Сто пригод Барвінка та Ромашки

Чалий Богдан

— А навіщо? А навіщо? — Ось послухай слово віще: Мить врочиста підійшла... За твою привітну вдачу, Мужність, силу недівчачу Провіщай весну, мала! — Що ви кажете? Ой нене! Завелика честь для мене! Хай би Голуб чи Зайзай!— Вдарив грім, зірвався вітер. Світла блискавка шість літер Вмить накреслила: — Дерзай! Ось вона, казкова скринька. Мов роздмухана жаринка, В сяйві, в спалахах тепла. А під кришкою з кришталю, Мов за сонячною даллю. Сурма, дудочка мала. Золота вона чи срібна — До промінчика подібна,— Впала дівчинці до рук. Узяла до вуст Ромашка — Заспівала дивна пташка, Перелився чистий звук. Що вчинилося на світі! Колосок злетів у житі. Цвіту, зелені — гора! Почалися новосілля. І заручини, й весілля. Запищала дітвора. Квітне справа, квітне зліва. Світ полоще тепла злива, Скаче сонце по траві. Засміялись чорнобривці. У Ромашки на голівці Сяють перли дощові. 0 пора, коли над світом. Сплівши пісню з білим цвітом. Шаленіють солов’ї! Дуб

озвався: — Гей, Ромашко! Провістить весну неважко — Захищати слід її! Знову бачу з високості, Що незвані лізуть гості На город, і в сад, і в гай., В небезпеці вся округа! Доганяй хутчіше друга І в борні допомагай! — Прощавайте, любий діду! Ще з гостинцями приїду. Як понищим хижаків! — Підстрибнув веселий Коник І полинув Коник Дзвоник, Тільки цокання підків...

XIII

Піт втираючи полою. Біг Барвінок за Бджолою, Рвав ногами дерезу. З лісу вийшов сірий Зайчик, Дав хлібця йому окрайчик І промовив: — Підвезу! Веселіш сідай. Барвінку! — Хлопчик—скік на теплу спинку У сідельце хутряне. — Не зірвись, тримайсь, козаче! — Наш герой на Зайці скаче. Вік ніхто не дожене! Бджілці теж летіть несила. Кілька днів медку не їла. Всілась зайчику на хвіст. Втрьох летять вони щодуху. На хвості від того руху Витинає Бджілка твіст. Скоро звівся бір стіною. Скаче Зайчик гущиною. Щоразу кричить: — Пригнись! — Коле терен, ніби дротом. Потягло масним болотом Між похнюплених узлісь. Але що це раптом сталось? Все у танці загойдалось; — Дудка грає! Дудка єсть!— Нашорошив Зайчик вушка: — Це сурмить твоя подружка, Їй довірено цю честь! І відразу владно й різко Листям стрільнула берізка. Квітка Сон пішла в танок. Спалахнула скрізь кульбабка. На кущі зелена жабка Закрутилась, як млинок, Пригорнула Бджілка Квітку: — Нагодуй хутчіш сирітку! — Наїдайся досхочу! — І в запас краплинок кілька Підхопила меду Бджілка. Крикнув Зайчик: — Далі мчу! — Постривай! — гукнув Барвінок.— У кущах якийсь будинок. Та не бійся, не задкуй! — Ну, гаразд. Оглянь, будь ласка! — То була військова каска. Вікна — отвори від куль... Щось під каскою гриміло. Мов у дзвін чавунний било. — Хто у хаті? Що за шум? Я — Барвінок! Я — Хрещатий! Хто там? Годі калатати! — А у відповідь — бум-бум! Хлопчик каску збив ногою,— Крутонулася дугою. Покотилась за горбок, А під нею, руки в боки. Запальний, в плечах широкий, У брилі стояв Грибок! Вмить підріс, очима водить. — Ти звільнив мене, виходить? Отже, друзі ми навік! Будем поряд воювати. — Як тебе. Грибочку, звати? — Білий Гриб — колосовик! Хоч і вдячний вам за волю, Далі їхать не дозволю! — Тільки спробуй, не пусти! — Зупинись перед болотом. Попереду... Знаєш, хто там? Мухоморові пости! — Слухай, друже Боровиче! Нас до бою горе кличе! У пітьмі торішніх трав Тхір, служака Мухомора, Ця безсовісна потвора. Наші бджоли заховав! Свиснув Гриб веселим свистом, Під торішнім падолистом Жвавий рух. З усіх боків. Розметавши гору глиці. Й дуть хлоп’ята смаглолиці. Сотні воїнів-грибків! Зайчик — ходу з переляку. Бджілка — вгору й на гілляку. У ряди стають гриби. Боровик обняв Барвінка. — Глянь, порядок, дисциплінка, Є війська для боротьби. В жовтих шапках між осичок Полк десантників-лисичок. Ген — сапери-маслюки. А ото — в рябій спецовці, Пушкарі-красноголовці, Теж бідові малюки. Чепурненькі білоніжки — То медсестри-сироїжки. Далі — ратники-грузди. Груди випнули піддубні. Хлопці тихі й миролюбні. Та готові в бій завжди. Гриб підскочив: — Я завзятий! Але штурмом вік не взяти Найпонурішу з фортець. Атакуєм трошки згодом. Коли цар піде походом Полем, лісом навпростець. Хитру зробимо засаду. Вдарим спереду і ззаду. Ця хвилина вже близька. Чуєш? Б’ють у барабани! То ворожі отамани Відмуштровують війська. Тут відчув Барвінок дотик. Повернувся — поряд Кротик: — Ми удвох... врятуєм рій! Швидко хід тобі прорию, Бо давно про подвиг мрію. Ну, а ти... льоток відкрий! Підморгнув Барвінок Грибу. — Зазирнем в чужу садибу. Потім вдаримо гуртом! Бий згори, а я — спіднизу. Рятувати бджіл полізу! — І — подався за Кротом.

