Історія України-Руси. Том 7
Шрифт:
Ґрандіозні контрібуції роспочав Наливайко в осени 1595 р. вернувши ся з Угорщини. Насамперед пішов на Волинь і тут прийшов під Луцьк під час ярмарку і судової сесії, коли назїздило ся сюди шляхти і купцїв. Налякані обивателї не думали про оборону, виїхали з біскупом на чолї назустріч і змовили ся з ним на контрібуцію; але Наливайко не вдоволивши ся нею, пограбив таки передмістя і зараз рушив далї, як каже сучасник — „прочувши про гетьмана” (польське військо) 8). Пройшов на Білорусь, напав на Слуцьк, здобув місто й замок, забрав гармату, казав заплатити міщанам величезний окуп (5 тис. кіп), і скоренько — перше нїж надтягнуло військо, зібране Радивилом, рушив далї на — Бобруйськ, Могилїв. Се місто здобули оружно, розташували ся в нїм, пограбили склепи, доми. Коли надтягнуло литовське військо, воно задумало спалити місто, щоб викурити відти козаків. Але Наливайко вийшовши з міста, засїв на сусїдній горі, і коли литовське військо ударило на нього, дав добру відправу, маючи велику артилєрію, і почав потім оборонною рукою відступати на Волинь. Литовське військо не відважило ся зачіпати козаків, бо йшли в великім порядку, і з усїх боків до них прибувало людей 9). Се, як бачимо вже переходило в кампанію
Поки Наливайко наїдав ся так гойво „хлїбом його кор. милости” на Білоруси, козачина запорозька живила ся, хоч і далеко скромнійше, близше, в Київськім Полїсю. Частина її з Лободою стала в Овручу, иньша, під проводом Шаули, пішла на Білу Русь. На писання ріжних панів, що наказували Лободї вернути ся на Низ і не посилати козаків в землї в кн. Литовського, Лобода відписував в стилю Наливайка, як чоловік невинно ображений: „Кождому звісно з вас, як нас кликали й ґлейти посилали — наказував п. гетьман коронний і вся річпосполита, щоб ми йшли на потребу Корони польської до Молдави, і ми, тримаючи ся наших давнїх звичаїв — не лїнюватись і не вимовлятись від послуг королеви й вам, були на те готові; а тепер ви, виводивши нас і вже непотрібуючи, в ті зимові, непогідні часи висилаєте нас з земель королївських! Чи є яка вина в тім наша, кождий з вас може зміркувати. А Бог зна, куди мали б ми й удати ся під такий час! Тому покірно і унижено просимо ваш. милости — не ображай ся на нас за се і не забороняй нам хлїба соли в сїм краю. Бо ми не противні власти королївський і вашим наказам і вміємо цїнити ласку вашу”. На якісь згадки про дебоші Наливайка Лобода вирікав ся всякої солїдарности з ним: „Що до того своєвільного чоловіка Наливайка, що справдї забувши страх божий і легковажачи все на світї, зібравши такихже своєвільних людей собі під мисль, чинив шкоди й збитки в коронї польській, — то з ним не знаємо ся і знати ся нїколи не хочемо” 11).
В дїйсности, вчинки запорозьких козаків Лободи також мало відповідали льояльному тону його листу; вони брали участь в місцевих спорах і рахунках, чинили наїзди на ріжних панів. Тим же займав ся й Наливайко, прийшовши з кінцем сїчня 1596 р. на Волинь. Знаємо, що був то час бурливий — боротьба партиї національної, православної, з „зрадниками” — прихильниками унїї й католицтва. Були певні особисті відносини у козацьких ватажків до голови національної партії” кн. Острозького: Лобода підтримував здавна приязні відносини з кн. Константином, Наливайко служив у нього давнїйше, а брат його Дамян займав визначну позицію в сучаснім православнім культурно-національнім руху, як член острозького кружка. Як через сї відносини, так і з мотивів більш принціпіального характеру, козачина стає на сторонї православної партії й починає зводити рахунки з ріжними її противниками. Так козаки Лободи погромили маєтности одного з найбільш завзятих противників православних старости луцького Семашка й тримали його в облозї в його власнім замку 12). Наливайко з бувшим слугою Кир. Терлецького кн. Фльоріаном Ґедройтем (Ґедройцом), що переїхав до кн. Острозького, спеціально зайняв ся Терлецьким. Користаючи мабуть