Відступає тепла нічка,Розтуляє ранок вічка.Грає в росах на городі.Стиха каже: «Спати годі!»Але ще панує спокій.На городі сон глибокий.Головата, мов дитинка.Спить під тином Капустинка.На духмянім свіжім листіСпить Кабак, мов у колисці.Дід Гарбуз сопе під тином.Живота прикривши сіном.Баклажаник свище носом.Підставляє щоки росам.Бачить сон якийсь Цибулька,Аж вустами смішно булька.Кріп ві сні ногами смиче.Хрін зітхає і мугиче:Із натурою такоюІ ві сні нема спокою.Сплять метелики в травичці.Ще куняє рибка в річці.Ще дрімає навіть бджілкаБіля теплого причілка.Навіть місяць спить в хмаринах.Мов розлігся на перинах.Вже зоря калину трусить.Скоро день зайнятись мусить.Раптом в зіллі під пасльоном.Ніби хтось ударив дзвоном:— Гей ви, родичі городні,Гарбузенки благородні!Я — Барвінок, я — Хрещатий,Йдіть стрічати, величати!Щойно я на світ родився.Де ж город увесь подівся? —Сну неначе й не бувало.Хто це будить так зухвало?Звів голівку Баклажаник:— Звідкіля такий безштаник?— Гляньте,
ноги, мов пружинки.Очі — зернятка ожинки!Народивсь в зеленій льолі.Побажаймо щастя й долі!Руки в боки взяв хлопчинка,Загорланив знову дзвінко:— Щось ви, родичі городні,Вельми заспані сьогодні!Я — Барвінок, я — Хрещатий,— Час би гостя пригощати!— Підлетіла рвучко Бджілка:— Іч, розхвастався, чудилко!Ще такому АрхімедуЗаробити треба меду!— Засміявся дід Гарбуз:— Ти, видать, не боягуз!А чи знаєш ти свій рід?
— Ви, Гарбузику, мій дід!— Почоломкаймось давай.Нумо, інших пізнавай.Придивись з усіх сторін.Хто це є?— Сердитий Хрін!— Чесний Хрін позеленів.Але стримав щирий гнів:— Трохи плутаєш, малий.Принциповий, а не злий!— Обнімає хлопчик всіх,У очицях — буйний сміх.У Барвінка язичок.Мов з насічкою гачок:— Драстуй, красеню Горох!Ще зелений, ще не всох?Дядьку Соняшник, ов-ва!Облітає голова!..От бруднулі Картоплі,Щічки в глині, у землі!Гляньте, хлопці ОгіркиУ калюжці, мов хряки!Чом ви, дядечку Буряк,Червонієте, мов рак?Ви скажіть, куди це зникАкадемік наш. Часник?— Набурмосився Гарбуз:Не шпигайся, карапуз!Марнословити не слід.Поважай козацький рід.—Тут Барвінок як утне:— Ви шануйте всі мене!Маю вдачу, мов вогонь.Потанцюємо, либонь?Я до всього маю хист,Я ж і воїн, і артист.—І навприсядки пішов,Тільки дим з-під підошов.Де не взявся тут Часник.Малюка за чубчик — смик;— На словах він всіх навчить.А чи вмієш ти лічить?Скільки буде двічі два?— Чи не хворі ви, бува?— Не крутися, говори!—Пробурчав Барвінок:— Три!— Два плюс три?— Мовчить, мовчить!Він нездатний полічить!Ти хоч азбуку вивчав?— Правду кажучи, почав...— От ганьба на весь наш рід.Він і в грамоті, мов кріт!—Заридав тоді малий.А Гарбуз:— Сльозу не лий!Слухай, що мені БджолаНа світанку повіла...