V

День і ніч гуде Комора, Стольне місто Мухомора. Цар немов помолодів. — Чули? Грає вража сурма! Тож готуймося до штурму Всіх городів і садів! Біля кожного барака Жучить ратників Тхоряка: — Світолюбів — ріж, коли! Б’ють зухвало барабани. Бур’яни трясуть чубами; — Виступаємо — коли? Цар надів шолома й лати. Наказав мерщій сідлати Бойового Пацюка. По болоту розтяглися Аж до самого узлісся Мухоморові війська. Грізна сила в тому русі. Наче танки, суне гусінь. І жуки-броньовики. Ненажери з Колорадо Хоботки здіймають радо — Іноземні вояки! Бур’яни за бур’янами Лиш гойдаються панами. Браві сотники - в сідлі Замість коней - сірі мишки. Лиш Тхоряка шпарить пішки: Коні виросли малі! Круг царя — гвардійці чорні. Теж отруйні, мухоморні. В пазурах по два ножі. Вийшли з шумом за ворота. Свиснув цар — і перша рота Зупинилась на межі. Буркуна гукнув Тхоряка: — Кажуть, бравий ти служака! — Гаркнув той: — Ми всі орли! — Повертайся з сірниками. Тихо, власними руками Вулик з роєм підпали! Розвернулась перша рота І назад через ворота — У торішній очерет. Зняв Тхоряка чорну шапку: — Ну, на бджолах ставим крапку. Можна рухатись вперед! Ось за валом — перша квітка. Оточили, з’їли швидко, Не лишивши і стебла. Підвернулась груша-дичка — Залишилась тільки тичка, А від яблуньки — мітла. Мухомор уперсь на топір. — Щось весна не чинить опір! Розгортай у фронт полки! Вище пильність! Не пустуйте! — Раптом; — Людоньки, рятуйте!— Донеслося здалеки. — То волає рота перша! Глотка в кожного, як верша! — Зауважив Свинорий. Придивились кінні й піші — Мчить Буркун, зігнувсь на миші, А за ним — бджолиний рій! Бджоли вдарили з нальоту Повалили з ніг піхоту. Розмели аванпости. Впав Буркун з жалом у лобі. Закричав Толобан:— Пробі!— Миші витягли хвости. Крикнув цар: — Готуй гранати!— Гей, поганки! Бджіл прогнати! Кидай шашки димові! — Дим повився по узліссю. Бджоли вгору піднялися. Наче хмари грозові. Підвелись війська опухлі. Крутобокі, наче кухлі. Ледь живий, рачкує Тхір. Зникли геть лихі очиці. Двісті жал стримить у пиці. Голова, немов пухир. Серед диму з нірки виник Із кийком в руці Барвінок. Він дубцем Тхоряку впік. Той угору як зів’ється: — Хто це б’ється? Хто це б’ється? I когось коліном в бік! Той — сусіда трісь по носі, Пам’ятає, певне, й досі. Той — тому, а той — тому! Голосів не чутно в реві. Хтось під вухо дав цареві В чорній куряві й диму. Їхнє щастя — знявся вітер, Мухомор сльозинки витер І — Барвіночка уздрів. Ухопився за шаблюку. Підійняв конем пилюку Наймогутніший з царів. Як наскочить на героя! А в Барвінка — що за зброя?