з вказівок Ґедройтя, він напав на маєтність Яроша Терлецького, Кирилового брата, де було сховане й ріжне майно Кирила, що тодї саме — брав ся до Риму; пограбив тут майно, потім напав і пограбив иньшу — маєтність Яр. Терлецького Отовчичі. Далї розвідавши ся, що найважнїйшe майно владики Терлецького Ярош передав на схованнє в Пинськ міщанину Гр. Крупі, пограбив і сї депозити — „золото, серебро, клейноти, шати, убори церковні, гроші, грамоти, привилеї, ріжні акти, документи на великі суми грошей”. Розграблено також маєтність владичу Будераж 13). Наїзди сї Терлецькі толкували спеціальним завзятєм на владику за те, що він до Риму поїхав. Участником наїздів вони називають між иньшим і Дамяна Наливайка, а й самому кн. Константину Острозькому закидали, що він насилає тих козаків і переховує їх у себе 14). Дамян в однім процесї виступає як справжний ватажок — провідиик Наливайківських козаків в наїздї на маєтности Семашка 14). Про полки Острозького, з якими він їхав весною 1596 р. до Люблина, оповідали, покликуючи ся на самих слуг Острозького, що в тих полках трохи не половина Наливайкових козаків 16). Все се дало привід сучасним ворогам православних закидати їм тїсний союз з Наливайківцями, називати „Наливайками”, наливайківською сектою православних взагалї. А Наливайко в пізнїйшій традиції став оборонцем православія, як і Косинський 17), і в новійшій історіоґрафії звязують ся сї козацькі рухи 1595-1596 рр. з сучасною релїґійною боротьбою, більше або меньше тїсно 18). В дїйсности, ми бачили, сї козацькі рухи досить припадково тільки стріли ся з релїґійною боротьбою на Волини зимою 1595/6 рр., і принціпіальні релїґійно-національні мотиви в нїм властиво ще не грали нїякої замітної ролї.
Примітки
1) Listy 'Z'olkiewskiego c. 60.
2) Listy 'Z'olkiewskiego c. 39.
3) Broel-Plater II с. 215. Сучастник Як. Пшонка в своїх записках (рукоп. бібл. Осолїньских N 60 с. 261) згадав сей епізод як початок Наливайкових своєвільств: замість громити Татар він cohortem suam vertit in latrocinium ас rapinam, primum enim vastavit opidum (прогалина) Kalinovii arceque potitus omnia diripuit suisque divisit, quod cum ei succederet nec ob id facinus penas daret, maiora tentat multosque sibi similes aggregat, tum demum Luckum tum temporis nundinas celebrantem spoliat, Lituaniam ingressus Sluckum et alia quamplurima oppida vastat et ex praeda sic locupletatur, ut aliquot milia hominum suo stipendio sibi ordinat carque Nalevay nominari iussit.
4) Архивъ Ю.З. Р. III. І ч. 22.
5) Документ виданий в Кіев. Старинї, 1896, Х с. 3.
6) Listy 'Z'olkiewskiego c. 89.
7) Археограф. сборникъ VII ч. 39
8) Бєльский с. 1743, Архивъ Ю. З. Р. III. I ч. 23.
9) Бєльский с. 1743-4. Гайденштайн с. 327 (II с. 363). Боркулабівська лїтопись у Кулїша Матеріалы І с. 64 і нове виданнє в київ. Унїверсит. Изв. с. 19. Записки Євлашевського — Мемуары къ ист. Юж. Руск. II с. 32.
10) Broel-Plater II с. 218-9. Висловлено гадку, що сї „kondyсуе podane od Nalewajka krolowi jegom.” фіктивні — мовляв їх написав Мєшковский, авантурник, що підняв ся завезти королеви Наливайків лист, і взагалї відограв у сїй білоруській афері якусь неясну і непевну ролю. На доказ вказують на поганий зміст сих кондицій. Мене, признаюсь, сей арґумент не переконує: не маю причин у Наливайка припускати дуже високий етичний настрій; а досить драстичних подробиць його пропозицій не вважаю й потрібним брати en toutes lettres.
11) Listy 'Z'olkiewskiego c, 66.
12) Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 25 і 26.
13) Архивъ Ю.З. Р. III. І ч. 27 і 39, ч. І т. VI ч. 62.
14) Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 31.
15) Лист Острозького у Кулїша Ист. возсоед. II с. 438: „Со sie tknie suspicii od ludzi rozmaicie mnie udaiacych o tem lotrze Naliwajku, zebym go ia mial nasyla'c lub to z wiadomoscia moia cokolwiek czynil bylo, — Bog widzi i wie a da to z laski swey, ze sie nieprzyjaciel zaden moy przy tem nie zostoi”.
