Справа № 3-172 (г) відновлюється

Крупенкін Віктор Іванович

Роздуми колишнього директора технікуму цілком співпадали з міркуваннями Крилатого з приводу від'їзду Чилікіна. Наміри у хлопця могли бути найблагороднішими, але цей факт все ж вимагав перевірки.

Відкинувшись назад, Крилатий хвилину мовчав. Потім запитав у Броннікова:

– А ви не пригадуєте точно, коли він поїхав?

– Як же, пам'ятаю, – з образою відповів той. – За місяць до екзаменів, десятого травня.

Крилатий чомусь мимоволі згадав іншу дату: десятого квітня. Цього числа слідчий Тулякова закрила справу № 3-172 (г) за відсутністю злочину. Значить, Чилікін покинув приморське містечко невдовзі після того, як прокуратура припинила слідство. Випадково він це

зробив чи навмисне, відчуваючи за собою якусь вину? Тільки повторне опитування Чилікіна і Вітковського – безпосередніх учасників новосілля, могло прояснити істинну причину передчасної смерті Івана Ключини.

Організувати зустріч з Вітковським Крилатому було неважко. Він завтра ж пошле виклик в Майкоп, і через тиждень Вітковський сидітиме у нього в кабінеті. Складніша справа буде з Чилікіним. Місце його перебування поки що невідоме. Розшук міг затягтися не на один місяць, можливо, й на рік… А що, коли його вже немає живого? Адже й таке може трапитись.

– Ви не знаєте, у Чилікіна є родичі? – знову звернувся Крилатий до свого співбесідника, який, випивши п'ять чи шість склянок чаю-кип'ятку, став схожим на вареного рака.

– Є лише мати. Живе, здається, в Сімферополі.

– А де я можу ознайомитись з його особовою справою та іншими документами, які він здавав, вступаючи в технікум?

Бронніков здивовано глянув на слідчого поверх окулярів.

– Ви в чомусь запідозрюєте Чилікіна?

Крилатий піднявся з-за столу:

– Поки що ні. Просто мені треба дещо з'ясувати.

– Тоді підіть у міський архів, куди ми здали всі документи, коли нас розформували. Там є і особова справа Чилікіна. Можете з нею ознайомитись.

АТЕСТАТ № 446603

Вранці Крилатий зайшов у міський архів. Він більше години чекав у тісній прийомній, поки худенький дідок з шерстяним шарфом, пов'язаним кругом шиї, і веселим чубчиком на голові, виніс йому з сусідньої кімнати особову справу Чилікіна. Обіпершись плечем у вікно, Крилатий, уважно вдумуючись в кожен рядок, прочитав автобіографію розшукуваного ним свідка, написану твердим круглим почерком.

З неї слідчий дізнався, що Дмитро Павлович Чилікін народився в 1935 році в Криму. В шість років втратив батька. Був на вихованні в євпаторійському спецбудинку. Працював слюсарем на заводі «Крымметровес». Згодом його призвали в армію. Військову службу проходив в Середній Азії. Там і вступив до лав ВЛКСМ. Службу закінчив з похвальною грамотою командуючого округом. Після демобілізації повернувся до своєї професії металіста. Захоплювався спортом. Одержав другий спортивний розряд з легкої атлетики. Закінчив десять класів сімферопольської вечірньої школи № 25 і поїхав в Євпаторію, де і вступив до трирічного технікуму фізичної культури.

От і весь літопис короткого життя Дмитра Чилікіна. Нічого такого, що б викликало підозру, в біографії хлопця не було. Єдине, що звертало увагу Крилатого, це згадка про спецбудинок. Бажано дізнатись, як Чилікін потрапив до виправно-трудової дитячої установи? Напевне, в дитинстві не відзначався бездоганною поведінкою і покірливістю. А можливо, мав якісь погані нахили, бо в спецбудинок слухняних, чесних, незіпсованих дітей не віддають. За що ж туди відправили малого Чилікіна? Схоже на те, що, не відчуваючи батьківського нагляду, він відбився од рук матері і потрапив під вплив вулиці. Таких історій Крилатий знав немало і щиро співчував сім'ям, де траплялось щось подібне. Доведеться, напевне, зустрітися з матір'ю Чилікіна, якщо вона справді живе в Сімферополі, і поговорити з нею. До речі, може, пощастить дізнатись у неї, де зараз її син, щоб не запитувати

зайвий раз у відділах кадрів великих будівництв.