— Не втечеш! Візьму живцем! — Та Барвіночок зненацька (Деревина — теж не цяцька!) Пацюка огрів дубцем. Кінь вусатий — скік угору. Довелося Мухомору Простелитись по землі. Він гукнув: — Рубай хлопчиська! Два Жучиська-Рогачиська Нагострили вухналі. Та звідтіль, де три дубочки, З криком вибігли грибочки. Грім гармат із-за ліска. Повели атаку вмілу, З фронту вдарили і з тилу Славні Грибові війська. Невблаганними рядами Йшли піддубні за груздями. Звівши вгору кулаки. А за ними — всі лисички. Сироїжки-медсестрички І сапери — маслюки. Пречудову мали звичку Бур’янів рубать на січку. Облягли з усіх боків. Білий Гриб летів на Бабці, Меч тримаючи у лапці, Підбадьорював грибків. Але хто це в гущі бою? Хвіст у коника трубою! Хто це ворога притис? Б’є поганців, б’є доволі! Це ж Ромашка в білій льолі У руках — Барвінків спис. І Барвінок не зіває, Бур’янам носи збиває. Жах проймає хижаків. Вже поганок зніс дві роти. Тільки вік не побороти Друзям гусінь і жуків! Ніби чудисько стоглаве. Напирають їхні лави. Де пролізуть — пустирі. Та здригнулась рать хижацька Бо з’явилася зненацька Авіація вгорі! Перші з неба — Ластів’ята — Грізна армія крилата. Мов ракетні літаки. Потім одуди й вівсянки. Трясогузки й коноплянки, Мухоловки і шпаки! Гусінь знищили всю разом, А жуки — під землю плазом. Зариваються, лихі! Не надовго! Землю вкрила Мурахів силенна-сила. В бій вступили мурахи! Цуплять хижу бабануху, Медляка скубуть щодуху. Аж дзвенять криві мечі. Помирають вздовж дороги Вусачі і носороги, Короїди і хрущі. Гірко стало Мухомору, Заволав; — Назад, в Комору, Бойові мої сини! Ех ти, військо непутяще! Підготуємося краще До наступної весни! У Тхоряки-командира Відібрали знов мундира. Ліс врятований радів. Птаство з шумом відлетіло На велике мирне діло — До городів і садів. Уклонивсь Барвінок низько: — Прощавай, славетне військо! Били ми гуртом заброд. Але нас чекають рідні. Певне, виросли за три дні! — Помчимо на свій город! На доріжку виліз Кротик: — Ось, Барвіночку, блокнотик, Нам адресу запиши! — Полетіли вгору шапки. Парасольки, навіть тапки. — Добра путь, товариші!

XV

Ой веселая дорога До дідівського порога! Угорі шумує рій. Чимчикують друзі пішки, У росі купають ніжки. Коник смикає пирій. Ось і хата діда Гната, В небо стріхою піднята. Морем видався город. Вирували квіти й зілля. Аж здіймалась дужа хвиля. Не перейдеш моря вброд! Буйноцвіту, як ніколи! Наче дощик, впали бджоли На квітуюче зело. Бачать друзі: жовта квітка Пелюстки зронила швидко. Щось на пагоні зросло! Придивилися — Гарбузик! Голопузий карапузик На очах, як велет, ріс. Ось і черево, і вуса. Голова біляво-руса. Не змінив знайомих рис! Закричав Гарбуз: — Барвінку! Озирнись навколо, синку. Як твій рід помолодів! — Обнялись — картинка тепла... Аж згинались дужі стебла Від усміхнених плодів. Привітав Часник Барвінка, Пригорнула Цибулинка, Гепнув Сонях у плече. Кріп Ромашечку вродливу В щічку праву, потім — ліву Почоломкав гаряче. — Всі до мене, друзі любі! Єсть об’ява... В нашім клубі (В Гарбуза прорізавсь бас!) Буде лекція сьогодні Про події міжнародні І про острів Тулумбас... — Малюки! А де ж це Коник, Роботящий Коник Дзвоник?— Хроник лапку підійма: — Щойно був, стрибав бадьоро. Бився з військом Мухомора, Три хвилини як нема! Хлопчик свиснув — і відразу Кінь стрибнув до перелазу. Та не кінь, аж два коня! Поряд з коником — конячка. Зелененька стрибунячка. Оженивсь! Нова рідня! — Поки маємо дозвілля. Відгуляймо ж і весілля! Славте, друзі, молоду!— Всі городні застрибали. Пастернак схопив цимбали, Баклажаничок — дуду. Кріп у бубон як ударив, Хрін по струнах як ушкварив! Ну й веснянка! Ну й народ! Пісня й рід його — не згасне! ... І зненацька літо красне Впало сонечком в город.

ЗМІСТ

ЯК БАРВІНОК СТАВ ГЕРОЄМ ---- З

ЯК БАРВІНОК ТА РОМАШКА У ВИРІЙ ЛІТАЛИ ------ 39

БАРВІНОК І ВЕСНА ------- 77

Чалый Богдан Иосифович СТО ПРИКЛЮЧЕНИИ БАРВИНКА И РОМАШКИ

Сказки. (На украинском языке)

Для младшего школьного возраста.

Рисунки Виктора Григорьева и Киры Григорьевой.

Редактор В. А. Малишко. Художній редактор Г. Ф. Мороз. Технічний редактор Є. Є. Зелеикова. Коректори 3. I. Калиниченко, Л К. Скрипченко. Здано иа виробництво 16. X. 1975 р. Підписано до друку 5. I. І976 р. Формат 70Х90'/ів- Папір №1. Фіз, друк. арк. 7.75, Обл.-вид. арк. 7,99+4вкл. (0,33)=8,32. Умови, друк. арк. 9,07+4 вкл. (0,58) = 9,65. Тираж 100 000. Зам. ІЗІ7. Ціиа 66 коп. Видавництво «Веселка», Київ, Басейна, і/2. Книжкова фабрика «Атлас» республіканського виробничого об’єднання «Поліграфкиига» Держ-комвидаву УРСР, Львів, Зелена, 20.