Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

⁷) Інструкция надрукована в цілости в Ojcz. spominki І с. 90 з датою 11 січня і потім в витягах в Жерелах XII, с. 277-8, з копії московської коронної метрики з датою 2 січня; копія Нарушевича 147 ст. l-12 і в теках Ґолембіовского VI. 29 мають теж дату 2 січня, акти експедиції в ркп. Осоліньских 227 л. І дд. з датою 11 січня. Кубаля, що присвятив сьому посольству окрему студійку в III т. своїх Szkice, вважає дату 2 січня хибною, а тримається 11 січня, хоч ближче сього не мотивує. Що Бєгановский вже виїхав, пише Ательмаєр зі Львова 31 січня-Міхалов. с. 720.

⁸) Інструкція Янові Шомовскому, послові до Ракоція, 28 січня, з ориґіналу кор. архиву, що був у Москві-Жерела XII с. 280. Інструкція Беньовскому, послові до господаря, 31 січня, з чорновика кор. архиву тамже с. 283, пор. 287-8.

⁹) Кубаля, що старанно зібрав документальний матеріял про місію Беґановского і Яскульского, в згаданім начерку “Два посольства” (Szkice III), висловляється так, що експедиція проволіклася через

недостачу грошей. Се вповні правдоподібно, але на жаль Кубаля не пояснив, чи мав він таку документальну звістку, чи се тільки його здогад. Зовсім неясні також його слова, що інструкцію в наступних днях доповнено-коли одержано відомість, що Хмельницький піддався цареві: в інструкції, в її друкованім тексті (Памятники III), до котрого відкликується Кубаля, нема про се ніякої згадки, ні додатку, хоч се вповні можливо, що ще перед виїздом своїм Яскульский довідався про сей факт.

¹⁰) Разнояз. № 63 л. 16.

¹¹) Тамже с. 22, лист без дати до каштеляна малоґостського.

¹²) Жерела XII с. 313-4, перед тим в депеші Джустініані з Варшави 4 квітня звістка якогось вірменського купця з Царгороду про се посольство-тамже с. 305.

¹³) Акты Х с. 344.

¹⁴) “Историческое значеніе личности Богдана должно представиться въ иномъ свЂтЂ. Его преемники-Бруховецкіе, Дорошенки, Орлики и другіе, со второстепеннымъ значеніемъ, преслЂдуя идею самобытности Украины подъ верховною властью Оттоманской Порты, не дЂйствовали въ разрЂзъ съ политикою Богдана Хмельницкого,-напротивъ, думали только слЂдовать по указанному имъ кривому пути, а Юрій Хмельницкій, пожалованный отъ султана званіемъ князя Малороссійской Украины, былъ не “сынъ недостойный славнаго родителя”, но вполнЂ былъ его достоинъ, какъ и Богданъ оставилъ для Малороссіи достойного себе сына”-Так закінчується стаття “Богданъ Хмельницкій данникъ Оттоманской Порты”, надрукована в ВЂстн. Европы 1878 р. і передрукована в. XIV т. Историч. Монографій.

¹⁵) Въ защиту Б. Хмельницкаго. с. 20-2:

