Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

Вислухавши таку предику гетьманич і писар сказали, що вони все се перекажуть гетьманові й принесуть його відповідь, і повернувши від гетьмана сказали: “Гетьман і військо бажає і зичить, щоб на Короні Польській був й. цар. вел., і щоб вона була прилучена до Російської держави також як і в. кн. Литовське. То також бажаємо бачити, щоб король польський у ніг цар. вел. смиренно просив милосердя і був його підданим, і щоб Господь підняв християн над усіми невірними. А з Шведами у нас приязні зносини здавна-ще як була королевою шведською Христина. Знаючи, що Ляхи наміряються на нас натиснути, ми з ними не мирились, вичікуючи, щоб Шведи натисли на них війною в своїх інтересах ¹¹).

“А такого запису у нас не було, щоб помагати шведському королеві і Ракоцієві здобути польську корону. Тільки знаючи, що вони, лукаві Ляхи, підняли на нас ріжні держави, і бачучи самі, як Турки вже через Дунай переходять, а Татари зближаючися

до них ідуть обома сторонами Дніпра,-ми шукали собі союзників, щоб дати відсіч неприятелям царським і нашим, і викорінити до останку тих злохитрих Ляхів та їх помічників Татар” ¹²).

Иншими словами, гетьман обстоював своє право на самостійну дипльоматію. У козаків давні приязні відносини з Шведами, і вони хочуть їx заховати незалежно від того, чи цар воює в ними чи мириться. Цареві вони бажають всяких успіхів в Польщі: чи польським королем стати, чи польського короля взяти під ноги і зробити своїм васалем. Але для себе твердо знають одно: Ляхи проти України лукаво мислять, наступ готують, і Українці повинні против них шукати союзників де можуть, не оглядаючися на московську політику. При всій нібито льояльности і доброзичливости, в відповіди гетьмана звучало явне легковаженнє московської дипльоматії, тим часом як Москва вимагала, щоб він докладно тримався московської політичної лінії. Цар хоче бути королем польським, Ракоцій і Карло-Ґустав ідуть на переріз сим плянам, гетьман неповинен з ними приставати, а всю енерґію повинен звернути на те, щоб помогти цареві опанувати Корону і в. кн. Литовське, як то він обіцяв перед Фоминим.

Тому вислухавши відповідь гетьмана, посли рішуче зажадали розмови з ним сам на сам. Писар пішов і приніс відповідь: “Гетьман просить до себе”. Прийшовши до гетьмана посли в доволі різких тонах-судячи з їх звідомлення, повторили йому те що говорили писареві (я скорочую фразеолоґію, яка затемнює хід гадок, і упрощую їх виклад):

“Присягли ви, гетьман і військо, бути в повнім послуху цар. вел. і в усім йому добра шукати, а замісць того помагаєте Ракоцієві. А тепер не знати як-ще гірше робиться: ви поєдналися з неприятелем царським, королем шведським, і з його військами, і за помічю козацького війська Карло-Ґустав здобув богато міст в Короні Польській і прилучив до Шведського королівства. Ти, гетьмане, велів полковникові А. Ждановичу помагати шведському королеві без волі царської і переступив присягу. А вам годилося, памятаючи віру православну і премногу ласку цар. вел., дбати про те, щоб цареві бути на Короні Польській і в. кн. Литовськім, щоб ті держави прилучилися до Московської, і всі православні народи тішилися, бачучи послушність вашу і всеї Малої Росії цареві, а не спілку з кальвинами” ¹³).

“На се гетьман сердито відповів: “Я від шведського короля ніколи не відстану! Бо у нас союз (дружба) і приязнь і згода давня: тому більше шести літ, ще як ми не були в підданстві під царською високою рукою. І Шведи люде правдиві, всякий союз і приязнь-на що слово дали-додержують. А царське величество зо мною і всім військом немилосердно поступив ¹⁴): помирившися з Поляками хотів був нас віддати в руки Полякам. Тепер же до нас дійшла чутка, що цар. вел. післав з Вильна на поміч Ляхам, а против нас і шведського короля та Ракоція 20 тисяч війська. А ми, як іще в підданстві не були, цар. величеству служили і добра хотіли: кримського хана умовляли і на царські пограничні городи не допускали вже 9 літ-а вони (Татари) були вже й порозумілися з Ляхами на знищеннє Російської держави ¹⁵). Таке зробив я в послугу царському величеству. І тепер ми від царської високої руки не відступаємо, і як вірні піддані йдемо на неприятелів цар. вел.-бісурменів. Хоч би в нинішній недузі мой постигла мене смерть! На те веземо й труну з собою.

“А судді Самійлові і полковникові Тетері я не казав, і в гадці того у мене не було, щоб цар. вел. велів бути своїм воєводам в більших містах: в Чернигові, Переяславі й Ніжині, і щоб збираючи доходи віддавано царським воєводам. Бувши на трактатах з ближнім боярином цар. вел. В. В. Бутурлиним з тов. ми тільки умовилися, щоб воєводи були в самім Київі-на те (тільки) щоб сусідні володарі бачили їx підданство під високу руку цар. вел., що в стародавній столиці вел. князів російських царські воєводи.

“А доходи в Малій Росії невеликі: що й пришлють з котрого небудь міста, все розходиться на корм послам і післанцям з ріжних держав та на всякі військові потреби.

“А віри християнської я ніколи не руйную! Бували зі мною в спілці й бісурмени: кримський хан і всі Татари, але мене слухались, кров свою проливали за моїм повеліннєм за церкви божі й віру православну.

