Історія України-Руси
Шрифт:
Трівога в польських кругах була тим більша, що в оден час з Турками й Татари посунули на Поднїпровє, й се виглядало на скомбінований напад, хоч в дїйсности татарский наїзд стояв не так у звязку з турецьким походом, як викликаний був кримськими усобицями. Сї усобицї тягнули ся довго й відограли чималу ролю в козацьких справах, тому треба їх пояснити 16). Привідцями їх були брати Магомет і Шагін, сини Сеадат-ґерая, бічні члени ханської династії. Вони претендували на ханство, і старали ся добути йото то заходами та перекупствами на султанськім дворі, то оружною боротьбою против тих свояків, яким діставало ся ханство. Хан Селямет-ґерай (1608-1610), діставши ся на ханство, хотів їм зробити кінець; брати підняли повстаннє в Ордї, але були розбиті й мусїли забрати ся з Криму. По смерти Селямета силкували ся дістати у султана ханство, але се їм не удало ся і ханство дістав Джанібек. Тодї брати, засївши коло Білгорода, зібрали тут розбійничі банди і з ними ходили на сусїднї краї. Сї напади дуже докучали
Королївські представлення не відвернули походу Ахмета-баші. Він пройшов до Білгороду й довідавши ся тут про козацький наїзд на Синоп, як сказано вислав, турецьку фльоту з Білгороду в Очаківський лиман, щоб козаків перехопити. Сам же, перейшовши Днїстер, потягнув тудиж суходолом. Від султана мав він порученнє побудувати замки на козацьких дорогах, щоб загородити їм приступ до турецьких країв. Такий оден замок зачав будувати на устю Богу при лиманї, а другий шість миль вище на Богу ж, при устю Чичаклею, де стояв колись городок Балаклей; на долїшнім Днїпрі мали бути відновлені колишнї замки — в Тегінцї, на правім боцї, і в Аслангородку — на лївім. Але се було вже в місяцї вереснї; зачинали ся вже осїннї непогоди, дощі, холоди, і роспочинати будову в таку пору серед безлюдних степів було пізно. Турецьке військо скоро занудило ся стояти „на пустім місцї”, серед нього почали ся нарікання, непорядки. Баша побачив, що мусить іти чим скорше на зимівку за Дунай.
Коли з Царгороду прийшли листи про прислані султанському правительству від короля запевнення, що козаки будуть приборкані польськими військами, Ахмет-баша рішив з тим вертати. Вислав листи до короля і до Жолкєвского, де писав, що від узятих в неволю козаків з синопської експедиції він довідав ся, що всї козацькі походи дїють ся з волї самого короля або можнїйших пограничних панів (знаємо вже сї козацькі запевнення, що всї свої походи на Турків і Татар вони чинять не инакше як для короля, в службі річипосполитій), і здобич, яку забирають козаки в турецьких землях, вони „дають монастиреви королївському і пограничним панам”. Довідавши ся про се, баша збирав ся вислати турецькі й татарські війська в границї Польщі, але султан спинив сей похід, і турецьке військо йде назад. Але польське правительство нехай доконче зробить з козаками кінець, бо більше вже нїякі оправдання не будуть прийняті, і Польщі не мине руїна і неволя з рук турецьких 18).
Сї похвалки звучали досить неприємно, але й без них сама прогулька турецького війська під самі українські волости була дуже грізним симптомом. На Українї бути тої гадки, що тільки запізненнє сьогорішнє, та мобілїзація коронного війська і комісарських полків на козаків, яку Жолкєвскій робив можливо демонстративно, відвернули сього року турецький похід на Україну, але на весну треба сподївати ся Турків на ново; з ріжних боків доходили вісти про воєнні заміри Турції. Україна пережила дуже трівожні хвилї — „трівога, страх був великий, декотрі хотїли тїкати з замків, як би їх не підбодрило розложеннє війська і надїя скорого ратунку”.
Правительство з огляду на турецьку небезпеку кинуло ся ще з лїта як скорше вислати на Україну свою комісію, визначену ще з весни на погамованнє української своєволї. Трибунали відложили справи участників комісії, й на день 10/X н. с. (30/IX с. с.) удало ся зібрати до Житомира бодай де кого з панів-комісарів: приїхав Януш Острозький, Януш Заславський, староста камінецький Калїновский, і Жолкєвский; головно постарав ся зібрати значні сили Острозький: показав себе і прислав „значний, правдивий княжий полк”, як рекомендував його Жолкєвский. Кінець кінцем не дала комісїя того що могла б дати, але все таке значно покріпила коронне військо. З маєтностей кн. Збаразьких немалим полком зібрала ся їх служба. Шляхта Браславського воєводства рушила в загальний похід під проводом старости в поміч війську. З иньших країв також багато прибувало шляхти, „чуючи небезпеку що висїла над їх головами” 19). Як ми знаємо, мобілїзація робила ся на два фронти: против козачини й против турецького війська заразом; але небезпека від Турків велїла не доводити по можности до конфлїкту з козаками. Козаків було оповіщено й вони прислали на тойже час своїх відпоручників. Вони заявили, що близших інструкцій для яких небудь постанов від війська не мають, але військо готове сповнити волю королївську. Комісари дали їм таку ординацію:
Військо козацьке буде по старому звичаю нести пограничну службу, против Татар і Турків, провідуючи вісти про неприятеля і боронячи переправ, за певну платню, а власне річно 10 тис. золотих і 700 поставів каразії,
Старшого матимуть з руки королївської від гетьмана коронного.