“ЛЂтъ тридцать тому назадъ Богдана Хмельницкаго продолжали изображать все тЂмъ же идеальнымъ героемъ, какъ и въ XVIII вЂкЂ; но только описывали его съ новою подкраскою, согласно господствовавшей тогда литературно-политической программЂ, а именно: онъ поднялъ запорожскихъ козаковъ противъ государства, самъ ходилъ въ народъ, произносилъ рЂчи противъ его угнетателей и т. п. При этомъ фактъ, что такъ или иначе при посредст†Богдана Хмельницкого совершилось соединеніе Малороссіи съ Великой Россіей,-этотъ фактъ или замалчивался, или выставлялся такъ, какъ онъ освЂщень въ “Исторіи Руссовъ”; а тамъ сказано, что царь АлексЂй Михайловичъ билъ чeломъ Богдану Хмельницкому о необходимости соединенія народовъ, которыми они управляють, какъ равнаго съ равнымъ и пр. Все сейчасъ сказанное относится къ извЂстному сочиненію г. Костомарова “Богданъ Хмельницкій”. Г. Костомаровъ ужасно сердился на замЂчанія, что между московскимъ правительствомъ и представителями Войска Запорожскаго не было никакого договора о соединеніи; онъ умеръ, утверждая, что между Богданомъ Хмельницкимъ и московскими великими послами былъ заключенъ договоръ, и навывалъ этотъ договоръ Переяславскимъ (ВЂстникъ Европы 1878 года, кн. XII, статья г. Костомарова “Богданъ Хмельницкій данникъ Оттоманской Порты”). По поводу этого, такъ сказать, научнаго положенія, замЂтимъ, что по извЂстнымъ теперь источникамъ въ Переясла†только присягали, никакихъ договоровъ не заключали, а объ условіяхъ соединенія обстоятельно толковали, писали статьи и жалованныя грамоты въ Моск†въ мартЂ 1654 г. Не только московскіе бояре и дьяки, но Выговскій, Тетеря и самъ Богданъ Хмельницкій, которые вели все дЂло переговоровъ, ни о какомъ Переяславскомъ договорЂ никогда не поминали, а относительно московскихъ статей всЂ они очень хорошо знали разницу договора между равными и пожалованіемъ по челобитью отъ самодержавнаго государя: они именно и называли жалованную грамоту государевою милостію. Къ чести г. Кулиша нужно сказать, что онъ въ послЂдней гла†своего сочиненія “Отпаденіе Малороссіи отъ Польши” (т. III стр. 405-408) положительно глумится надъ козакоманами, утверждающими, будто бы Богданъ Хмельницкій соединилъ Малороссію съ Великою Россіей на основаніи договора.

“Если на московскихъ сановниковъ XVII вЂка могло, пожалуй, производить впечатлЂніе, что обвиненіе Богдана Хмельницкаго въ измЂнЂ исходитъ отъ Малороссіянъ, отъ самыхъ близкихъ къ нему его сотрудниковъ, то въ наше время на россійскую публику можетъ также производить впечатлЂніе, что теперь, въ послЂднее время, обвиняютъ Богдана Хмельницкаго въ измЂнЂ и позорятъ всячески опять таки писатели изъ Малороссіянъ, а великороссійскіе ученые (да и много ли ихъ спеціально знакомыхъ съ исторіей Малороссіи по источникамъ?) или изрЂдка его хвалятъ, или совсЂмъ молчатъ. КромЂ того естественно у публики можетъ возникнуть вопросъ: за что же измЂннику ставится памятникъ отъ “всея Россіи”? ДЂло заключается въ слЂдующемъ и произошло, кажется, такимъ образомъ. Въ наше время вскорЂ и для такихъ прославителей Богдана Хмельницкаго, какимъ первоначально являлся Костомаровъ съ товарищи, стало яснымъ, что и вышеупомянутымъ объясненіемъ факта соединенія обЂихъ Россій нельзя превратить его во что-нибудь иное, чЂмъ то, что оно есть на самомъ дЂлЂ; да къ тому же московскіе историки всегда хвалили и продолжаютъ хвалить Богдана Хмельницкаго за устройство этого соединенія. Тогда-то тЂ же

бывшіе прославители знаменитаго гетмана превратились въ заклятыхъ его враговъ; на него посыпались всевозможныя обвиненія и проклятія, да и не могло быть иначе: при посредст†Богдана Хмельницкаго обЂ Россіи, Великая и Малая, такъ соединились, что послЂ него, начиная съ Выговскаго и до нашихъ дней, множество умныхъ и даровитыхъ людей, сколько ни хлопотали, но никакъ не могли раздЂлить этого соединенія. Но эта злоба на Богдана Хмельницкаго вскорЂ удесятирилась еще тЂмъ, что кому-то пришла въ голову мысль поставить ему памятникъ на горахъ Кіевскихъ отъ “всея Россіи”. Такую обиду нельзя уже было перенести; но чтобы остановить дЂло, не нужно было показывать, что сердятся, а слЂдовало повидимому спокойно, патріотично, научнымъ способомъ убЂдить тЂхъ, кто затЂялъ этотъ памятникъ: этого-де дЂлать не полагается, потому что даже и съ великороссійской точки зрЂнія Богданъ Хмельницкій не заслуживаетъ памятника. И вотъ опять принялись за старое, на Богдана Хмельницкаго снова составляютъ доносы: онъ былъ нзмЂнникъ и предатель по натурЂ, измЂнилъ своему прирожденному государю-польскому королю, измЂнялъ своимъ союзникамъ Татарамъ и признанному имъ новому своему государю-турецкому султану, измЂнялъ и послЂднему своему государю-московскому царю, одновременно съ присягою въ Переясла†вновь присягалъ и турецкому султану. Сочинить такой въ наши дни доносъ и пустить вновь послЂ Выговскаго въ оборотъ подобную клевету взялъ на себя все тотъ же г. Костомаровъ”.

