Історія польсько-українських конфліктів т.2
Шрифт:
Ось що повідомив той самий представник 30/31.Х. 1942:
Надійшов історичний момент, коли Польща має можливість відібрати свої, загублені впродовж віків західні землі і пересунути свій кордон аж на Одру. Польща, Чехословаччина, Україна і навіть
Росія повинні утворити на заході потужний слов'янський вал проти германського наступу на слов'янські землі.
На підставі аж занадто близького досвіду (мій співрозмовник відбув 12 місяців у німецькій в'язниці) щодо німців займемо негативну позицію. Український Центральний Комітет з доктором Кубійовичем є тільки формою без змісту, про людське око. Змістом є конспірація. Вплив на українське суспільство має тільки ОУН, яка діє у підпіллі.
Перед слов'янськими народами є велика перспектива, але Польща повинна пересунути свої східні кордони в ім'я справедливості і на благо ідеї. У взаємних відносинах
Сама Польща, навіть з Чехословаччиною, але без підтримки України і Росії, ніколи не буде достатньо сильною перешкодою проти германської навали. Східний кордон Польщі 1939 р. у польсько-радянських відносинах мій співрозмовник вважає абсолютно нереальним. Сталін ще у лютому 1942 р. сказав, що Львів ніколи не повернеться до Польщі. Важко уявити сьогодні собі силу, яка могла б зупинити переможний радянський похід на захід, на кордони ризького договору. Таку можливість співрозмовник погоджувався розглядати лише теоретично. У цьому випадку українці не повірили б польським запевненням щодо гарантування їхнього самоврядування, бо пересвідчились, як поляки їх не дотримуються, якщо не виконали навіть власного закону від 1922 р., який був міжнародним зобов'язанням щодо затвердження східного кордону 1923 р. перед союзними державами. На українських територіях українці творять власну державу за допомогою давно підготованого апарату. Будуть захищати свою незалежність зі зброєю в руках. Якби англійці силою змусили українців до припинення боротьби, тоді українці, як реалісти, стали б на шлях переговорів з поляками, але з участю Англії і Сполучених Штатів, де українці мають дуже сильне представництво. У цьому випадку мій співрозмовник рекомендує колишнього депутата Мудрого як політика, придатного для переговорів з поляками, який знайшов би за таких умов депутатів у своєму суспільстві. Нині Мудрий тримається подалі від політики і займає посаду директора кінотеатру у Львові. Насамкінець представник ОУН просив не називати свого прізвища у звіті, бо через негативне ставлення ОУН до німців йому загрожують найгірші наслідки. Польські політичні організації, як правило, недооцінюють можливості політичної поліції, й тому у їхніх рядах так багато жертв.
Додаток 9
[ОУН ДО ПОЛЯКІВ]
Поляки! Спільна доля, яка нас нині об'єднує, і наша боротьба проти загарбників з Берліна і Москви за власні держави вимагають порозуміння двох народів. Народ український завжди готовий до такого порозуміння. Не готуємо ворожих планів стосовно до польського народу і не хочемо ні клаптика польської землі. Визнаємо право кожного народу на самовизначення і на власну державу Наше ставлення до польського народу ґрунтується на приязні й бажанні співпраці.
На жаль, це наше ставлення не хочуть зрозуміти польські імперіалістичні керівники. Вони не визнають права українського народу на власну державу, це вони закликають польські маси до боротьби з українським народом. Вони навіть використовують німецьких окупантів з метою знищення українського народу. Польські Зондердінсти, Баншутце, Лігеншафти, польські фольксдойчі допомагають німцям уярмити український народ. Таким чином вони сприяють зміцненню німців і полегшують тероризування польського населення. Польські боївки на Холмщині, Підляшші, у Галичині, на Волині провокують німців до антиукраїнських дій і стають німецьким знаряддям у боротьбі проти українського народу. Якщо внаслідок цього доходить до взаємних сутичок між українським і польським населенням, то німці із вдоволеним почуттям відповідальності виявляють свій шовінізм і глибоку ненависть до українського народу (? — М. С.).У результаті усе це завдає шкоди обом народам. Тому з цим треба покінчити!
Поляки!
Український народ, який так само, як і ви, бореться за власну державу, прагне злагоди з польським народом і дружнього існування поруч вільної України і Польщі.