Закінчивши вивчати біографію Чилікіна, Крилатий відклав її і уважно проглянув всі інші документи, що були в папці: свідоцтво про народження, довідку про стан здоров'я, копію посвідчення про спортивний розряд, атестат зрілості. Свідоцтво, довідка та копія не викликали ніякої підозри. Значить, підробленим мав бути атестат.

Крилатий покрутив його в руках, поглянув на світло. Ніби все гаразд, підтертих місць не було. Бентежило одне: в центрі листка папір здавався тоншим, ніж по краях. Якщо атестат підроблено, то дуже вправно. На всякий випадок не завадило б послати його на експертизу.

І Крилатий вирішив взяти з собою атестат, піддати його на спеціальне дослідження.

Того ж дня, коли Крилатий повернувся в Сімферополь, він уже мав результати експертизи. Сидячи після роботи на заповітній лавці в глибині Піонерського скверика, старший слідчий ламав голову над питаннями: що змусило Чилікіна, робітника і комсомольця, підробити атестат, і кому раніше міг належати цей документ? Експерти встановили, що первинний текст атестата було витравлено якимсь хімікатом. Ця підробка почала набувати в очах Крилатого особливого значення. Напрошувався висновок, що в біографії Дмитра Чилікіна, близького друга померлого Ключини, не все гаразд.

У 25-й школі робітничої молоді, як дізнався Крилатий на місці, Чилікін дійсно вчився, але закінчив не десять, а тільки вісім класів. Очевидно, щоб вступити без екзаменів до технікуму, йому й потрібен був атестат зрілості. Свого не було, і хлопець скористався чужим. Але кому він належав раніше?

Хоч робочий день уже закінчився і на холостяцькій квартирі Крилатого чекала на дивані недочитана повість Купріна «Поєдинок», від якої він увечері не міг відірватись, Сергій Дмитрович не пішов додому, а вернувся у свій вузький кабінет і замовив телефонну розмову з Києвом. Навіщо відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні? йому пощастило: телефонна лінія не була перевантажена, і він хвилин через п'ятнадцять почув далекий голос київського абонента. Це був начальник саме того відділу Міністерства освіти, який потрібен був Крилатому, відділу, що відав розподілом чистих бланків атестатів зрілості по областях республіки.

Крилатий назвав себе працівникові міністерства, вибачився за турбування і коротко виклав своє прохання, – сповістити, якому облвно України було видано атестат № 446603, бо Кримський обласний відділ народної освіти атестата під таким номером не одержував.

– На жаль, зараз у мене немає під рукою цих даних, – почувся в трубці густий бас, власник якого говорив чистою українською мовою. – Та й співробітники вже розійшлися. Пізнувато. Але вранці обіцяю повідомити все, що вас цікавить.

Працівник міністерства свого слова дотримав. Другого дня Крилатий уже знав, що атестат № 446603 належав Ганні Загатченко і що вона, закінчивши Сквирську школу Львівської області, поїхала вчитися в Євпаторійський технікум фізичної культури. Але яким чином її атестат міг потрапити до Чилікіна? Сама, звичайно, вона його не віддала.

Крилатому довелося знову звернутися до колишнього директора технікуму Броннікова. Він зв'язався з ним по телефону і дізнався про важливу для слідства деталь.

У студентки Загатченко, яка вже закінчила технікум, дійсно не виявилось в особовій справі атестата зрілості, який вона здавала в канцелярію. Але хто його забрав, так тоді встановити й не пощастило.

Коли Крилатий повідомив Броннікову, що атестат Загатченко опинився у Чилікіна і був підроблений на його ім'я, колишній директор спершу не повірив.