Історія України-Руси. Том 9. Книга 2
Шрифт:
Потім наступають чутки про розчарування Хмельницького:
Хмельницький при тім усім мав тільки ту мету, щоб стати самому володарем України і в ній панувати 44), але скоро побачив, що його обдурено в тих лукавих плянах. “Він поділив (для свого панування) всю Русь на 7 воєвідств, повідомив царя, що він для кращого правління 45) поділив край на сім частин. Вел. князь московський був рад то почути, зараз вислав туди сім своїх воєводів, і ті прийняли в своє володіннє згадані воєводства та стали збирати всі доходи кождий з свого воєводства, так що Хмельницькому ледво лишилось щоб собі зібрати на прожиток 46). Побачивши себе так гірко обманутим він післав
“Незадоводений з царя Хмельницький обмінювався з ним гострими писаннями. Цар йому робив закиди, що він йому не помагає згідно з даним приреченнєм, коли цар задля нього розірвав свою згоду з королем польським. Коли Хм. буде далі так поводитись, то цар тільки потягне дзвін за язик, і від того гуку (Хмельницький) зараз опорожнить окуповану ним Україну. А Хмельницький йому на се відповів: Він так само не отримав обіцяної царем платні для війська. А коли (цар) схоче в дзвін дзвонити, він заграє на козі, від котрої (цар) затанцює йому на Москівщині і вискочить назад до свого краю” (з окупованих білоруських земель) 49).
Примітки
1) В Чтеніях Моск. Общ. исторіи, за р. 1861 кн. 3, воно було видане разом з листом чорнобильського протопопа (що нижче), без усякого пояснення звідки їх узято. Але копія в бібліотеці Красіньских ркп. 4032 л. 31-2 така близька до сього друку, що дуже можливо, що відси її й узято. Сам Криницький, попавши в лапи київського воєводи в осени 1654 р., розповідав що митрополит його вислав ще в 1653 р. на трибунал, в справах печерських маєтків, і він там був арештований, поки не надумали його вислати з королівськими листами до Богуна-Білгород. ст. 382 л. 378. Карпов вважав Теодосія Василевича автором обох оповідань: Криницького і чорнобильського протопопа-Прав. Об. 1874, І с. 114.
2) Попсовані ймення пропускаю.
3) naradzil.
4) ktore mu wzajem przysiegli poslowie.
5) Punkta namienione do cara poslali, quibus conditionibus nie wie. Також звістка в духу Величка-Костомарова.
6) odbieraia.
7) obawiaia sie aby starszych duchowienstwa nie odmienili-не ясно: чи духовенство боїться, що Москва їx поскидає, чи боїться присягати Москві, аби їм король не відібрав урядів.
8) iezeli Chmielnicki dokladal sie w tym hana.
9) Се той Могильницький, очевидно, що був післаний з сучавськими козаками, вище ст. 594.
10) Про сю чутку, що Хмельницький видав доньку за царського свояка, доносили з Яс на початку лютого: “Дано знати господареві, що Хмельницький в Чигрині справляє в тих днях весіллє: видає доньку за синовця московської цариці” (бібл. орд. Красіньских ркп. 4032 л. 41-від Стан. Кунарского до коронного мечника Лянцкороньского 2 лютого).
11) У Єрлича під днем 24 січня, що ніяк не виходить.
12) Вичислені три члени місії і четвертий стольник Кикин висланий наперед до Київського полку.
13) Копія видрукована в Чтеніях 1861, III, має дату 22 січня. Копії в збірці Русецких ркп. 39 с. 218 і в Теках Нарушевича (147,
14) Вар: srodzie-суворо.
15) Szumnie jako moze bydz na imie-однаково в обох копіях. Можна розуміти й так: пишно (прибрані), а на ймя такі то.
16) Себто турецькі коні.
17) czerwono rabye, czerwona rabie, czerwania i rubaia.
18) Срібної парчі, брокату.
19) Наруш.: з 100 тис. Німців і 50 тис. Москви, видима помилка.
20) Так в Рус. i Несвиж. копії, правда призвище не зовсім вірно, але можна пізнати, в друкованім же Bieloszerstow, незнати звідки. Кикин дійсно звався Василь Петрович.
21) Ся дата: четвер 26 січня, зложена з двох копій, дійсно цілком відповідає калєндарю (26 січня ст. ст. був четвер) і дає дату листу: він значить писаний другого дня, 27 с. с. січня.
22) В друк. копії тут кілька приватних прохань, я їx пропускаю.
23) Теки Нарушевича 149 с. 473.
24) dobrowolnie, своєю смертю, себто не був убитий.
25) Се імя в ориґіналі попало не на місце, після ніжинського.
26) dnia 6 februarii-очевидно помилка.
27) Na Bareski.
28) “отця протопопа Атанасія, що вмисно виїздив за 6 міль до чорнобильського села Стеколища і вислав той свій лист до свого (себто чорнобильського) підстарости, що пробуває у мене (в Мозирі)”-сі слова поясняють походженнє наведеної вище чорнобильскої реляції.
29) У sam Chmielnicki w strachu niemalym pozostal, y to mu odniesli, ze my za kotki dusz naszych nie bedziem przedawali, iakos ie ty przedal y pana swego zradzil. Kotki-очевидно московські соболі так згірдливо названі.
30) Далі ще такі новини: “4 лютого орда впала на Україну, була в самій Білій Церкві, немало шкоди наробила і назад повернула. Уманський полк не мало відгромив у неї на Киівчім (Kiowczym) броді. Ще давніше принесено, що підчас коли хана не було в Криму-був з Хмельницьким, Калмицька орда з Донцями немалої шкоди наробила в Криму”.-Бібл. орд. Замойских ркп. 1807 л. 101.
31) Збірка Піночі в краківськім маґістр. архиві, ркп. 310, дата: з Мозиря 28 березня.
32) Жерела XII с. 285-ориґінал був тоді в Kop. Метриці в Москві. В ркп. Разнояз. F. 63 л. 17 (тепер варшав. унів.) за сим листом до короля міститься такийже до канцлєра, з припискою де воєвода оповідає вісти привезені з України ще другим вістуном: Хмельницький ставши васалем московського царя, мав намір іти разом з московським військом на Валахію, Мунтенію і Семигород, але потім змінив плян і хоче наперед розправитися з польским військом, щоб воно не вдарило йому з тилу. Потім наступає ще лист секретаря воєводи до канцлєра, 17 лютого, де переказуються відомости ще иншого “каралаша”. Згаданий воєводою московський боярин обіцяє “козакам і лихим і добрим на рік по 20 червоних, по 20 соболів і барву”, а иншим хто не має рушниці обіцяє доставити. Далі йде звістка вже самого секретаря, що у воєводи був вчора “чернець Москаль, що уміє по грецьки”, “удає, що їде до Константинополя в приватних справах”, але Вінярский радив воєводі його обшукати, підозріваючи, що він їде від царя і Хмельницького до патріярха константинопольського, “з котрим (Хмельницький) має свої зносини”; результат ще невідомий.