Історія польсько-українських конфліктів т.2
Шрифт:
З доповіді доктора Е. Цегельського дізнаємось про існування 750 хорів, двох диригентських курсів, у яких 168 учасників, про організацію заочного курсу теорії композиції, яким користаються 350 осіб. Інший розділ культурної роботи — це організація народних театрів. При У ЦК організаційно охоплено 1168 театральних гуртків, що об'єднують 35 000 членів, які дали 66 900 вистав для 500 000 глядачів.
Викладену інформацію доповнює стаття про бурси, опублікована у часописі «Краківські Вісті» 23.3 ц.р. Нині у ГГ існують 102 українські бурси, в яких проживає 6 179 вихованців (3618 хлопців і 2561 дівчина). В минулому шкільному році існувало 75 бурс з 3 672 вихованцями. Крім цього, українська молодь з професійних шкіл і гімназій у минулому шкільному році користувалася стипендіями у квоті 1 672 565 злотих. З огляду на професію батьків у нинішньому шкільному році стипендії отримують: 966 дітей селян, 183 — вчителів, 140 — робітників, 45 — священиків, 30 — ремісників і 297 — різних — разом у нинішньому шкільному році стипендії отримують 1766 молодих людей з професійних шкіл і гімназій
Додаток 5
УКРАЇНСЬКА ОСВІТА В ГАЛИЧИНІ
У часописі «Краківські Вісті» за 5.VIII. [1943] знаходимо таке порівняння стану українського шкільництва на терені нинішнього Дистрикту Галичина зі станом за польських часів: українських дошкільних закладів нині 79 постійних (за польських часів 60), сезонних 1400 (564), у них дітей 83000 (23829). Загальних державних шкіл нині існує 3200 (132), приватних — 0 (33), у них дітей 510 000 (441 000), вчителів 7300 (2805). Державних гімназій існує 10 (7), приватних 0 (17), вчительських семінарій 3 (0), малих духовних семінарій 2 (10), у цих школах вчителів 250 (242) і учнів 6025 (5750). Професійних шкіл існує 82 (1), приватних 0 (11), в них учителів 500 (38), молоді 10 000 (1270). Серед професійних шкіл: промислових чоловічих 22 (0), промислових жіночих 14 (2), торговельних 29 (4), рільничо-господарських 15 (3). У шкільному 1942/43 р. на Галичині має бути створено 53 нові українські професійні школи. «Краківські Вісті» підкреслюють брак учителів і те, що шкільне керівництво організувало у семи містах Галичини курси для помічників учителів загальних шкіл, на яких повинні скласти іспити на атестат про середню освіту 2000 кандидатів, і таким чином загальне шкільництво отримає 2000 кваліфікованих учителів.
Додаток 6
[РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ЖИТТЯ ПІСЛЯ ПАДІННЯ ПОЛЬЩІ]
Відбуваються насправді глибокі зміни в українському суспільстві, які поляки повинні усвідомити. Українці, допавшись до посад, магазинів, робочих місць, насичуються економічно, хочуть збагатіти, нахапати якнайбільше матеріальних благ. Разом з тим сприятливі умови для культурного розвитку множать серед них людей європейського кшталту. Коли у нас повний застій у формуванні висококваліфікованих людей розумової праці, бо у підпілля перейшла навіть середня освіта, українці зміцнюються новими кадрами вихованих у західній еміграції інженерів, аграріїв, науковців, журналістів, кооператорів, а одночасно вони мають тут відкриті гімназії і створені у Львові інститути. У Празі продовжує працювати Український Вільний Інститут, Українська Політехніка — у Братиславі, Українська Господарча Академія і Український Технічно-Господарчий Інститут — в Подєбрадах. У всіх німецьких університетах розсіяні українці, де-не-де утворюючи навіть значні осередки, як у Берліні, Відні та в Граці. Пожвавлення культурного руху можна спостерігати у Львові, де працюють спілки українських письменників і художників (Спілка Українських Письменників і Спілка Українських Образотворчих Митців), виник Інститут Народної Творчості (вул. Францисканська, 7), підпорядкований УЦК, який організовує львівське і «галицьке» культурне життя, творить концертне бюро, режисерські курси, музичний кабінет, фінансує виставки. Всюди ці театральні й хорові осередки відновлюються, працюють над репертуаром народних вистав і пісень, сильно впливаючи на зміцнення почуття української національної ідентичності. У містах організовуються «Свята української книги і преси» разом з виставками книжок і газет.
Додаток 7
ЗВІТ ПРО РОЗМОВИ З ПРЕДСТАВНИКАМИ УКРАЇНЦІВ
До керівництва Конфедерації Народу звернувся один з греко-католицьких священиків із середовища митрополита Шептицького з пропозицією почати розмови з українськими діячами. З огляду на мій від'їзд до Львова я уповноважений вищеназваною організацією до проведення цих розмов.
Після прибуття до Львова я виявив, що серед українців нині існують тільки дві реальні політичні сили. Однією з них є греко-католицький клір на чолі з митрополитом Шептицьким, а другою є ОУН, яка, здається, не виходить зі стану розколу на групи бандерівців і мельниківців. Тому прийняв рішення почати розмови з митрополитом Шептицьким і з представниками командування ОУН. Ці розмови, безперечно, мали суто інформаційний характер. Я виступав на них як людина, що цікавиться українською проблемою, а не уповноважений певних польських діячів.
Розмова з митрополитом Шептицьким
Розмова, яку я провів з митрополитом Шептицьким, тривала приблизно півтори години і відбулася в дуже приязній атмосфері.