“Вел. государ у всім має волю, яко монарх великий. Але мені то дивно, що йому бояре нічого доброго не порадять: ще Короною Польською не заволоділи, і згоди до кінця не привели, а з другим панством-з

Шведським війну почали. А шведський король так міцно договорився-з усіми курфірстами, ґрафами і вільними князями, щоб йому помагали воювати з цісарем римським, і 16 земель до союзу з собою привів. Як би я не звязався союзною приязнею з Шведами, то Поляки з усіми тими, що тепер зі мною у згоді: з Шведами, з Ракоцієм, з Волохами, з Мунтянами, з Кримськими Татарами напевно всіх нас, царських підданих в Малій Росії вирубали б, випалили і спустошили. Хочби цар і хотів боронити, але його військо так скоро на поміч би не поспіло, а ми всі марно б згинули, і Російській державі царській теж було б не весело” ¹⁶).

Посли на се відповіли (московське многословіє можливо скорочую-тим більше що воно здебільшого повторює те що вже говорилося писареві й гетьманичеві): “Гетьмане, стид тобі було говорити такі непристойні слова! Годилось тобі памятати бога і присягу та милость царську і поміч від нього, та йому добра шукати. А тепер за помічю війська Запорізького, за твоїм наказом шведський король і Ракоцій забрали богато міст Польської Корони; несказанне богацтво пошарпавши, прилучили їx до своїх держав. Ви неприятелеві царському помагаєте і Корону Польську-на котру вибрано його цар. вел., руйнуєте, грабуєте, кров християнську проливаєте, а церквам нашим православним від кальвинів Шведів і Венгрів руїна чиниться велика, так що страшно й слухати. Треба вам памятати милосердє царського вел., як він задля православної віри, за вашим чолобиттєм і сльозним риданнєм прийняв під свою руку і з неприятельських рук визволив. А як цар. вел. на неприятелів ваших-Польських і Литовських людей наступив, військом своїм побив і зруйнував, і Поляки через його перемогу стали безсильні,-підчас упадку їх на грабованнє та на шарпанину знайшлось у вас приятелів богато. Поки неприятелі ваші польські й литовські були страшні та сильні, то ніхто не помагав вашому визволенню, тільки й. цар. вел., і як вам було від неприятелів тісно, тоді й ти, гетьмане, говорив з послами й ц. в-ва лагідніше (пословнЂе), а тепер говориш зе великою пихою, не знати як ¹⁷). Сам памятаєш, як я приходив з великим військом в поміч вам і в оборону від неприятелів ваших-Поляків і Татар: тоді ти був дуже покірний і до нас виявляв велику любов ¹⁸). Годиться одежу міняти, а слово неодмінно (держати).

“Шведського короля против царського величества неправди і договору нарушеннє тобі добре відомі; таких великих неправд не тільки вел. государеві нашому, помазаникові божому, терпіти не можна, але й ти, простий чоловік (!) не стерпів би, якби тобі хто такі прикрости поробив.

“Твоя служба й цар. вел. відома і ніколи забута не буде, вел. государ держить тебе в своїй милости, великій чести, і надалі ти будь певен милоств й. цар. вел., але непристойну гордість відложи! Щоб вас від своєї високої руки відложити і віддати в підданство польському королеві, того й. ц. в. і в гадці не було. І се не можливе, що й. ц. в. велів послати на вас з Вильни 20 тис. війська: се хтось говорив, щоб посварити-тобі тому вірити не треба: царське величество вас, своїх одновірців, православних християн, держить в своїй ласці”.

Гетьман видимо втомлений довгою розмовою відповів лагідніш:

“Я цар. вел. вірний підданий і від царської високої руки ніколи не відступлю. Цар. в-ва милость і оборону памятаю-як боровши нас на Дріжиполі, і за се ми цар. в-ву також готові служити і голів своїх не жалувати. Але тепер треба тому дати спокій. Роздумавши все, дамо вам відповідь иншим часом, від тяжкої хороби що впала на мене я страждаю і більше говорити не можу, від болю що мені докучає” ¹⁹).

Велів застелити стіл і просив послів поїсти що бог дав. З кімнати вийшла дружина гетьмана Ганна і донька Катерина, що за Данилом Виговським, сіли за стіл разом ²⁰) і частували послів. Сидів при столі також гетьманич Юрий, писар Ів. Виговський і гетьманів зять Данило. Після обіду посли поїхали-провожали їx до господи писар та осавул Ів. Ковалевський ²¹).

Другого дня, 20 червня прийшов до Бутурлина писар і сказав: “Гетьман велів вам сказати “Добридень”, спитати про ваше здоровлє, а в чім вам вчора вигоди не було, за зле не майте, бо гетьман був дуже хорий-тільки тим і порадувався, що ви у нього в домі хліб їли. А що в тяжкій своїй хоробі говорив з серцем (запальчиво), то йому пробачте: він у недузі своїй на всіх гнівається, такий має норов, на всіх нас свариться за малу дрібницю, так що й підійти не можна. Та ще велів вам сказати: Як сього року приїздив стольник В. Кикин, я з наказу гетьмана говорив: коли вел. государеві не буде в гнів, гетьман пішле від себе до швед. короля і в листі нагадає йому неправди перед цар. вел. і нарушеннє договору, і з того що той відпише, виявляться його гадки-чи буде він просити згоди з цар., вел. а вам його гадки треба знати.-То стольник про се чи доніс цар. вел-ву?”.