Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

Куракин з тов. писав з Путивля, що 18(28) січня туди прийшли, але чекають іще салдатів, призначених до Київа, і підуть до Київа, як їх дочекаються ¹⁷).

Золотаренко з місцевою старшиною заявили скарги на пограничну московську адміністрацію в Яблонові й Брянську, що вона арештує й чинить ріжні кривди міщанам з козацьких (“черкаських”) городів, не роблячи ріжниці між ними і польськими підданими. Бутурлин просив їх тим не ображатись, і обіцяв зараз написати до Брянська і Яблонова ¹⁸). Треба сказати, що в відписках яблонівських воєвод з місяця січня робиться ріжницю між “людьми Хмельницького” і “людьми королівськими” власне в такій досить інтересній з державно-правного становища формі ¹⁹).

Нарешті в ночи під 1(11) лютого з Арт. Матвеевим, що відвозив з Переяслава звідомленнє Бутурлина про присягу гетьмана і старшини, наспіла царська грамота з похвалами за довершене діло і наказом вертатися до Москви. Другого ж дня місія спішно рушила до Путивля-в супроводі наказного ніжинського полковника; приїхали туди 4 (14) лютого і обдаровавши ніжинських

козаків, другого дня рушили до Москви. На дорозі, в Калузі їх перестрів царський стольник з другою похвальною грамотою, а по приїзді об'явлено їм велику царську ласку. Поперше за те, що вони відмовили гетьмана і старшину від “непристойної” вимоги від них присяги іменем царя, і щасливо привели до присяги й інвеститури царськими клейнодаки. Друге- що вони переломили завзяттє митрополита й печерського архимандрита і примусили до присяги їх людей, і таким чином привели під царську руку “велике князівство Київське”, з Печерським монастирем і церквою Успенія, побудованою самою Пречистою, і з печерами Антонія і Теодосія з усіма святими. Потретє, що привели під царську руку “велике князівство Чернигівське” з городом Ніжином, а по инших містах розіслали дворян згідно з царським наказом. За се Бутурлин дістав високий уряд “дворецького з путем” і ріжні нагороди, його товариші також. Все се було зроблено в перших днях березня с.с., але оголошено офіційно кілька тижнів пізніш, по закінченню московських переговорів з гетьманськими послами, що вінчали переговори в Переяславі.

Примітки

¹) Так у присяжних реєстрах, як вище.

²) Грамота заховалася в московському перекладі, з поправкою в даті:

“Великому государеві і т. д Б. Хмельницький і військо низько чолом бють. Богові милостивому і в. цар. вел. велико дякуємо, отримавши тепер, чого від віку бажали сьмо... Згідно з словом євангельським присягу в. цар. вел. ми вчинили... і просимо в. цар. вел. нас своїми вірними слугами і піданними вважати і від усіх неприятелів боронити. А що ми з ближнім боярином в. цар. вел. і його товаришами розмовляли про всякі справи, то вони ширше в. ц. вел. скажуть... З Переяслава 8 січня”. З такою датою сей лист надруковано в Собр. госуд. грамот III ч. 163. Але Карпов в Актах Х с. 261 взяв під сумнів сю дату-явно поправлену в списку долученому до московського звідомлення, і думає, що грамота була подана від гетьмана послам 13 (23) і вислана ними до Москви перед виїздом з Київа 20 с. с. січня. Та кінець кінцем се не має річевого значіння.

³) Про сі розмови далі.

⁴) Акты X c. 242 и 7.

⁵) Амбіції дуже пікантні, коли ми знаємо тепер, що то за шляхта була в Переяславі. Всю сю історію можемо вважати за родинний винахід Виговських.

⁶) В статейнім списку се під 13 січнем, даю перевагу одписці Бутурлина з 22 січня, що знайшлася між актами 1669 р. Малор. прик.-5882/71 (зміст стат. списку годиться с одпискою).

7). Див. вище с. 743.

⁸) Симбирский Сборникъ 1895 року, папери Кикиних ст. 38-40.

⁹) Акты Х с. 252.