16) Archiwum Radziwill'ow c. 43-4.
17) Грабянка с. 24, ЛЂтоп. Самовидца с. 215.
18) Напр. Костомарова Моногр. III с. 279. Іловайский op. c. III с. 587
ЗНОСИНИ ЗАГРАНИЧНИХ ДЕРЖАВ З КОЗАКАМИ І УЧАСТЬ ЇХ У ВІЙНІ З ТУРКАМИ 1593-6 РР.; КОЗАЦЬКІ ПОХОДИ І РОЗРУХИ НА УКРАЇНЇ Й БІЛОРУСИ 1595/6 Р.: ПАСИВНІСТЬ ПРАВИТЕЛЬСТВА, КОМІСІЯ НА КОЗАКІВ, НАКАЗ ДО ОРУЖНОЇ КАМПАНЇЇ. ГОЛОВНІ УЧАСТНИКИ ВІЙНИ З ПОЛЬСЬКОГО І КОЗАЦЬКОГО БОКУ, ЛОБОДА, ШАУЛА, САСЬКО, НАЛИВАЙКО.
Наливайкові вибрики з останньої зими 1595/6 р. на Волини й Білоруси могли вичерпати терпеливість навіть найбільш завзятих прихильників не вмішування Корони в козацькі справи. Досї правительство і гетьмани коронні, зайняті иньшими справами, держали ся сеї полїтики не мішання. Конст. Острозькому в конфлїктї з Косинським, Струсеви в браславських бунтах гетьмани радили по доброму доходити до згоди з козаками, і навіть під час останнього походу Наливайка в Білу Русь Замойский вважав потрібним тільки виправдувати ся від поголосок, що то він туди козаків послав, і в тім напрямі писав до Наливайка 1), так само до Лободи, аби „не чинив шкод в маєтностях королївських і шляхетських, а нї стояв у них 2)". На весну 1595 р. задумувано рушити на козаків військо 3), але поголоски про се скінчили ся нїчим — треба було думати про оборону границь від турецько-татарської грози, і Замойский, замість громити козаків, мусїв навіть кликати їх до помочи на Татар — і потім оправдував ся, що робив се через брак коронного війська 4). Аж з кінцем 1595 р. полагоджено турецько-татарські відносини й волоську справу, як ми бачили, й правительство могло серіознїйше подумати про козаків, а останнї вчинки Наливайківцїв справдї не позволили довше з тим гаятись. Пограбленнє столичного міста Луцька, здобутє Слуцька, спаленнє Могилева й т. ин. — все се були річи, яких не можна було довше розглядати крізь пальцї. В в. кн. Литовськім по тім зимовім походї Наливайка гуло як в улию, тим більше що на місце Наливайка сунув туди Шаула, вибраний намість Лободи, скиненого з гетьманства 5). Литовська шляхта збиралась і зброїлась, кликала до помочи коронне військо. Ще з кінцем лютого в Минську пописувано шляхетські „почти" на козаків, наймано вояків в числї 1500, щоб вигнати козаків з в. кн. Литовського; над сим же радили на ґенеральнім зїздї в Слонимі в мартї 6). Волинські ексцеси — нагінки на владику луцького (що був тодї persona gratissima у короля), та ще й обставлювані спеціально-релїґійними мотивами, мусїли також в високій мірі гнївати короля. Чаша переповнилась.
На початок 1596 р. король був визначив „комісію" на козаків: кн. Януша Острозького, кн. Януша Заславського, старосту камінецького Ґульского й браславського Струся й ріжних иньших панів, які мали з людьми своїми йти заводити спокій на Українї, і в поміч їм гетьман коронний мав вислати частину війська. Але пани переважно відтягали ся від сеї комісії, не спішили ся з своїми людьми в поміч коронному війську 7). Жолкєвский даремно чекав їх під Кремінцем. Тому в останнїх днях сїчня 1596 р., на перші вісти про козацькі своєвільства на Волини 8), король видав унїверсали до волинської й галицької шляхти: повідомляв її, що дав наказ гетьманам, аби рушили на козаків військо, а шляхту закликав, аби й вона йшла загальним походом разом з військом, бо вже той козацький рух заходить і в їх краї. Разом з тим гетьман польський Жолкєвский справдї дістав наказ рушити з військом на козаків. І так розпочала ся перша справжня війна, в більшим стилю, польської Корони з козаками.