Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях
Шрифт:
Щоправда, ця подія (заснування Новгорода) помітно зміщена в часі. Не могло це місто з’явитися в ІХ ст. Археологічні розкопки показали, що виникло воно не раніше кінця Х – початку ХІ ст. [108] Саме тоді відбулося зміщення торгових шляхів на півночі Східної Європи: втрачав значення волзький шлях і ставав перспективним шлях дніпровський.
Новгород саме лежав на шляху, який із часом отримав назву «із варяг у греки». Цей шлях був спрямований на торгівлю з багатою Візантією, точніше – Константинополем, який саме тоді переживав підйом. Тому стає зрозумілим похід Олега на південь. Під час цього походу, згідно із літописним свідченням, Олег ніби підпорядковує Смоленськ і Любеч – дві важливі факторії на шляху «із варяг у греки». Проте його метою є Київ.
108
Пріцак
Ми не знаємо, чи насправді Олег назвав Київ «матір городів руських», чи це вже домислили літописців. Річ у тім, що «матір городів», власне міст, нагадує переклад із грецької терміну «митрополія». Та як би не було, але за часів Олега Київ став головним містом Русі.
Щодо Новгорода, то він був зорієнтований на балтійську торгівлю, яка тоді поступалася торгівлі візантійській. Через те Новгород ніби опиняється на другому плані після Києва.
У «Повісті минулих літ» описується шлях «із варяг у греки». Мається на увазі опис подорожі апостола Андрія Первозванного. Перед розповіддю про цю подорож, власне, й ведеться мова про згаданий торговий шлях. «Коли ж поляни, – свідчить літопис, – жили особно по горах сих [київських], то була тут путь із Варяг у Греки, а із Греків [у варяги]: по Дніпру, а у верхів’ї Дніпра – волок до [ріки] Ловаті, а по Ловаті [можна] увійти в Ільмень, озеро велике. Із того ж озера витікає Волхов і впадає в озеро велике Нево, а устя того озера входить в море Варязьке» [109] . Інакше кажучи, описується Балто-Чорноморський простір, на якому утвердилася Руська держава. Своєю подорожжю Андрій Первозванний ніби освячує ці терени. Особливим місцем святості стають гори над Дніпром, де з часом мав постати Київ.
109
Літопис руський. С. 3.
Починався цей шлях, як можна зрозуміти з «Повісті минулих літ», із Константинополя. Далі йшов через Корсунь у Криму. Відповідно на цьому шляху були Київ та Новгород. Запитання: де він завершувався? Такою точкою мало би бути місто на балтійських берегах.
Омелян Пріцак спробував з’ясувати, де ж закінчувався шлях «із варяг у греки». Такою точкою він вважав Волін (Юмне) – велике торгове місто в гирлі Одри (Одера), яке описав німецький середньовічний автор Адам Бременський (1050–1081/5). Останній відзначав, що Юмне – «жваве місце для зустрічі варварів та греків з далеких земель» [110] . Щоправда, в руських джерелах згадок про це місто немає. Нам видається, що, попри значення Воліна в балтійській торгівлі, це був не єдиний кінцевий пункт на шляху «із варяг у греки». Таких пунктів, з якими вів торгівлю Новгород, на берегах Балтики було декілька.
110
Пріцак О. Походження Русі. К., 2003. Т. ІІ. С. 883.
Чи правильна назва – шлях «із варяг у греки»? Адже головним осередком на цьому шляху був Константинополь? Тому, чи не краще було б назвати його шляхом «із греків у варяги»? Напевно, ні. Торгівці й воїни зі Скандинавії та Русі прямували до Константинополя. Це була їхня мета. Хтось там збирався здійснити вдалу торгову операцію, а хтось найнятися на службу до візантійського імператора. Тобто напрямок основного руху був вказаний правильно – «із варяг у греки».
Пам’ятник Андрію Первозванному в Києві
Пам’ятник засновникам міста Києва
«Повість минулих літ», яка, імовірно, отримала кінцеву редакцію на початку ХІІ ст., не розглядала, як це декому здається, Новгород і північ Русі як землі, де зародилася Русь чи Руська держава. Такою землею для літописця (і це зрозуміло!) є Київщина. Недаремно він у своєму гранд-наративі перед тим, як описати закликання варягів, говорить про заснування Києва трьома братами, Києм, Щеком і Хоривом, а також їхньою сестрою Либіддю. Тож спеціально підкреслює, що всі вони походили з полян й були «мужами мудрими й тямущими». Літописець, як уже говорилося, спеціально вказував: Кий був князем і навіть ходив на ромейського (візантійського) цесаря, щоправда, не відомо, на якого саме. Окрім того, Кий заснував місто Києвець на Дунаї [111] . І це показово. Адже на Дунаї жили слов’яни.