Одночасно не допустимо, щоб польські іьперіалісти уярмили хоча б частину українських
Поляки, мешканці Західної України!
Ваші імперіалістичні вожді закликають вас до боротьби з українським народом. Пам'ятайте, що ви живете серед української більшості й тому всякі спроби боротьби з українським народом будуть безрезультатними. Якщо послухаєтесь імперіалістичних підбурювань, це призведе виключно до пролиття вашої крові, бо український народ буде зі всією рішучістю захищати своє право на самовизначення і на власну державу.
Ми не хочемо нікого з вас уярмлювати. На території Української держави залишаться лише ті з вас, хто добровільно виявить бажання залишитись тут.
Ми гарантуємо їм повну свободу, безпеку й однакові права нарівні зі всіма громадянами української національності.Українська держава ніколи не буде уярмлювати свої меншини.
Наші гасла:
Свободу народам і людині!
Хай живе вільна національна держава українського і польського народу на їхніх етнічних територіях!
Хай живе дружба між українським і польським народом!
За спільний фронт боротьби всіх уярмлених народів!
Уярмлені народи, об'єднуйтесь у боротьбі проти імперіалістів!
Смерть окупантам! У липні 1943 р.
ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ-НЕЗАЛЕЖНИКІВ
[ПОЛІТИЧНІ ПОМИЛКИ]
Поширеним є погляд, що українське (руське) суспільство Східної Малопольщі поділяється на дві чіткі групи, з яких одна — «пасивна селянська опортуністична маса, що шукає власну вигоду, інша — політично активна інтелігенція і напівінтелігенція, яка разом з кліром формує рух усього народу і політичний напрямок його дій». Цей погляд, слушний ще, може, 40 років тому, є, можливо, найбільшим принциповим непорозумінням усіх починань від 1918 р. в українській справі. Він, коротко і стисло, вийнятий живцем зі старої австрійської політики і поширюється рядом абсолютно помилково політично орієнтованих землевласників, які здатні бачити лише плечі свого Гриця, який сидить на козлах брички, і поняття не мають, що відбувається на селі, де і самі мешкають. Це є той самий погляд, який закладено в основу заснування ББВР і Озону, що народні проводирі — це одне, а польський селянин — це свиняче корито, ціна зерна і пан староста. Як цей погляд був помилковим у планах табору Пілсудського, що доводить розвиток внутрішньопольських відносин, так незрівнянно більше помилковим є в оцінці українських відносин.
Не вникаючи у відмінність окремих українських груп, маємо незаперечний факт, що між так званою українською інтелігенцією і українським селянством існує координація діяльності, думок і тісна співпраця, про яку в польському суспільстві нікому і не сниться.
Так звана українська інтелігенція у своїй масі живе, працює і мислить безпосередньо разом з селом, з ним органічно зв'язана своїм власним буттям і у своїй масі є першим або щонайбільше другим її поколінням і, що найважливіше, не залишила цього села, як це у нас майже завжди відбувається, а залишається з цим селом у кревних і дружніх зв'язках і з розвитком села пов'язує своє існування, своє матеріальне (кооперативи, нотаріуси, судді, священики, адвокати, вчителі, лікарі) і політичне становище. Після закінчення навчання молодь у значній кількості повертається на село або у сусіднє містечко і переважно залишається у своєму регіоні народження як директор магазину, молочарні, лікар, адвокат і т.ін., становлячи, на відміну від того, що відбувається у польському суспільстві, і надалі з селом єдине і міцне утворення. Вона не соромиться свого села і з вищих чи матеріальних мотивів залишається зі своїм селом у єдиному зв'язку. Це незаперечний факт. З іншого боку, селянин і село, випускаючи зі свого лона новостворену інтелігенцію, має почуття повного порозуміння з нею і, безпосередньо працюючи з нею економічно та політично й проживаючи з нею в родині, має з нею значно сильніше почуття спільності, ніж те, яке спостерігається у суспільствах, де інтелігенція формувалася століттями і вже становить окрему верству, яка давно відірвалася від села, живе своїм власним життям поза селом, навіть більше — забирає від села і всотує те, що воно, як нову інтелігенцію, відкидає.