Де розрісся кукіль дикий.Скарб заховано великий.Той, хто дивний скарб дістане.Вченим стане, мудрим стане.Прочитає і полічить.Як освіченому й личить!Та на стражі біля ньогоРозбишаки війська злого.Не якась собі босота —Вояки царя Осота!Не дрімає пильна варта.Та її приспати варто.Як піде верста сто сота— Царство лютого Осота.Хто проб’ється в чорний край— Скарб славетний забирай.—Аж підскочив наш Барвінок,Збив росу з хитких билинок:— Та не я ж Барвінком буду.Коли скарб той не здобуду!Вирушаю в цю ж хвилину.— Вельми ти рішучий, сину!Обміркуй усе спочатку,А тоді прибий печатку.Ми тебе, як перед боєм,І одягнем, і озброїм.Бачиш, Коник лугом скаче,— Загнуздай його, козаче!— Хлопчик коника за гриву.Кінь малого — штовх в кропиву.— Одягни штани з шевйоту,А тоді вступай в кінноту!Знов Барвінок витер слізкуІ хотів схопити різку.Та Гарбуз обняв за плечі:— Гарячитись — не до речі!Хоч спустошили всю грядку,Амуніція в порядку!Маєш, синку, шаровариІ чобіт нових дві пари.І шапчина для хлопчиниІз червоної перчини.З цибулини маєш списа.Щоб колов Тхора і Лиса.Ось і щит тобі з картоплі,І очкур міцний з коноплі!Одягайся, наш герою.Начищай до блиску зброю.Обнімайте всі нетягу.Щоб здобув лише звитягу! —І на мить з очей БарвінкаЗникла гостра сміховинка;— От спасибі! Це ж багатство!— Хай живе городнє братство!— Лиш надів штани Барвінок,Перед ним і Коник виник.Скочив хлопчик у сідельце.Заблищав, неначе скельце.
На очах підріс хлопчисько.Уклонивсь городу низько:— Рідні овочі, спасибі!Хай панує мир в садибі!Мчу за скарбом. Все чин чином.— Ти ж, Барвіночку, пиши нам!— Як же я писати маю,Здуру й букви поламаю!От коли той скарб дістану,День і ніч писати стану.Залишайтеся здорові.Всі родичі Гарбузові!—Вгору листя полетіло:— Із Барвінка буде діло!— Наче Дундич [1] на коні!Не похилиться в борні!
1
Олеко Дундич — герой громадянської війни.
II
Їде хлопчик полем, лугом.Трошки риссю, трошки цугом.Теплий вітер повіває,В грудях серденько співає.Як подивишся ліворуч —Височенне жито поруч.Колоски, немов ракети.Що на інші мчать планети.Як подивишся праворуч —Кукурудза стигла поруч —Кияхи, мов дирижаблі.Під вітрами не ослаблі.Навкруги гаї й діброви.Ген хмарки, небесні брови.Вмить нахмурилось півнеба.Гримнув грім, ховатись треба.
Почалася грізна злива.Кожна крапля, наче слива.Поки скочили під грушу.Промочило навіть душу.У дуплі привітно й сухо.Завиває вітер глухо.Хлопчик викрутив сорочкуІ повісив на кілочку.Тільки став штанці знімати.Засміялись неба шати.Припинилась тепла злива,В небі райдуга грайлива.Ручаї гримлять зухвалі.Мандрувати можна далі.Хлопчик скочив у сідельце,Прощавай, сухе дупельце!Бачить — в житі Перепілка,Поряд з нею — діток кілька.Десь їм трапилась комашка.Вчить дітей рябенька пташка.Як жуків і мух клювати.На комашок полювати.І незчулися — шуліка.Тінь хитнулась невелика.Вниз летить хижак, мов грудка,Тут Барвінок скочив хутко.Засвистав, наміривсь списом.Крутонув шуліка низомІ поплив у високості,Поки цілі пір’я й кості.Не чекав малий подякиЗа поразку розбишаки.Вельми радий, рушив даліНа зелені магістралі.Чує, щось реве надсадно.Ген — болото. Там неладноСтогне Трактор в баговинні:— Ви спасти мене повинні!Закопався по кабінку.Порятуй мене, Барвінку!Корчував пеньки у лузіІ у твань зашився, друзі.— Не газуй! — гукнув Барвінок.Троса виплетем з билинок!Потім дружно будем смикать.Бо кого ж на поміч кликать? —Стихнув Трактор перегрітий.Під колеса вклали віти.З дерези сплели буксира.Ожила в машині віра!Заревів мотор щосили.Як напружив Коник жили.Трактор, витягнутий тросом.Закивав, зачмихав носом:— От спасибі вам, малята,Буде й вам від мене плата! —Зняв Барвіночок перчину.Попрощався чин по чину.— Ми задарма, полем-гаєм.Добрим людям помагаєм! —Та й помчали друзі далі.Натискають на педалі.Збоку гай здригнувсь від крику.Пролунало: «Ку-ку-ріку!Потерпаєм від розбою!»— Де ти, Півню, що з тобою? —Наш герой Коня пришпорив.Мчить, як тисяча моторів.Бачить, в лісі край байракаБ’ється з Півником Тхоряка.Півень-велетень в крові.Поряд кури ледь живі.Птахоферма недалеко.Але поряд — небезпека.Півень грізно крутить дзьобомНад тупим Тхорячим лобом.Тхір звивається вужем.Коле Півника ножем.Ще й регоче: — Лапки вгору,Кроком руш — в мою комору!Тут Барвінок налетів.Наче тисяча хортів.Коник Дзвоник копитамиЦупив звіра до безтями,А Барвінок — списом, списом!Засичав Тхоряка бісом.Поточився, наче рак.Покотився у байрак.То був грізний супротивник.Обійняв Барвінка Півник:— Твій боржник тепер, затям.Послугую всім життям! —Зняв Барвіночок перчину.Попрощався чин по чину.— Ми задарма, полем-гаєм.Добрим людям помагаєм!Де ж верста ота сто сота.