111
Літопис
Звичайно, наведені в літописі розповіді про Кия є легендами, в яких важко виділити «зерно правди». Проте цікаво розглянути, як за допомогою цієї легенди провадиться ідеологія твору. У цьому сенсі слід порівняти Рюрика з Києм.
Враховуючи літописні дані й деякі додаткові джерела, можемо припустити, що в середині ІХ ст. в Києві й Київській землі сформувався державний організм, який не поступався, а то й, можливо, був кращим, ніж варязька держава на півночі Русі.
Рюрик, як і Кий, діє з двома братами (трійця братів – це фольклорний символ). Кий зі своїми кревняками у «Повісті минулих літ» постає як засновник Києва. Рюрик же з братами приходить на готове в Ладогу, Біле озеро та Ізборськ. Лише з часом цей варяг засновує Новгород.
Про діяння Рюрика ми практично нічого не можемо довідатися. Якимись подвигами він не уславився. Інша справа – Кий. Цей князь іде в похід на Візантійську імперію, засновує ще одне місто на Дунаї.
Загалом порівняння Кия і Рюрика не на користь останнього.
Історія полян, Київської землі, подається таким чином. Мовляв, їх утискували деревляни, тому вони сиділи в лісах і на горах. Тоді, як уже говорилося, з них захотіли брати данину хозари. Поляни дали данину мечем. Після цього старці хозарські сказали, що недобра це данина, а поляни з часом будуть брати данину і з хозар, і з інших народів. І в майбутньому це збулося [112] .
112
Там само. С. 10–11.
Це легенда. Проте легенда красива. Поляни не закликають до себе правити чужих князів, гідно поступають із хозарами, які хочуть їх обкласти даниною. Вони виглядають краще як порівнювати з мешканцями Словенської землі, які закликали до себе Рюрика та його братів.
Зрештою, як відзначалося, літописець фіксує під 852 роком (за десять років перед закликанням варяг!) похід Русі на Царгород [113] .
З «Повісті минулих літ» можна зрозуміти, що 852 рік був для Русі більш важливою датою, ніж рік, коли закликали варягів. Адже, по-перше, тоді, як зазначає літопис, наша земля почала іменуватися Руською. А коли країна отримує назву, це можна трактувати як початок політичної ідентифікації й, відповідно, існування державного організму. Також із «Повісті минулих літ» стає відомо, що саме тоді Русь, осередком якої була Київщина, здійснила великий військовий похід на Візантію. Для такої широкомасштабної акції потрібна була відповідна організація та існування хоча б елементарних державних структур.
113
Там само. С. 11.
Як свідчать візантійські джерела, тоді відбулося перше, так зване Фотієве, хрещення Русі [114] . А для такого хрещення потрібен був елементарний рівень державної організації.
«Повість минулих літ» дає певні натяки щодо формування Києво-Руської держави. Там розповідається про те, що в Рюрика були «бояри» Аскольд і Дір. «І відпросилися вони [в Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, – читаємо в літописі під 6390-м роком (862 р. від Різдва Христового), – і рушили обидва по Дніпру. Ідучи повз, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: «Чий се город?» А вони [тамтешні жителі] сказали: «Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам». Аскольд, отож, і Дір зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею» [115] .
114
Рапов О.М. Русская церковь в ІХ – первой трети ХІІ в. Принятие христианства. М., 1988. С. 77–90.
115
Літопис руський. С. 12.
У цьому повідомленні є суперечність. Адже літописець перед тим писав, що ще за десять років до того існувала Руська земля і тоді Русь ходила війною на Царгород. Тепер виявляється, що поляни, власне Русь, платили данину хозарам. І лише варяги Аскольд і Дір їх увільнили від хозарської неволі.
Не будемо розбиратися в цих суперечностях. Укладаючи «Повість минулих літ», літописець (чи літописці?) використовували різні уривки, які не завжди поєднувалися між собою. Не завжди їм вдавалося витворити на основі наявного літописного матеріалу «одну ідейну лінію». Це, зокрема, простежується в оповідях, коли йдеться про початок Русі.