Сто років самотності (збірка)
Шрифт:
Коли Дамасо повернувся до кімнати, вона зацікавлено розглядала кулі.
До чого воно? — тільки й запитала Ана.
Він знизав плечима.
Щоб грати в більярд.
Дамасо знову зав'язав вузлик і заховав у скриню разом із саморобною відмичкою, ліхтариком та ножем. Ана не роздягаючись лягла обличчям до стіни. Дамасо лише скинув штани, простягся на ліжку і в темряві запалив цигарку. Він прислухався до примарних шерехів світанку, який ховав його сліди. Відчувши, що жінка не спить, запитав:
Про що ти думаєш?
Ні про що, — відказала вона.
Її низький голос від злості здавався ще грубішим. Дамасо глибоко затягнувся цигаркою і пригасив недокурок об долівку.
Більше нічого й не було, — зітхнув він. —Я крутився там майже годину.
Вони могли застрелити тебе.
Дамасо здригнувся.
Хай йому чорт! — тільки й сказав він, нервово барабанячи кісточками пальців по бильцю ліжка. Потім намацав на долівці цигарки й коробку сірників.
Баран упертий, — почала Ана. — Міг би згадати, що я тут хвилююсь, не сплю, думаю, що тебе вже несуть мертвого, щоразу, як чую гомін на вулиці. І все через якісь три більярдні кулі.
В шухляді було тільки двадцять п'ять сентаво.
То не треба було нічого брати.
Найважче було зайти туди, — сказав Дамасо. — Не міг же я вертатися з порожніми руками.
Треба було взяти щось інше.
Нічого іншого не було.
В більярдній не може нічого не бути.
Так тільки здається, — мовив Дамасо. — А як почнеш приглядатися та нишпорити по кутках, то бачиш, що нічого путнього там нема.
Дамасо уявив, як вона вдивляється в темряву, намагаючись пригадати якусь цінну річ у більярдній.
Може, й так, — згодилась вона нарешті.
Дамасо знову запалив цигарку. Алкоголь поволі вивітрювався, і він знову відчув вагу свого тіла, його об'єм, відчув відповідальність за свої вчинки.
Там був кіт, великий білий кіт.
Ана повернулась до нього, зачепивши чоловіка своїм великим животом, і поклала ногу йому межи коліна. Від неї тхнуло цибулею.
Тобі було дуже страшно?
Мені?
Тобі, —сказала Ана. — Кажуть, чоловікам теж буває страшно.
Він відчув усміх дружини й собі усміхнувся.
Щось таке було, — погодився Дамасо.
Потім він з усіма подробицями розповів їй про все, що пережив уночі. Він добре усвідомлював ризик такої справи, але нітрохи не жалкував.
Ана довго мовчала. Тоді мовила:
Це було безглуздям.
Найважче — початок, — сказав Дамасо, засинаючи. — А взагалі, як на перший раз, не так уже й погано.
Сонце припікало. Коли Дамасо прокинувся, дружина давно вже була на ногах. Підставивши голову під струмінь води у дворі, він стояв так, аж поки зовсім не очуняв.
їхня кімната, подібно до всіх інших кімнат будинку, виходила вікнами у двір, перетятий шворками для білизни.
Під стіною сусіднього будинку Ана поставила жаровню, щоб гріти праску, і столик для прасування білизни. Побачивши, що чоловік устав, вона відклала випрасувану білизну, зняла з жаровні праску і поставила грітись каву. Ана була старша за чоловіка, дуже бліда, але в кожному її русі відчувалась упевненість людини, що приймає життя таким, як воно є. У Дамасо страшенно боліла голова, але він усе-таки зрозумів, що дружина хоче йому щось сказати. Досі він не звертав уваги на гомін у дворі.
Тільки про це й говорять, — шепотіла Ана, наливаючи каву. — Чоловіки вже давно пішли туди.
Дамасо лише тепер помітив, що у дворі не видно ні дітей, ні чоловіків. П'ючи каву, він дослухався до розмов жінок, які на осонні розвішували білизну. Допивши, Дамасо запалив цигарку й гукнув Тересу.
Дівчина підійшла, тримаючи миску з мокрою білизною.
Будь обережний, — прошепотіла Ана.
Що там трапилося? — запитав він дівчину.
Злодії залізли до більярдної й геть усю обібрали.
Тереса, здавалося, знала все до найменших подробиць.
Розповіла вона, і як обікрали салон, і як витягли звідти все, навіть більярдний стіл. Говорилося це так переконливо, що й сам Дамасо не міг не повірити, що саме так усе й було.
Негідники, — пробурмотів він, повертаючись на кухню.
Ана щось мугикала собі під ніс. Дамасо присунув стільця до стінки й сів, намагаючись притлумити неспокій. Три місяці тому, коли Дамасо сповнилося двадцять років, він одпустив вуса. Маленька чорна смужечка над верхньою губою, як гадав, надавала поораному віспою обличчю статечності. Вуса ростив він дбайливо, але десь у потаємних закутках душі жило неясне відчуття, ніби щось губиться, безповоротно йде від нього. Він уже був відчув себе цілком дорослим, аж ось уранці спогади про ніч, прориваючись крізь драговину головного болю, знову вибили в Дамасо ґрунт з-під ніг: він знову не знав, з чого починати.
Ана, випрасувавши білизну, розклала її в два рівні клунки й зібралася йти.
Не затримуйся, — порадив Дамасо.
Звичайно.
Він пішов за жінкою до кімнати.
Ось я поклала тобі картату сорочку, —сказала Ана.
Краще тобі сьогодні не вдягати фланелевої. — Витримавши погляд прозорих котячих очей чоловіка, докинула:
Хто його зна. Може, тебе хтось і бачив.
Дамасо витер спітнілі руки об штани.
Ніхто мене не бачив.
Хто його зна, — повторила Ана. В руках вона тримала по клунку. — Взагалі, краще тобі зараз не виходити. Зачекай, хай-но я пройдусь там, ніби випадково.
У селищі тільки й розмов було, що про пограбування більярдної. Ана вислухала декілька різних, часто суперечливих, версій. Рознісши по хатах білизну, вона пішла не на базар, як завжди в суботу, а прямо на площу.
Біля більярдної було не так уже й людно. Кілька чоловіків гомоніли в затінку мигдалевих дерев. Сірійці обідали, позгортавши свої барвисті вироби; здавалося, що й крамниці куняють під брезентовими піддашками. На терасі готелю в кріслі-гойдалці хропів якийсь чоловік, широко розкинувши руки. Здавалось, усе життя завмерло від полуденної спеки.