Історія України-Руси. Том 4
Шрифт:
В другій четвертинї XIV в. особливе значіннє в орієнтальній торговлї здобула Тана — по татарськи Азак, потім Азов, в дельтї Дону. Ґенуезцї з початку торгували там з Кафи, і в інтересах піднесення й зміцнення Кафи ґенуезьке правительство навіть не дозволяло своїм підданим селити ся анї в Танї, анї в Солхатї, а тільки доїздити туди. Але десь коло 20-х рр. XIV в. засновують вони в Танї свою постійну кольонїю, а за ними (в 1332 р.) осїдає й кольонїя венецька. Тана доходить раптом до сьвітового значіння як першорядна стація в орієнтальній торговлї Західньої Европи. Відси виходили торговельні дороги на Каспійське побереже, в Персію, в Туркестан, середню Азію й Китай: в сїм часї власне прослїдили західнї купцї сю дорогу в глубоку Азію. Яке важне значіннє мала Тана в тодїшнїй орієнтальній торговлї, показує звістка, що коли закрито її для італїйських купцїв,
Але таке значіннє Тани в західнїй торговлї не трівало довго в цїлости. Бійка між Татарами й Венеціанами в Танї 1343 р. привела до зруйновання тутешнїх італїйських кольонїй і до татарського походу на кримські кольонїї. Тільки Кафа удержала ся підчас сеї бурі: двічи оборонила ся вона від татарського війська (1344 і 1345 рр.). Венеціане ж на кілька лїт стратили приступ до кримсько-азовської торговлї, а навіть і Ґенуезцї разом з ними, щоб зробити натиск на татарського хана, розірвали торговлю з Кіпчаком. Відновлено потім згоду з Ордою в 1347 р. Венеціане вернули ся в кримські порти й Тану, але значіннє Тани від сього часу не дорівнювало давнїйшому: Ґенуезцї, навчені досьвідом 1343 р., вернули ся до полїтики концентровання торговлї в Кафі й тільки для конкуренції Венеції відновили свою кольонїю в Танї. Вони хотїли навіть намовити Венеціан, аби закинули Тану, але до того не прийшло, і тільки переривано сю торговлю по умові від часу до часу. З другого боку італїйські кольонїї в Танї кілька разів потерпіли страшні погроми від Татар (1395, 1410, 1418). Караванна дорога в Середню Азію підчас татарських замішань при кінцї XIV в. також потерпіла богато — все се відбило ся і на торговельнім значінню Тани 30).
Всї сї пригоди головно відбили ся на венецькій торговлї. Ґенуезцям їх успішна боротьба з Татарами, навпаки, ще додала духу. Вони побільшають фортифікації Кафи — сї ґенуезькі стїни й вежі заховали ся досить добре й досї. Заразом переходять до аґресії, до підбивання сусїдньої території. Протягом 1360-70 рр., користаючи з повного розстрою в Ордї, Ґенуезцї підбивають собі цїле полудневе побереже Крима: Судак з побережною Ґотією, Алушту, Ґурзуф, Ялту, аж до Чембало, нинїшньої Балаклави (давн. бухта Символів) 31). Мамай, забравши в свої руки Орду, вправдї вибрав ся на Ґенуезцїв походом, але попалив тільки деякі дрібнїйші осади, а зараз по смерти Мамая, на поч. 1381 р. прийшло до угоди з Татарами: Ґенуезцї, признаючи на далї зверхню власть Орди, задержували свої нові здобутки — цїле побереже, кінчаючи Балаклавою 32).
Головою сеї кольонїяльної держави став кафинський конзуль, що титулуєть ся тепер також „конзулем цїлої Ґазарії”. В залежности від нього стояли й ті урядники, що іменували ся безпосередно ґенуезьким правительством — не тільки в Криму, а і взагалї в чорноморських ґенуезьких кольонїях (навіть малоазійських). В Криму такими були конзулї в Судаку й Балаклаві, тимчасом як конзулїв в Алуштї, Партенїтї, Ґурзуфі й Ялтї іменував від себе кафинський конзуль. Судак і Балаклаву сильно укріплено — останки сих ґенуезьких замків задержали ся тут також досї. Грецькій людности, аби прихилити її до нового правительства, дано рівноправність з Ґенуезцями. Се не перешкодило одначе тутешнїм Грекам тягнути більше до сусїднїх грецьких князїв Ґотії.
