там.
– Ходіть же сюди!
– Там мало місця на двох,- одмовив сміючись Марко,- я й тут перебуду.
– Вигадки! Якби мене не було, то ви самі тут стали б. Я зовсім не хочу, щоб ви через мене мокли. Ідіть, а то я зараз вийду на дощ!