¹⁰) В присяжних реєстрах записані під сім днем: митрополичі слуги, шляхта: писар Олександр Малиха, конюший Петро Андрушкевич, кухмистер Петро Кононів, Михайло Шархавський, Микола Лозовицький, Петро Андронівський, Венедикт Вербицький, Григорий Рига Грек, Гаврило Дерубжинський. Покойові: Андрій Малиха, Іван Углицький, Степан Крижановський, Степан Махновський, Лука Загорський, Степан Шулярський, Гнат Гурський. Слуги печерського архимандрита, шляхта: конюший Олексій Нос..ревський, писар Михайло Якович Вуяхович, кухмистер (зачеркнено) Яків Єрмолин, Іван Шиняльський, Олекса Семашко, Михайло Кучарський, староста печерський Степан Сипковський, Федір Передремирський, Семен Духонин, Роман Степанович Борецький, Степан росохацький, Прокіп Предилович, Кирило Цибульський, Калинник Мянинка, Петро Польчакевич, Севастян Луковський, Іван Сосновський, друкар Федір Одриховськии, Адам Осинський. Форма ймень часто непевна.

¹¹) Акты Х с. 252-9.

¹²) Тамже с. 263-5.

¹³) Акты Х с. 266-7.

¹⁴) Тамже с. 268.

¹⁵) Акты Х с. 270.

¹⁶) Акты Х с. 271.

¹⁷) Тамже с. 274.

¹⁸) Тамже с. 272-3.

¹⁹) “И мы ихъ роспрашивали, чьи они торговыи люди: гетьмана-ль Б. Хмельницкого изъ Черкасскихъ городовъ, или они королевскіе. И въ распросЂ намъ те торговые люди сказали: Люди де они королевскіе, города Могилева, а нынЂ де они живутъ въ черкасскомъ городЂ НЂжинЂ у гетмана Б. Хмельницкаго. В другім випадку: “Королевской ли он человЂкъ или гетмана Б. Хмельницкаго Черкашенинъ, намъ про то вЂдать непочему”. — Акты Моск. гос. II с. 359.

ХАРАКТЕР ПЕРЕЯСЛАВСЬКОЇ УМОВИ, ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УМОВА В НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ, ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УМОВА В НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ, ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УМОВА В НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ, ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УМОВА ҐАРАНТІЇ ДОГОВОРУ.

Я досить детально переказав се звідомленнє московської місії не тільки тому що воно одно дає нам зверхню історію сього многоважного в історії України моменту, але й тому що воно досить добре ілюструє становище одного з контраґентів- московського уряду, й його політику-той характер, якого він хотів надати сьому актові. Вівши весь час переговори

в сій справі виключно тільки з козацьким військом, властиво з його головою-гетьманом Б. Хмельницьким, він одначе підчеркує, що приймає разом з тим “городи і землі”, всю територію України, з усею людністю-людьми всякого чину. Тому підкреслює всенародній характер гетьманської влади і репрезентативний характер козацького війська-як верстви провідної, керуючої, котра представляє всю країну, так що приймаючи в підданство військо, цар приймав під свій протекторат весь край. Як найвище оправданнє такого вчинку висуваються інтереси єдиної праведної православної реліґії, в обороні котрої мовляв повстало козацтво, але не можучи забезпечити її своїми силами, покликало до помочи, як зверхника і протектора, московського царя. Досить неприємним дисонансом з сього становища був факт-нетактовно пригаданий устами Бутурлина митрополитові, що духовенство-сей офіційний сторож реліґійних інтересів, ніякої участи в тім не брало. Але коли кінець кінцем вдалось примусити митрополита й печерських людей присягти цареві, інциндент вважався щасливо ліквідованим.

Традицію попередньої, польської державности Москва старалася можливо ослабити або й розірвати. Підчеркувала, що король цареві не приклад, як невірний і обмежений, конституційний монарх (“не самодержець”), так само польські порядки- не пара новим порядкам під московською зверхністю. В уставленню нового ладу Хотіла мати як найбільше свобідну руку і все робила залежним від волі і ласки (пожалування) царя.

