Історія України-Руси. Том 1

Грушевський Михайло Сергійович

Археольоґія дає богатий матеріал про уживаннє глиняної посудини як в ранїйшій культурі, так і в культурі наших племен по розселенню; вироби показують, що тодї знали вже гончарський круг (чи може його простїйшу форму — гончарську дощечку), а не лїпили просто руками ¹⁰). В історичних памятках не маємо майже нїякого матеріалу — самі загальні згадки ; з глиняної посудини особливо згадують ся корчаги: в них тримали і всяку страву і вино ¹¹).

Обробленнє дерева, що з самих обставин мусїло бути широко розповсюднене в прасловянськім побутї, зіставило слїди і в мові. Слово т е с а т и зачисляють ще до праіндоевропейських (санскр. takshan — тесля): т е с л а (сокіра) належить до словяно-литовських (г. нїм. dehsala); до загальнословянської словницї належать такі теслярські приряди, як д о л о т о, с в е р д е л, с т р у г, к л ї щ і, п и л а. До старих виробів „древодїля“ належить в і з: не тільки

його назва, (від загального пня *vegh, санскр. v^ahana, гр. ' , г. нїм. wagan), але й назви його частей належать до загальних індоевропейських, між ним к о л о, о с ь, и г о (ярмо). Дуже старим виробом був і човен, видовбаний або випалений з одного стовбура звичайно; його знали ще в індоевропейські часи, і він довго жив в історичних часах; до загальнословянського запасу належать одначе тільки назви дрібнїйших прирядів до плавання, як ч о в е н (старосл. члънъ), л а д і я. Далї сюди належать роботи коло будови дома, що в лїсових прасловянських краях богато потрібував „древодїльської“ роботи і при самій будові і при урядженню. Численні загальнословянські слова для деревляної посуди показують, як широко розвинув ся був сей виріб; сюди належать напр. б о ч к а, б о д н я, д ї ж а, в і д р о, з б а н, к о р и т о, може й ч а ш а.

Останки деревляних гробів та деревляної посуди дуже часті в могилах; особливо часто стрічають ся останки деревляних відер, з зелїзними обручами й дужками ¹²). Але богатших останків деревляних виробів в могилах, розумієть ся, нема чого сподїватись. Більше дають нам наші історичні памятки. Тут Словяне взагалї славять ся своїм „древодїлєм“ з дуже давнїх часів: ще аварська держава підвластних Словян уживала до сїєї роботи (мова йде спеціально про робленнє човнів) ¹³). Константин Порфирородний в своїм клясичнім оповіданню знайомить нас з деревляним промислом наших земляків: підвластні київській Руси Словяне рубають зимою дерево й поробивши з нього корита човнів, спускають на весну Днїпром до Київа; там їх купують і доповнивши всякими приборами від давнїйших човнів, пускають ся цїлими ватагами до Царгороду ¹⁴). І пізнїйше, як і досї, Днїпро служив дорогою для спроваджування дерева в полудневі краї; в Київі звісні спеціальні „ізвозники“, що перевозили дерево з пристани до міста ¹⁵).

В староруських часах звісні осібні „древодїлї“ й навіть цїлі спілки, орґанїзації їх. В однім оповіданню з XI в. князь, задумавши збудувати церкву, кличе „старЂйшину древодЂлямъ“ ¹⁶). На кождім кроцї стрічаємо згадки про деревляні будови, стїни, мости; камяна будова зявилась під чужим впливом і була дуже рідка. Осібні продавцї були на домовини в Київі XI в. (продающей корсты) ¹⁷). Деревляна посудина-відра, бочівки, „кади“, „ладки“, „лукна“ ¹⁸), мусїли бути дуже широко уживані, як і всяка деревляна домова обстанова.

Але і уживаннє металїв, так важне в культурній історії людства, зробило значний поступ перед роздїленнєм Словян. Загальним означеннєм для металю було руда, загальне індоевропейське імя міди (санскр. l^oh'a, пеглев. r^od, лат. raudus, староскандінав. raudi)- першого металю, звістного Індоевропейцям і заразом одинокого, знайомість з котрим можемо напевно сконстатувати вже в загальній пракультурі. Иньше, загальнословянське імя металю.- „крушець“ (від крухий). З поодиноких металїв маємо загальнословянську назву для м і д и (медь) — його звичайно звязують з нїмецьким smida, металь (відповідає словянському „кузнь“): се-б характеристично вказувало на мідь як на перший звістний металь ¹⁹). Загальнословянські-ж назви для з о л о т а (старосл. злато, спорідн. з нїмецьким ґотське gulp, і з словом „жовтий“), для с р і б л а (старосл. съребро, ґот. silubr, прус. siraplis) і з е л ї з а (желЂзо, прус. gelso, лит. gele'zis, початок не ясний) ²⁰). Знаннє сих чотирох металїв належить певно до прасловянських часів. Натомість загальнословянське о л о в о вагаєть ся в значінню в ріжних словянських діалєктах, означаючи то олово (plumbum) то цину (stannum); очевидно сї два металї були мало звістні в прасловянські часи, як то зрештою можна бачити й у богатьох иньших народів ²¹). З металїчної технїки маємо загальнословянське к о в а т и (бити-ku, лат. cudere, г. нїм. houwan), к о в а ч -коваль, м о л о т (лат. martulus, сюдиж-молотити). До назв металїчних виробів належить дещо з вищенаведених прирядів: теслярських, хлїборобських (тесла, долото, пила, рискаль, і т. и.), ріжні иньші припаси як г в о з д ї, ш и л а, ріжна зброя, рівнож туалєтні окраси — все се і в прасловянські часи вже мусїло вироблятись бодай по части з металїв, хоч уживаннє в дечім кости й каміня могло тягнутись довго, довго, особливо в глухих кутах.