Для ґенуезької торговлї се опанованнє кримського побережа було незвичайно важним успіхом. Головний конкурент Кафи — Судак був тепер в ґенуезьких руках, і цїла кримська торговля, майже без виїмків, перейшла до них. Ще перед тим, під впливом своїх успіхів 1340-х рр. Ґенуезцї вертають ся до свого давнього пляну — зробити з чорноморської торговлї свою монополїю: силоміць обсадили вони в 1348 р. своїми залогами Царгородську протоку (давнїй Гієрон), побирали мита з усїх кораблїв і хотїли поставити під свою контролю всю чорноморську торговлю. З сього вийшла війна з Венеціанами й Візантиєю, і вкінцї Ґенуезцї мусїли признати Венеції свобідну торговлю на Чорнім морі, тільки торговлю з Таною ухвалено перервати на 3 роки (угода 1355 р.). Тана тепер стала майже одинокою венецькою торговельною стацією на нашім побережу. Як я вже сказав, Ґенуезцї хотїли тому зовсїм замкнути сю стацію, і ще в 1381 р. намовляли Венеціан, аби перенесли свою торговлю до Кафи. Венеціане на се не згодили ся; але все таки з третьою четвертиною XIV в. їх чорноморська торговля сходить на другий плян перед Ґенуезцями,
На остатню четвертину XIV і першу XV в. припадає найвищий розцьвіт сеї торговлї. Але вже в 1430-х рр., з першим сформованнєм Кримської орди, почав допікати Ґенуезцям Хаджі-ґерай 33). Потім (в 1450-х рр.) відносини сї поправили ся, але страшним ударом Ґенуезцям було опанованнє Царгорода султаном Магометом в 1453 р. Царгородська протока, а з нею вся чорноморська торговля тим самим опинили ся в його руках, що більше — султан не крив ся і з плянами опановання чорноморського побережа. Вже в липню 1454 р. стала турецька фльота перед Кафою, а разом з тим приступив до неї суходолом кримський хан з кінним військом. На сей раз Кафа відкупила ся, обовязавши ся платити ханови річну данину в високости 1500 дукатів, турецька ж фльота сама не розпочала бльокади. Але небезпечне становище Ґенуезцїв зарисувало ся вповнї ясно.
Дуже зле було, що зносини з метрополїєю були перетяті, або принаймнї сильно утруднені: Ґенуезцї в сїм часї заходять ся коло уставлення дороги сухопутної, через Галичину, але ся далека й тяжка дорога не могла заступити морської 34) Ще гірше — що сама Ґенуя була знищена війною з своїми европейськими ворогами й не могла прийти своїм кольонїям з значнїйшою помочію. Тому уже з кінцем 1453 р. ґенуезьке правительство продало свої чорноморські кольонїї на вічну власність ґенуезькому банкови св. Ґеорґія — корпорації кредиторів Ґенуезької держави. Надїя була на те, що може ся богата й сильна фінансова інституція потрапить удержати кольонїї. Але се тільки протягнуло аґонїю ґенуезьких кольонїй. Вони висїли на ласцї султана, без дозволу котрого не можна було провести сюди навіть запасів. Правда, новий кримський хан Менґлї-ґерай чув себе обовязаним перед Ґенуезцями й тримав з ними, але обставини були незвичайно грізні. До того в самих кольонїях показував ся повний упадок духа, деморалїзація адмінїстрації. Банк бояв ся рискувати дуже своїми грошима, щоб не понести занадто великих страт. В кольоніях прокидала ся панїка, богато кидало їх, торговля упадала. Тому ті двадцять лїт, що минули від здобутя Царгорода до повного упадку сих кольонїй, були справдї тільки аґонїєю: тільки високими річними данями султану й хану протягали вони своє істнованнє.
Нарештї підкупність кафинських урядників — їх надужитя при обсадї уряда татарського аґента, „тудуна”, привели до того, що з кінцем 1474 р. татарські беки підняли ся й против Кафи й против Менґлї-ґерая й закликали султана на Ґенуезцїв. Лїтом 1475 р. зявила ся дїйсно сильна турецька фльота перед Кафою й почала бомбардованнє. Майже не пробувавши оборонити ся, Кафа піддала ся. Пішла страшна розправа. Масу народу порізано, забрано в неволю, а вкінцї всїх Італїйцїв забрано звідти до Царгорода. Так само знищено й иньші італїйські кольонїї чорноморського побережа. Упало князївство Манґупське й васальна держава ґенуезька в Матрезї. Крим цїлий став залежним від Турків, і від ґенуезьких кольонїй позіставали ся ледви поодинокі родини. Так закінчила ся історія італїйської кольонїзації нашого Чорноморя 35).
Примітки
1) Лїтературу див. в прим. 40.
2) Див. т. III 2 сеї Історії c. 163.
3) Про турецькі осади й кочовища в Добруджі оповідаєть ся в історії міґрації Із-еддіна до Криму, в другій половинї XIII в., але ся звістка взагалї досить неясна — див. Сеід Лукмана в Оґуз-наме, вид. Ляґусом; оповіданнє се наведене у Смірнова ор. c. c. 13, і він толкує його так, що тут іде мова власне про еміґрантів Із-еддіна. Але Брун (Черноморье II c. 833) нпр. розумів се так, що Із-еддін уже застав в Добруджі Турків, і се толкованнє, по моєму, зовсїм можливе.
4) Див. у Тізенгаузена Матеріалы для исторіи Золотой орды І c. 117, 161, пор. 197, 236-7, 378. Але в декотрих з сих звісток не можна зміркувати, чи йде мова про Зелїзні ворота дунайські чи дербентські.
5) Див. в т. IIІ 2 сеї Історії 1. c.
6) Тизенгаузенъ Матеріалы для исторіи Золотой орды І c. 195, 348, 411-2, пор. Смірнов ор. c. с. 98, 99-7.
7) Тизенгаузенъ op. c. с. 389.
8) Див. т. I с. 70, 74, т. II с. 510-3.
9) Трактат у Тафеля Urkundenbuch zur Handelsgeschicchte Venedigs І c. 452. Пок. Брун вправдї бачив в нїй згадку про Судак — Суґдею — Sagudai (M'emoires do l' acad. des sciences de S. Petersbourg S'erie VII т. X ч. 9), але Гайд довів йому помилку (Bulletin de l' acad. de S. Petersbourg, 1869, т. XIII c. 269 і далї), і Брун відступив від своєї гадки — Черноморье І c. 196.