Се власне і підчеркує посольське звідомленнє Бутурлина і тов.-що вони нічім не звязали царської самодержавної волі і зіставили цареві цілком вільну руку в дальшім порядкуванню українських справ. Се похвальні царські грамоти й оцінюють як найбільшу заслугу послів, і безсумнівно вони виконували в тім директиви дані їм з Москви. Сею тактикою вони збудили невдоволеннє, підозріннє і неспокій на Україні-сею повною непевністю дальшого ладу, що вони сіяли. Але при тім виникає питаннє-чи в дійсности московській місії вдалося витримати таку простолінійну тактику? Чи її звідомленнє не постилізувало дещо під лінію московських директив? Чи не було яких небудь відхилянь і уступок проминених, притушованих в посольськім звідомленню? Як часто се буває взагалі в офіційних реляціях, річ відома. Як часто се практикувалося в дипльоматичних звідомленнях московських, свідчить московський фахівець того часу, піддячий посольського приказу Котошихин в своїх записках, доводячи, що в своїх статейних списках московські дипльомати свої посольські мови “пишут не против того как говорено”, але “прекрасно, разумно, выславляючи свой разум на обманство, через что б достать у царя себЂ честь и жалованье большое”. Чи не було так і з сими описами переяславських переговорів, що ними Бутурлин і тов. діставали собі такі рясні компліменти від царя, творячи своїми звідомленнями тверду базу для дальшого курсу московської політики супроти України?

Другий контраґент сього акту-український уряд, гетьман з старшиною-не лишили нам докладного звідомлення про його перебіг, яке могло бути поставлене поруч звідомлення Бутурлина і послужило б до сконтрольовання сього звідомлення. Але деякі натяки з гетьманського боку були, і опираючись на них дослідники намічали деякі непевні моменти в московськім звідомленню. Особливо богато писалося на тему того, чи справді переяславський договір обійшовся без присяги з московської сторони, як то запевняє звідомленнє Бутурлина. А другий пункт-чи був момент договору в Переяславських переговорах, чи скінчилось на повній капітуляції української сторони: відреченню від усяких умов і відданню себе на волю царську, як представляє посольське звідомленнє? Чи була кінець кінцем переяславська умова, договір, чи були тільки переговори, котрими московські посли в останнім результаті “одговорили”, як вони висловилися, гетьмана і військо від яких небудь умов і звели все в річище чолобиття цареві про милости?

Коли не рахувати курсивного письма, котрим Бодянський відзначив, видаючи “Історію Русов”, її оповіданнє про те що посли зложили присягу на козацькі договорні пункти (с. 119), Костомаров, здається перший поставив виразно під сумнів оповіданнє Бутурлина і тов., противставивши йому оповіданнє Величка. У того оповідається, що на військовій раді, в присутности московських послів, після промови гетьмана, де він вияснив мотиви, з яких відкинув союз з Татарами і пошукав “протекції царя”, були читані “тамже в радЂ прежде зпораджениє и наготованиє того союзу пакта”. По сім Хмельницький з старшиною виконав присягу і прийняв царські дарунки “з таким монаршим под клятвою словом и упевненєм, же держати он пресвЂтлЂйший монарх росийский Малую Росию зо всЂм войском Запорожским в своєй протекції при непорушимом захованю старовЂчннх єя прав мЂєт, єї от всяких неприятелей и наступств их своими войсками и скарбами вспомагати и боронити” ¹). Що до самої присяги Костомаров сконстатував тільки, що літопись Величка, користуючися записками участника Зорки, твердить, нібито московські бояре після присяги козаків дали від імени монарха обіцянку під клятвою, що він буде тримати всю Малу Росію з усім військом Запорозьким під своєю протекцією (покровительством) і т. д. ²). Але що до тих “читаних на раді пактів”, дозволив собі, без усякого пояснення читачеві, з власної інвенції, так наче з документального джерела, дуже докладно виложити зміст тих умов, на котрих Україна повинна була з'єднатися з Московщиною: домагання цілости козацької території до Зборівської лінії, права самоврядування, законодавства і судівництва і т. д.-те що містилося в пізніших козацьких вимогах, поданих московському урядові до Москви. А до сього додав іще, мовляв, нарід (присутний на раді) був задоволений такими привабними (“лестными”) умовами ³), і далі, говорячи про козацьке посольство до Москви, він поясняє, що статті передані через послів містили тіж умови, які були проголошені на переяславській раді ⁴).