¹⁶) Тамже с. 75.

СКЛАДАННЄ ПЕТИЦІЇ ДО ЦАРЯ В ЛЮТІМ 1654 Р., ПЕТИЦІЯ ВІЙСЬКА ЗАПОРІЗЬКОГО ДО ЦАРЯ, ЇЇ НАВЕРСТВОВАННЯ, ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО ЦАРЯ 17 (27) ЛЮТОГО 1654, ДЕПУТАЦІЯ М. ПЕРЕЯСЛАВА, ДЕПУТАЦІЯ. ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО.

Конкретне уставленнє відносин до нового протектора, після того як його повномочні представники відмовилися зафіксувати загальну формулу ненарушимости українських прав, вільностей і володінь, що їм була запропонована в Переяславі, було головним ділом, що займало старшину, зібрану в Корсуні й Чигрині в січні й лютім 1654 р. На превеликий жаль, ніяких відгомонів не долетіло до нас від тих нарад, що велися над проєктом козацьких петицій, що мали бути подані на затвердженнє цареві. Перед нами тільки результат-сама петиція в 23 пунктах за підписом гетьмана і військовою печатею ¹), подана московському урядові козацькими послами 14(24) березня. Вона не заховалася в ориґіналі, а тільки в московській копії, з приписаними дяком царськими резолюціями при поодиноких статтях. Наскільки при тім заховано первісну форму, а наскільки поправлено під московське, лишається невідомим; що поправлено-се ясно; але мабуть змісту не змінювано. З огляду на велику вагу сього документу я вважаю потрібним навести московський текст-переклад (виправляючи подекуди буквальні помилки, що затемнюють зміст) поруч нього дати свобідніший переклад його на сучасну українську мову:

Божію милостію, великій государю царю и великій княже АлексЂю Михайловичю, всеа Великія и Малыя Русіи самодержче, и многихъ государствъ государю и обладателю, твоему царскому величеству, мы Богданъ Хмельницкій, гетманъ войска Запорожского, и все войско Запорожское и весь міръ христіянскій Російскій до лица земли челомъ бьемъ.

З божої ласки великий государю!-Твому царському величеству ми Б. Хмельницький, гетьман війська Запорозького, і все військо Запорозьке, і весь мир хрещений Руський низько, до землі челом бємо!

Обрадовався велми съ пожалованья великого и милости неисчетные твоего царского величества, которую намъ изволилъ твое царское величество показать, много челомъ бьемъ тебЂ государю нашему, твоему царскому величеству, и служити прямо и вЂрне во всякихъ дЂлехъ и поведЂніяхъ царскихъ твоему царскому величеству будемъ во вЂки. Только просимъ велми, яко и въ грамотЂ просили есмы, изволь намъ твое царское величество въ томъ всемъ пожалованье в милость свою царскую указати, о чемъ посланники наши отъ насъ твоему царскому величеству будуть челомъ бити.

Зрадівши вельми з твого великого пожалування і незлічимої ласки твого цар. величества, що ти нам зволив показати, дуже тобі дякуємо, і служити щиро і вірно, в усяких справах і наказах царських, будемо тобі вічно. Тільки просимо вельми-як і в грамоті просили єсмо — пожалуй і покажи свою ласку у всім, що у тебе проситимуть посланники наші:

1. Въ началЂ изволь твое царское величество подтвердити права и волности наши войсковые, какъ изъ вЂковъ бывало въ войскЂ Запорожскомъ, что своими правами суживалися,-и волности свои имЂли въ дображъ и въ судахъ; чтобъ ни воевода ни бояринъ ни столникъ въ суды войсковые не вступался, но отъ старшихъ своихъ чтобъ товарищество сужены были: гдЂ три человЂка казаковъ, тогда два третьяго должны судить.

1. Насамперед, будь ласкав-потверди наші військові права і вільности, як з віків бувало в війську Запорозькім, що судилися своїм правом і вільности свої мали в володінню і в судах. Нехай ні воєвода ні боярин ні стольник не мішаються до військових судів, але щоб товариство від старших своїх судилося- де три чоловіка козаків, то два третього мають судити.

2. Войско Запорожское въ числЂ 60.000 чтобъ всегда полно было.

2. Військо Запорозьке в числі 60 тисяч аби завсіди було вповні.