Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
До ст. 1099. Проф. Рипка каже (с. 497), що ся грамота султана, датована у Костомарова місяцем вереснем (XIV с. 611-на якій підставі, Костомаров не поясняв, і не назвавши близче того стовбця чи звязки архиву загран. справ, де він її знайшов, позбавив пізніших дослідників можливости провірити його звістку)-в обслідуванім ним турецькім копіярії ґетінґенського унів. (114-117) має дату “кінець рамазана 1065”. себто в днях від 27 липня до 3 серпня 1655. Відомости зібрані у мене на ст. 1097-8 промовляють за те, що грамота була виставлена о який тиждень раніш, коло 18 липня, а принесена гетьманові в вересні.
До ст. 1110. П. Феденко в цитованій студії про Данила Грека (с. 445) ототожнює сього Івана
До ст. 1134. Книжний український варіянт “байки Б. Хмельницького” одмітив І. П. Крипякевич в книжці: “Ифіка ієреполітика или філософія нравоучительная”, в розділі: “Другъ примиренный” (І вид. 1512 р. л. 104)-Записки Наукового Товариства ім. Шевченка т. 68, “Варіянт байки Хмельницького”.
До ст. 1282. Шведський король був збентежений, що Данило Калуґер, повернувши від гетьмана, завів мову, щоб Краків віддано казакам, аби лекше їм було держати звязок з Шведами. Король в сім часі готов був віддати Ракоцієві все воєводство Руське і Белзьке-боявся тільки, щоб якось не образити козаків. Кракова теж добивався всіми силами Ракоцій, тому жаданнє Данила показалось неймовірним, і Карло-Ґустав доручив своїм послам Штернбаху і Велінґу делікатно вивідатися, в ніякім разі не виявляючи самої справи-чи Данило міг мати таке дорученнє від гетьмана, чи говорить від себе (лист 15 жовтня, Transsylvania II с. 179, виїмки в Архиві III. VI с. 171). Штернбах підтвердив сі сумніви короля-тамже с. 264.
До ст. 1432. Зацитований тут лист гетьмана до мунтянського воєводи з 18 (28) червня має в собі дещо цікаве, що варто одмітити. Насамперед титул гетьмана: Bogdanus Chmielniczki clementia divina generalis dux ехеrсіtuum Zaporoviensium. Далі радість висловлену ним з приводу присланих від воєводи відомостей про перемогу Венеціян над Турками: “Тішимося разом з вами і покладаємось на божу поміч і ласку, що дасть ще кращі успіхи, як можуть принести користи християнству і піднести православну віру”. По повороті посла з Царгороду гетьман обіцяв зараз повідомити, з чим він поверне. “Ми ж викликавши все військо в поле, перед усім чекаємо певної відомости від кримського хана, через післаного туди посла, і як тільки її одержимо, скличемо тут раду і порадимося, що робити в потребі і (куди) рушити військо”.-Monum. Hung. XXIII с. 529.
До ст. 1434 ряд. 5 знизу: Конспект Шебеші, що він мав говорити с приводу наступу турків на Семигород:
Підчас неприсутности нашого пана хочуть Турки конче завоювати Єне. Нехай пішлють якусь поміч, хочби навіть тільки тисячу козаків-аби тільки чутка про се пішла.
“З огляду що тіга темешварського баші виговорився перед моїм чоловіком про їх намір захопити Єне, то союз заключений моїм паном з гетьманом вимагав би, щоб було післано козаків, хочби 2 тис., аби то між люде пішло, поки прийде поміч з нашого війська. Бо вони (Турки) мають на поготові артілєрію і припас і чекають тільки кінця байрама, на найближчий новий місяць рушать безумовно”.
Наступають ріжні звістки з Ракоцієвої кватири, про погоню Поляків, потім:
“До Казимира прибув татарський посол, що хан не може прибути до нього, бо се дуже далеко, треба перейти великий степ, тому нехай (Поляки) зійдуться під Камінцем і там порозуміються. Союз з Поляками він (хан) заховує, і коли вони туди не можуть прийти, то баші зроблять діверсію на Семигород.