Пробуватимуть на своїх звичайних місцях (себто на Низу), на волость не виходитимуть, вибриків і прикростей нїяких не чинитимуть.
Козацькі сїмї й ті козаки, що мешкають в маєтностях державних, духовних і приватних, не будуть претендувати на свою осібну юрисдикцію — нїколи небувалу і богатьма соймовими законами скасовану (!), а будуть послушні своїм панам або їх намістникам яко власти від Бога даній.
Монастир терехтемирівський зістаєть ся при них, але має служити тільки для спокійного промешкання старим, хорим, скалїченим, до смерти їх. Але зберати чи скликати козаків до купи не можна їм нї там нї в иньшім місцї, бо тим самим скасували б те наданнє.
Не повинні на сусїдні держави без волї короля і річипосполитої нападати, давнї трактати держави з ними нарушати, анї людей своєвільних до себе приймати 20).
Вислухавши сю інструкцію, козацькі делєґати сказали, що візьмуть її до товариства і обіцяють, що за пять тижнїв дасть воно на се відповідь. Ординація була того рода, що аби змусити козаків прийняти її серіозно і щиро, треба було б хиба погромити й розперіщити їх так як погромлено вісімнадцять лїт тому на Солоницї. На волость не виходити, в купи не збиратись, на сусїдні землї не ходити, панам дїдичам у всїм бути послушними — сеж було скасованнєм усїх прав, усього побуту й житя козацького. Але козаки, очевидно, вести до конфлїкту не хотїли і нїякого різкого протесту не заявляли, сподїваючи ся, що з того всього так само нїчого не вийде, як і з попереднїх соймових конституцій, що згадували ся в тім комісарськім рішенню. Комісари розложили коронне військо по правому боцї Днїпра від Київа до Черкас; Януш Острозький теж лишив своє військо разом з коронним, розложивши його в своїх староствах Білоцерківськім і Богуславськім. Зроблено се „для більшого постраху, аби козаки, бачучи, що річ серіозно трактуєть ся, були послушнїйші комісарським постановам, боячи ся якої небезпеки” 21).
По сїм комісія розїхала ся. Козаки ж вислали депутатів до короля з листом, на жаль досї нам незвіснім в повнім текстї, — але зміст його можна в головнім відгадати; козаки правдоподібно вказували на якісь неможливости сповнити комісарські рішення і просили їх не примушувати до них. Король і сойм одначе потвердили комісарську ухвалу й поручили козакам її тримати ся 22). Сойм одначе формальних рішень не міг постановити нїяких, бо був розірваний, так що його голос у сїй справі мав значіннє моральне більше. З тою відповідю козацьких делєґатів відіслано по закінченню сойму, вже в квітнї 1615 р.
Примітки
1) Pisma c. 302.
2) Рукоп. публич. бібліотеки Пол. Р.IV № 202 л, 175.
3) Pisma c. 507.
4) Ibid. с. 508.
5) Pisma с. 508-10, Архивъ Ю. З Р. III. І ч. 55.
6) Pisma c. 510.
7) Ркп. Публ. бібл. Пол. F IV № 99 л. 4, 6, 16, 17 В комісїї потім взяли, очевидно, далеко не всї з тих визначених.
8) Жерела VIII ч. 102,105, Pisma c. 512-3, пор. 225, Ркп. №99 л. 19.
9) Дума про бурю на Чорному морю й Олексїя Поповича — Антонович і Драгоманов I с. 186.
10) Pisma 'Z'olkiewskiego с. 513, Жерела VIII ч. 105 (лист Жолкєвского з 26/IX).
11) Collectanea z dziejopis'ow tureckich przez Sekowskiego, I c. 126.
12) Pisma c. 513.
13) Даю такий образ козацького повороту з під Синоду на підставі досить богатих джерел, які ми тепер маємо для історії сеї експедиції: Наіма в Collectanea-х Сенковского, як вище, і сучасні листи й реляції: Ахмета-баші до короля в Жерелах т. VIII ч. 101 (час трохи хибно означений: не перша половина 1614 р., а осїнь, кінець вересня або початок жовтня правдоподїбно) і до Жолкєвского ч. 106, реляції Жолкєвского -Pisma c. 302-3 і 513 і Жерела ч. 108 і лист там же ч. 105 (писаний ще перед поворотом козаків до дому). Турок Наіма знає про обхідний марш козаків, иньші джерела (Жолкєвский, Ахмет-баша) говорять тільки про засїдку зроблену під Очаковим. Але тим часом як турецькі джерела (особливо Наіма) говорять так, нїби то козаків погромлено зовсїм, Жолкєвский пише, рік пізнїйше, коли про се можна було зібрати всестороннї відомости (jako teraz odkryto), що з загального числа козаків коло 2000 — було убитих разом з покалїченими коло 200. Пізнїйше каже він, що 18 козацьких човнів прорвало ся через очаківську засїдку, „а иньші вискочивши берегом утїкали” (Pisma c. 303). Значить поворот їх зовсїм не був так плачевний. Той сам Ахмет-баша каже, що „декотрі з кількома кораблями чи човнами утїкли і в границї польські до Черкас, до Корсуня пішли” (ч. 101, пор. 106: сї два листи писані більше меньше в однім часї). Вертали козаки десь при кінцї вересня н. ст.; Жолкєвский, пишучи з України 26 вересня, трівожить ся, що про поворот козаків нїчого не чувати, „а вже їм давно час”.