Сто років самотності (збірка)
Шрифт:
Дамасо був байдужий. Наступного ранку, заглиблений у себе, він пішов і повернувся лише опівночі. Так минув тиждень. Ті кілька годин, що Дамасо проводив дома, він лежав, курячи цигарки, уникаючи всякої розмови. Ана звикла до цього. Колись, ще на початку їхнього подружнього життя, з ним уже було таке, але тоді вона ще мало знала його і пробувала перечити. Тоді Дамасо жорстоко бив її.
Тепер Ана чекала. На ніч клала біля лампи пачку цигарок, знаючи, що чоловік може обійтися без їжі й без питва, але не без цигарок. І ось у середині червня Дамасо повернувся додому ввечері. Ана подумала, що з ним щось трапилося, раз він зайшов додому о цій порі. Повечеряли мовчки. Але коли прийшов час лягати спати, Дамасо, спохмурнівши, сказав:
Я йду звідси.
Куди?
Хоч куди.
Ана озирнулася навколо. Малюнки з журналів, фотографії кіноакторів, якими вона обклеїла всі стіни, поблякли, втративши свій колишній блиск.
Тобі нудно зі мною.
Зовсім ні, — сказав Дамасо. — Тільки це село...
Таке ж, як інші села.
Тут не можна продати кулі.
Та годі вже з тими клятими кулями, — умовляла Ана. — Поки я маю силу прати, тобі не треба ризикувати. Не знаю, для чого тобі було лізти в таку халепу.
Дамасо, перш ніж говорити далі, докурив цигарку.
Все було так легко. Не розумію, як до цього не додумався хтось інший.
Заради грошей — так, — згодилась Ана, — але який дурень брав би з собою більярдні кулі?
Я зробив це машинально, — сказав Дамасо. — Хотів уже виходити, як побачив їх, і подумав, що не варто йти з порожніми руками.
Дамасо говорив, і на душі в нього легшало.
А поки що нових куль не видно, — казав він далі. — Прийшла відповідь, що тепер вони подорожчали, і дон Роке вважає, що це йому невигідно.
Дамасо запалив ще одну цигарку і, розповідаючи, почував, що його серце звільняється від якогось темного осаду. Він знав і те, що дон Роке вирішив продати більярдний стіл. Стіл небагато чого вартий. Треба було б повністю міняти сукно, залатане строкатими квадратами. А відвідувачі салону, що вже й постаріли біля цього більярду, мали тепер розвагу — слухати радіорепортажі про бейсбольний чемпіонат.
Взагалі, — мовив Дамасо, — в село я тепер іду без усякого задоволення.
І зовсім не дотепно, — сказала Ана.
На тому тижні буде останній матч, — зітхнув Дамасо.
І це не найгірше. Найгірше — це негр.
Пригорнувшись до нього, як у давні часи, Ана відчувала, про що думав її чоловік. Зачекавши, поки він докурить цигарку, вона озвалась улесливим голосом:
Дамасо!
Що таке?
Поверни їх.
Він запалив ще одну цигарку.
Я думаю про це вже кілька днів, — сказав він. — Біда в тому, що це важко зробити.
Спочатку було вирішено покласти кулі десь на видноті. Проте Ана зауважила, що це не допомогло б негрові. Поліція могла б по-різному поставитись до знахідки й не випустити його на волю. Вона розуміла, що був тут і певний ризик, бо кулі могли потрапити до когось, хто привласнив би їх.
Якщо вже братись, то не схибити, — казала вона.
Вони викопали кулі, Ана дбайливо обгорнула їх газетами і заховала згорток у скриню.
Треба чекати нагоди, — вирішила вона.
Але минуло цілих два тижні, поки така нагода трапилась. У ніч на двадцяте серпня, через два місяці після пограбування, Дамасо зустрівся з доном Роке, що сидів за стойкою, відмахуючись пальмовою гілкою від комарів. Радіо було вимкнуте, що підкреслювало його самотність.
А що я казав! — вихопилось у дона Роке, ніби його тішило здійснення найсумніших пророкувань. — Все йде чортзна-куди.
Дамасо кинув монету в автоматичний програвач, це мало бути найкрасномовнішим доказом його вірності. Та дон Роке, здавалося, не помітив цього. Тоді Дамасо підсунув стільця ближче й спробував утішати його, наводячи досить плутані аргументи, які хазяїн сприймав так само байдуже, недбало обмахуючись своєю гілкою.
Нічого не вдієш, — казав він, — чемпіонат з бейсболу не може тривати вічно.
Але можуть знайтися більярдні кулі.
Вони не знайдуться.
Та не проковтнув же їх той негр?
Поліція шукала їх скрізь, — впевнено сказав дон Роке, — він їх викинув у річку.
Може трапитись диво.
То вже химери, синку, — сказав дон Роке. — Ти віриш у чудеса?
Іноді, — сказав Дамасо.
Коли він вийшов із більярдної, кіно ще не скінчилось. Над нічним селом хрипів гучномовець, і вогники по хатах здавались чимось випадковим. Дамасо покрутився коло кінотеатру і пішов на танцювальний майданчик. Оркестр грав для одного замовника, що танцював з двома дамами одночасно. Всі інші тихо сиділи під стінкою. Це виглядало так, ніби вони чекають листа на пошті. Дамасо, сівши за столик, подав хазяїнові знак принести пиво. Пив прямо з пляшки, маленькими ковтками, стежачи крізь скло за чоловіком, який танцював з двома жінками. На зріст вони були вищі за нього. Опівночі з кінотеатру прийшло кілька чоловіків і жінок. Одна з них, знайома Дамасо, залишила товариство й сіла за його столик. Він і не глянув на неї. Випивши вже півдюжини пляшок, він пильно дивився на чоловіка. Той танцював тепер уже з трьома жінками, хоч і не звертав на них уваги, милуючись рухами власних ніг. Він був щасливий. Без сумніву, він був би щасливіший, якби мав ще й хвоста.
Не подобається мені цей тип, — промовив Дамасо.
То й не дивись на нього, — сказала дівчина, замовляючи вино.
На майданчик почали виходити пари, але той, що танцював з трьома жінками, ніби й не помічав їх. В якусь мить його очі зустрілися з очима Дамасо, і він почав танцювати ще запальніше, шкірячи в усмішці свої дрібні кролячі зуби. Дамасо витримав його погляд не зморгнувши, чоловік спохмурнів і повернувся до нього спиною.
Вдає з себе найщасливішого, — пробурчав Дамасо.
Він дуже веселий, — озвалась дівчина, — щоразу, приходячи в село, він замовляє музику.
Дамасо повернувся до неї.
Тоді йди з ним, де є троє, буде місце й четвертій.
Вона промовчала й почала дивитись на танці, п'ючи
маленькими ковтками вино.
Заграли новий танець. Наприкінці його Дамасо почорнів, як хмара.
Страшенно хочу їсти, — казала дівчина, тягнучи його до стойки, — й ти теж мусиш попоїсти.
Чоловік, що танцював з трьома жінками, саме проходив повз них.