Царство грізного Осота?— Вже від’їхали багатоВід городу діда Гната,Вже й прославилися в ділі.Вже й рубці на білім тілі.Скільки в світі боротьби.Але де ж оті скарби?У Коня стомились ніжки.До землі звисають віжки.Щоб триматись за оброть.Слід би втому побороть.Та хіба їм до спочину?Скрізь чекають молодчинуїЧуєш? Чаєчка кигиче,І вона на поміч кличе.Бо в гніздо її поліз.Щоб яєчка вкрасти Лис.Тільки Лиса відігнали.Знов почулися сигнали.Зайця скривдила Сорока.Потім з Білкою морока:Бідолаху б’є Куниця,Теж годиться заступиться.Ось уже й завечоріло,В небо хлюпнуло чорнило...Запахтіла медом гречка.Край дороги — озеречко.Збоку, в затишку — узлісся.Відіклав Барвінок списа.Розіслав м’яку попонуІ сказав: — Спочиньмо, Коню!Ти пожуй вівса з торбинки.Єсть і в мене півхлібинки,Є ж і сало, і ковбаска.—Розпустив Барвінок паска.Підібгав під себе ніжки.Та спочили тільки трішки.Підлетіла Перепілка,Голосок, немов сопілка:— Ой, нема тобі спочинку,Славний лицарю Барвінку!Не сідай відпочивати.Мчи Ромашку рятувати!— Не хвилюйся, люба пташко,Хто ж вона, твоя Ромашка?— Недалечко звідси — хатка,В ній живе мале дівчатко.Наче сонце, працьовите,Доглядає сад і квіти.До пташок і звірів добра,І співуча, і хоробра.Всі, хто з нею, вельми щасні.Знає всі пісні сучасні.Часто-густо біля хатиСоловейка вчить,співати.Біля білої оселіПролітали дні веселі.Але раптом до садкаПритаскало Будяка.Загримів він: — Геть, дрібнота!Я — слуга царя Осота.Цар за службу і заслугиДав мені оці округи.Щоб отут я вкоренився,Жив собі та веселився.Маю вічного папера.Що господар відтепера.—Вмить на вітах павукиПочіпляли гамаки.Відбивалася Ромашка,Та одненькій дуже важко.Руки сплутали потрохуВ павутиння і — до льоху!Ой Барвінку, не спізнися! —Підхопив Барвінок списа.Попереду лине пташка,
А за нею наш трудяжка.Ось і хатка бовваніє,Не біліє, а чорніє.Сам Будяк стоїть на варті.Мед шумить в дубовій кварті.Біля мертвої стежиниСохнуть маки та жоржини.Будячище мед спиває.Попиваючи, співає:— Хай віднині знає кожний.Що Будяк непереможний!Завтра ж викорчую садІ посію самосад.Як засмалим, як закурим.Стане світ увесь похмурим.—Закричав Барвінок грізно:— Утікай, бо буде пізно!Я — Барвінок, я — Хрещатий,Йду Ромашку виручати! —Засміявся Будячище,Підійняв ножаки вище:— Підійди, уб’ю на місціОтаких, як ти, хоч двісті! —Налетів Барвінок збоку.Та Будяк назад ні кроку.Махонув навстріч ножами.Бойовими сторожами.Ледь Барвінок ухилився.Сторч ногами приземлився.Сяють очі в Будячиська,Кожне око, наче миска.Знов Барвінок скаче збоку.Розмахнувся і — по оку!Ніби згас один прожектор.Наш Барвінок — наче Гектор [2]Відступає, налітає.Будяка уже й хитає.Пропонує мир і дружбу,Зичить гроші, зве на службу.Спис летить у друге око.Підстрибнув Будяк високоІ почав тікати з ревом.Наче бився з диким левом.Тут Барвінок для початкуЗ льоху визволив дівчатко.Після втомливого боюМовчки вмились під вербою.Обняла його Ромашка:— Натомився, бідолашка?Що ж я дам тобі поїсти?Страшно знов до льоху лізти!Хлопчик буркнув коло хати:— Де подушка? Хочу спати.Зняв із Коника сідельце,В сіні вимостив кубельце.Усміхнувсь, стулив повікиІ заснув, немов навіки...