“І про се треба говорити з Виговським: коли Татари не зважаться розірвати з козаками-з огляду що у них єсть твердий намір обсадити Єне, що ми маємо думати, чи вони (козаки) нам поможуть?” (Листок писаний рукою Шебеші між його записками- Моnum Hung. XXIII
До ст. 1460. От се оповіданнє Янчиньского: “Війська наші сходилися, з фронта наступав на неприятеля гетьман з Любомірским, праве крило шарпав Чарнєцкий, ліве Сапіга з Литовцями, а з тилу-казали-йде найясн. король. Так прийшли під Жовкву. Тут (Ракоцій) поставив на переді Угрів, Валахів, Волохів, Семенів, а ззаду козаків аби стерегли вози: було тих возів іще не мало, і він хотів їх перевезти через болота. Але Чернєцкий, піславши 4 хоругви примусив неприятеля спішно перейти болото, погубивши богато возів. Вони рушали відти на Куликів-де багнисті луки, і козаки, покладаючись на се стали ділити між собою здобичу, але Чарнєцкий зараз вислав 4 хоругви й їх стурбував. Сі 4 хоругви вже мали побіду в руках, але козаки поправившись несподівано поновили наступ, і ті мусіли відступати. Чарнєцкий вислав в поміч ще 4, але й сполучившися разом вони неспроможні були витримати силу козацьку і їх розмах і почали мішатися, аж патер Ястршемский, єзуїт, крикнув до них, аби спамятали предківську відвагу і вдарили на неприятеля ще раз. Хтось з товаришів відізвався на се: “Слухаємо, отче!”-і обернувши корогви вони вдарили на неприятеля, відбили вози і транспорти, самих не то що заганяють в болото, але до схочу рубають, так що якби ніч не зайшла, вже думали піддаватись. Лишились їм ще в дорозі до Глинян переходи через часті багна під Магеровим, і тут надибавши їх Чарнєцкий пустив на Ракоція всю силу яку лиш мав. Тут не можучи битись неприятель мізерно йшов під шаблю-бо утечі боронило непрохідне болото. Тільки ніч припинила наступ Полякам і дала ратунок неприятелеві.
“Так він добився до Тернополя, і тут Чарнєцкий сподівався затопити Ракоція в непролазнім болоті. Та поганий Подльодовский промостив йому стежку через багна і позволив відійти ціло. Але почалось невдоволеннє на Ракоція серед козаків: нарікали на свою кривду, що Угри йдуть собі безпечно передом, а їм кажуть іти позаду, і на них упадає польська зброя. Сказали їм іти перед угорськими корогвами, і вони йшли безпечно-доки не прийшли до Борщівки. Тут побачивши між Богом і Божком гать в мент її затопили і розкопали, і вода облила Угрів з фронту і з боків, а з тилу наступало на них польське військо. Побачивши таку безвихідну небезпеку, Ракоцій зложив всяке завзятє і став думати про капітуляцію” (295-6).
Примітки
1) В ориґіналі “Сари-Камиш"-Жовтий Очерет, як в турецько-татарській номенклятурі називається Запоріжжє. Про се Наmmеr, Gеsсhiсhtе d. Оsmаnischеn Reiches V с. 578-80, Смирнов, Крым. ханство с. 549.
2) імя пропущено.
3) Я торкнувся його і висловив міркування про потребу орґанізації туркольоґічних українських студій в статейці: З приводу листування Б. Хмельницького з Портою, що вийшла в “Україні" в книжці за серпень 1930 р.
4) Як бачимо, тут єсть ріжниця від стилізації титулу попередньої копії з 12 шабана (розуміється, я суджу тільки з перекладів проф. Рипки).
5) В тексті: “іль-хана”, се титул хана; говориться про нього в третій особі замісць другої.
6) “Звані aq”-проф. Рипка поясняє, що тут гра слів-слова “ак” супротивний; непокірний і ак-білий, назва ріки Богу (пор. у Смирнова с. 584)
7) Знов в третій особі — "ільханові”.
8) Проф. Рипка толкує так: як ханові належить ідея-привести козаків під охорону Порти, прищіпити їм туркофільську політику, таку політику і далі він мусить вести.