В археольоґічних розкопках варті особливої уваги ознаки близшої

знаймости українських племен з металїчною роботою в деревлянських могилах. Тут стрічаємо численні останки перегорілого зелїза (з горну), великі молотки і ріжнородні вироби з зелїза, що вказують на широке їх розповсюдненнє і загальну приступність: великі, хоч нефоремні зелїзні цвяхи, ковала, кресала стрічають ся дуже часто в могилах ²²). Очевидно, зелїзо оброблялось на місцї, правдоподібно — й добували його на місцї-ж, бо Деревлянська земля досить богата зелїзною рудою (болотяною), легкою до оброблення. Взагалї металїчнї вироби — зелїзні, бронзові або мідяні, і срібні, рідше золоті — дуже часті в могилах. З зелїзних виробів найбільше ремісничого знарядя (сокіри, долота, ножі) і всякіх річей з домашнього й особистого ужитку (кресала, ключі, щипці, скоби), рідша зброя — мечі, ножі, списи, сокіри, кольчуги, шоломи, ковані щити (могили Полянської й Сїверянської землї). В славній чернигівській Чорній могилї, датованїй візантийськими монетами IX в., знайшли ся два оковані сріблом роги для питя, низькорізблена срібна оковка, досить високої вже технїки, з стилїзованим рослинним орнаментом і звірячими та людськими фіґурами, уважаєть ся за місцеву роботу ²³). В одній могилї на Погориню знайшло ся маленьке зелїзне ковало і молоточок, дві ваги з численними тягарками й оббита зелїзом скриночка — прибори якогось місцевого юбілєра ²⁴).

Дуже правдоподібно, що високо розвинена металїчна й юбілєрська техніка, яку ми помічаємо в поганських могилах нашого краю і яка в християнських часах була безперечно місцевою, була місцевою і в поганські часи, бодай в певній мірі, отже металїчна технїка вже тодї зробила великий поступ.

Супроти богатого археольоґічного матеріалу тратять значіннє небогаті історичні звістки про металїчні вироби наших племен. Випадає занотувати звістку ібн-Хордадбега, що з Руси везуть в Візантию мечі, та Джайгані, що між словянськими товарами згадує цину (чи олово, властиво не знати). З місцевих джерел можна одмітити хиба згадку про коваля в Житиї еодосія ²⁵).

Примітки

¹) Шрадер Reallexicon с. 937, там же иньші паралєлї, також його Handelsgeschichte с. 172 і далї.

²) Самоквасовъ с. 188, 191, 192, 198, 196. Антоновичъ op. c. 14, 15, 16. Мельник с, 492 і далї. Нїцаха с. 701.

³) Лавр. с. 7, іпат. с. 84.

⁴) Іпат с. 84, 108.

⁵) Ж. еодосія с. 9, 16, 19.

⁶) Іпат. с. 19.

⁷) Слїди її в мові — див. у Шрадера Reallexicon 277.

⁸) Кілька справедливих уваг про се у Флорінского Первобытные Славяне II. 1 с. 192-3.

⁹) Див. у Будиловича II с. 35; у полудневих Словян се слово вийшло з уживання.

¹⁰) Антонович op. c. с. 13, пор. Самоквасов с. 191, Гамченко — Труди IX зїзда т. II, Мельник op. c. с. 493, Нїцаха с. 695.

¹¹) Іпат. с. 88, Ж. еодосія с. 20 (се слово заступає грецьке , див. в словнику Срезневского sub voce).

¹²) Самоквасов 191, 195 і далї, Антонович op. c. 8 14 і Курганы Зап. Волыни с. 137-8, Мельник с. 493, Гамченко Житомир, могильникь табл. 47.

¹³) Theophylacti Symocattae ed. de Boor p. 226

¹⁴) De adinin. imp. ст. 9.

¹⁵) Патерик с. 100, 169-170.

¹⁶) Сказанія о БорисЂ и ГлЂбЂ вид. Срезневского с. 32.

¹⁷) Лавр. с. 208.

¹⁸) Іпат. с. .84, 88.

¹⁹) Крек2 с. 182, Шрадер Reallexicon с. 726,

²⁰) Звичайно звязують з грецьким , проти сього див. Кречмер Einleitung с. 187 і далї.

²¹) Див. Шрадер Sprachvergl3. II с. 91, Reallexicon с. 96.

²²) Антонович op. c. 8, пор. Мельник с. 510, Самоквасов с. 195.

²³) Толстой і Кондаковъ Русскія древности V с. 14 і далї, Кондаковъ Русскіе клады І с. 14 і далї.

²⁴) Мельник с. 057.

²⁵) Хордадбег вид. де Ґуе с. 115, Джайгані в Трудах III археол. зїзду І с. 347, Житіє еодосія л. 4.

Побут:

ПОЖИВА І ПИТЄ — ФАКТИ ЛЇНҐВІСТИЧНІ, АРХЕОЛЬОҐІЧНІ Й ІСТОРІЧНІ; ОДЕЖА, АРХЕОЛЬОҐІЧНІ ОСТАНКИ СТАРОГО КОСТЮМА, ІСТОРИЧНІ ОПИСИ І ОБРАЗКИ, ЖИТЛО, ХАТНЄ УРЯДЖЕННЕ, ОБСТАНОВА ПОДВІРЯ, ЇЗДА, ЗБРОЯ, МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ Й ЗАБАВКИ.