2
Г е к т о р — герой давньогрецької поеми «Іліада».
III
Скоро вже й верста сто сота.Що ж там робиться в Осота?Завойованих висотНе лишає цар Осот.При надійній охороніВін сидить на цвілім троні.Він сидить в розбитім доті.Голова його в турботі.Він би знищив всі рослиниДо останньої, билини.Та не ті в старого роги.Переорано дороги!Він ще сильний бур’янами,Що хотіли б стать панами.Довгоносикові ротиУ казармі, що навпроти.А куди ж подівсь Тхоряка,Куроїд і розбишака?Цар фельдмаршала ще зранняВідпустив на полювання.Де ж це він? Чому немає?Цар на кнопку натискаєІ в покої влазить ракаЗабинтований Тхоряка.Поміж них така розмоваВідбулася, слово в слово:Т x о р я к а.Дозвольте, мій царю, я щось доповім..Осот.Ти з воза упав, чи побив тебе грім?Т x о р я к а.Готуймося, царю, мерщій до війни.Осот.А з ким воювати? Кажи, не тягни!Т x о р я к а. Я знаю, ви любите курячий суп...Осот.Так, так.Т x о р я к а.Я знаю, ви любите півнячий пуп...Осот.Ще й як!Т x о р я к а.Я півня спіймав, о найліпший з царів!
Осот.Та де ж він? Скликайте хутчіш кухарів!Т x о р я к а.Я ніс його вашій величності в дар.Зненацька відчув я жорстокий удар.Лупив мене велетень з криком:«Не руш!» Без півника втік я.Ні торби, ні груш.Осот.Так хто ж він?Т x о р я к а.Барвінок його імено.Такого не бачив я навіть в кіно.(В цю мить, а буває ж пригода така,В покої втягає Павук... Будяка,Дурного, як пень, і сліпого, як ніч.Стривожений цар аж підскочив навстріч.)Осот.Мій вірний слуго, войовничий Будяк,Чому ти засліп і чому ти закляк?Будяк. Вмираю. Вже більш не зустріну весни...Мій царю. Барвінка... на плаху тягни...Він вбив мене царю,Іде він сюдиТвій скарб забирати...О, дайте води...Осот.Фельдмаршал Тхоряко, де військо твоє?До зброї, бо всіх насБарвінок поб’є!Як скарб захистити?Що думаєш ти?Т x о р я к а.По-моєму, царю, найкраще втекти..Осот.Як смієш ганьбити високе звання?Ти вже не фельдмаршал, бридке цуценя!Двори підмітатимеш, ось помело.Щоб духу тхорячого тут не було!Мій любий Будяче, ти вмер на посту...А може, гукнути стару Блекоту?Ця вміє накреслити хитрий маршрут.Гукніть Блекоту мені!Г о л о с.Царю, я тут!(Заходить в покої бабуся стара,В очицях її не примітиш добра.Сіренький очіпок, ковінька в руці,Говорить, неначе жує камінці.)Осот.Порадь, Блекотулько, що маю робить?Блекота.Я знаю, ти хочеш Барвіночка вбить.Осот.Що треба для цього?Блекота.Не меч і не кий.Осот.То що ж, моя рибонько?Блекота.Розум тонкий!Осот.Берися ж до діла, мадам Блекото!Блекота.Берусь, бо набридло гуляти в лото!