Її темою була можливість польсько-українського порозуміння і майбутніх польсько-українських відносин. Напочатку мій співрозмовник дуже гострими словами засудив діяльність бандерівців, які, на його думку, роблять дурниці і взагалі є несерйозними людьми. Зазначений факт, на думку митрополита, утруднює встановлення відносин між польськими і українськими діячами, бо, крім ОУН, нема політичної організації, яка мала б впливи на українські маси.
Говорячи про майбутнє, мій співрозмовник обмежив тему розмови до польсько-українських відносин у межах польської державності. Зі свого боку я намагався дізнатися про його ставлення до можливості виникнення незалежної України за Збручем, але і в цій справі він уникав визначеності.
При обговоренні майбутнього митрополит
Після цього відступу щодо минулого розмова стосувалася справ майбутнього. Митрополит підтвердив, що ініціатива повинна виходити з польської сторони,яка має запропонувати конкретний проект вирішення української справи. Далі він сказав, що бажано було б розробити статут для національно мішаних земель,причому ця розробка, яку підготують як українські, так і польські фахівці, повинна бути відстороненою від актуальної ситуації на землях, які спільно заселяє українське і польське населення. Такий підхід до справи, на думку митрополита, дасть змогу провести спокійну предметну дискусію. Потім такий статут, розроблений відповідним чином, можна було б з успіхом застосувати до польсько-українських земель.
Крім цього проекту, митрополит зазначив, що, на його думку, майбутній адміністративний устрій державиповинен бути таким, щоб окремі адміністративні одиниці мали по можливості однорідний національний склад.
Розмова підходила до завершення. Прощаючись зі мною, митрополит радив, щоб через певний час я знову приїхав до Львова, запрошував завітати до нього знову, щоб продовжити дискусію. Наступного дня я дізнався від одного зі священиків, що митрополит дуже позитивно оцінив розмову, яку я тут виклав.
Додаток 8
РОЗМОВИ З ПРЕДСТАВНИКАМИ ОУН
З представниками ОУН я провів дві розмови. Першим моїм співрозмовником був пан Ф[едак], швагер Коновальця і Мельника. Проте він виявився дуже примітивною людиною, тому розмова з ним нічого не дала, крім ствердження, що українські націоналісти дуже розчаровані щодо німціві то рівнозначно як бандерівці, так і мельниківці.
Проте, як виявилось, пан Ф. мав доручення лише налагодити зі мною контакт, тоді як справжню розмову зі мною повинен був провести один з членів головного проводу ОУН. Розмова з останнім почалась його запитанням, чи я маю повноваження представляти польських діячів. Це я рішуче заперечив. Тоді співрозмовник ствердив, що українці хочуть розпочати розмови з повноважними діячами Польщі, які можуть узяти на себе певні зобов'язання. Я йому на це відповів, що не знаю, як можуть поставитись до цієї пропозиції відповідні польські діячі, і що можу тільки повторити сказане співрозмовником у Варшаві, після цього я запитав його, якою могла б бути платформа польсько-українського порозуміння.Мій співрозмовник коротко відповів, що ініціатива належить польській стороні,але після цього розпочав тривалу дискусію на цю тему. Погляди, які він виклав, можна звести до такого: поляки й українці борються за незалежне державне існування проти тих самих держав,тому повинні вести боротьбу спільно.Розмежування польських і українських поселень повинно бути відкладене убік. Воно буде залежати від стану відносин удвічі (може, «після війни»? — MC.), від долі Радянської України і подібних чинників. Нині дискусія на цю тему нічого не дасть, бо ні поляки не відмовляться від своїх поселень, ні українці не відмовляться від своїх земель. Але зараз треба обговорити актуальні й конкретні проблеми. Мій співрозмовник згадав про можливість співпраці у політичній, пропагандистській і військовій сферах.Він говорив про можливість спільних польсько-українських виступів на міжнародній арені, спільну пропагандистську акцію, яка б мала на меті пацифікацію настроїв і т.ін. Після тривалої дискусії представник ОУ Н ще раз звернувся до питання початку переговорів з уповноваженими представниками польської сторони. Він говорив, що різні польські партії встановлюють контакти з українцями і що вони все-таки хотіли б проводити переговори з уповноваженими польськими діячами.На закінчення розмови я запитав, чи можу це повторити у Варшаві кому належить і дати йому знати, чи розмови такого типу можуть розпочатись. При цьому він дуже наполегливо підкреслив, що з цим не треба зволікати,бо події розгортаються швидко. Я відповів, що всю нашу розмову передам у Варшаві певним людям. При цьому ми домовились, що я передам йому щодо позиції польських діячів через певну особу,яка перебуває тепер у Варшаві і приблизно через тиждень повертається до Львова.
З огляду на викладене вище прошу інструкцію, чи треба використати цю нагоду, щоб інформувати вище зазначених українських діячів, яким є ставлення до цих пропозицій уповноважених польських діячів.
Зі свого боку дозволю собі висловити погляд, що початок розмов з українцями є бажаним за умови дотримання якнайбільшої обережності й обачності. Початок таких розмов приведе до руйнування планів німецької політики, яка намагається використати українців проти Польщі, може захистити наші південно-східні землі від випадків, які мали місце на території Малопольщі в 1918 р., що можуть повторитися внаслідок нинішньої війни і то у набагато небезпечнішій формі, дасть нам у східних справах додаткові козирі на міжнародній арені. З іншого боку, ніщо не змушує нас брати на себе якісь серйозні зобов'язання на майбутнє через позицію керівників ОУН.