Історія України-Руси

Грушевський Михайло Сергійович

¹⁴) Жерела VIII ч. 100 (лист писаний мабуть під лїто).

¹⁵) Жерела ч. 103, в тім же дусї писав канцлєр польський до великого візіра турецького ibid. 104.

¹⁶) Ширше про них у Смірнова Крымское ханство с. 472 і далї.

¹⁷) Реляція Жолкєвского Pisma c. 223-4.

¹⁸) Жерела ч. 101 і 105.

¹⁹) Pisma c. 516, 530, Жерела ч. 108.

²⁰) Текст в Жерелах VIII ч. 107.

²¹) Жерела VIII ч. 108, Ркп. № 99 л. 35-8.

²²) Архивъ Ю. З. Р. III. I ч. 58.

КОЗАЦЬКІ ПОХОДИ НА МОРЕ В РР. 1613-7 І КОМІСІЇ ПОЛЬСЬКІ: КОЗАЦЬКИЙ ПОХІД НА ЦАРГОРОД 1615 Р., НЕВДАЛИЙ ПОХІД АЛЇ-БАШІ НА КОЗАКІВ, ПОГРОМ КАФИ 1616 Р. І ПОХІД НА ТРАПЕЗУНТ. ПЕРЕГОВОРИ ЖОЛКЄВСКОГО З КОЗАКАМИ ПІД ПАВОЛОЧЮ, ПОХІД ІСКАНДЕР-БАШІ НА УКРАЇНУ І ПОЛЬСЬКО-ТУРЕЦЬКА УМОВА ПІД БУШЕЮ-ЯРУГОЮ.

Сї

пересилки й переговори були єдиним наслїдком комісії 1614 р. Козаки, в делїкатнїй формі, через своїх післанцїв зазначили неможливість подиктованих їм умов. Правительство не вважало можливим загостряти відносини з козачиною з огляду на перспективу війни з Турками й Татарами. Ще з осени приходили вісти, що хан ладить ся до походу на Україну, так само з Царгороду були трівожні вісти. Війна висїла в повітрі; турецькі говорення про те, що їх військо буде згоняти козаків, вважали тільки покривкою для окупації України, і на козаків в Польщі дивили ся як на головне забороло против сих плянів: як би Туркам козаків удало ся знищити, то тодї б безпечно Україну забрали ¹). На випадок війни з Турками — що здавала ся неминучою — козаки були теж майже одинокою воєнною силою, якою правительство польське могло роспоряджати, бо з конфедерацією війска справа була ще й досї не закінчена, а до дна вичерпаний скарб і брак кредитів (сойм на поч. 1615 р. розійшов ся не ухваливши нїчого) не позволяли й думати про орґанїзацію якогось нового війська. В роспорядженню Жолкєвского в 1615 р. було всього 300 жовнїрів! Сподївання козаків, що з комісарських ухвал не вийде нїчого, вповнї оправдали ся, і козаки не вважали на їх зовсїм.

Уже під час сойму, на поч. 1615 р. прийшли звістки, що якісь своєвільні козаки з полковниками Челядкою і Коробкою війшли в границї в. кн. Литовського, збераючи контрібуції й чинячи всякі насильства. Сойм рішив видати до них унїверсал, а коли б вони не послухали ся, гетьман мав іти з військом — котрого не було ²).

На весну зараз козаки вибрали ся великим походом, на 80 човнах, не більше не меньше як на самі околицї Царгорода. Вийшли на берег під Царгородом між Мізевною і Архіокою, царгородськими портами, й спалили їх; султан бувши на ловах сам бачив з свого покою дим від того козацького огню. Страшенно розярений, казав він своїй фльотї прогнати козаків. Козаки, вважаючи себе безпечними, спокійно грабували околицї, свільки хотїли, потім забрали здобич і пішли назад. Турецька фльота догонила їх аж против устя Дунаю. Козаки не побояли ся, кинули ся на турецькі ґалєри, на абордаж, і погромили Турків. Самого адмірала турецького взяли в неволю раненого; давав він за себе 30 тисяч окупу, але умер, не вийшовши на свободу. Иньші Турки кинули ся тїкати. Козаки забрали кілька ґалєр турецьких і привівши їх під Очаків, на глум спалили на очах очаківської залоги ³). Потім великим військом напали на околицї Очакова, зайняли стада, штурмовали замок ⁴).

В правительственних кругах польських рішено було вирядити нову комісію на козаків, але потім роздумали ся: король в листї до головного з комісарів, Ян. Острозького, поясняє, що козаків під теперішнїй час не треба дражнити, тому з комісією нема що зачинати: він просив Острозького замість комісії обернути своє військо против московських наїздів на сїверській границї. Правдоподібно, тудиж правительство хотїло обернути й козаків. Натомість прийшли вісти про козацький похід на Царгород. На нарадї сенату рішено вислати таки ту комісію на козаків, додавши ще нових комісарів. В трибуналах спинено („лїмітовано”) справи комісарів, щоб дати їм спромогу вибрати ся в комісію ⁵). Але вони не вибрали ся, бо прийшла нова гроза, яка змусила їх пильнувати свого житя і добра. Розгнїваний козацькою відвагою султан носив ся з плянами пімсти і репресій. Насамперед послав Орду. Під осїнь того року (1615) впала вона на Поділє, звідти на Волинь. Гетьман Жолкєвский не мав з чим рушити против неї. Король росписав унїверсали до шляхти, але нїхто не рушив ся. Орда пройшла Поділє, „по локіть миючи руки в нашій крови, пустошачи все огнем і огнем, а нїде і на очі не побачивши піднесеної против неї зброї”, як не без дотепу описувала се королївська пропозиція на сойм 1616 р. ⁶). А хан вислав по сїй прогульцї глузливий лист до короля, хвалячи ся, що в сїм походї знищено 200 міст і иньших осад, а кождому Татаринови дістало ся по сїм, по вісїм, по десять невільників, а числа худоби нїхто не знає окрім самого Господа Бога. „Воювати держави — то спадщина, переказана нам батьками, а вам де брати ся до войовання? то не ваше дїло; хто хоче наїзжати і воювати — так треба воювати”, глумив ся кримський розбійник, представляючи свій наїзд відповідю на той козацький напад на Очаків. „Не знаємо, чи то було за вашою відомістю, чи за радою і справою кн. Януша (Острозького), але знайте, що ми доходили до самого Камінця, і на будуще, що зможемо за божою помічю, не занехаємо того вчинити, а ви но вдячно приймайте” ⁷).

Король мовчки мусїв прийняти сю нечувану наругу над річеюпосполитою, її державним значіннєм — і культурною місією в українських землях. Мусїв мовчки дивити ся на відновленнє, заходом нового румелїйського намістника, городків на Днїпрі — Аслангородка і Тягинки, вчинене того року ⁸), і ще вислухувати від турецьких послів жадання, аби прислав поживу для турецького війська, що мало будувати сї замки на козаків, і приготовив для нього будівляні припаси ⁹). Хоч то добре було, що якісь перешкоди перебили турецький похід на Україну, що був призначений на сей рік. Але в осени знову „як олїй на огонь” — казав Жолкєвский на соймі: вибрали ся в Волощину вигоняти Томшу й садити на господарстві молодшого Єреміїєного сина Олександра українські

маґнати разом з козаками: кн. Михайло Вишневецький і кн. Самійло Корецький. Польське правительство, недавно перед тим віддавши Томші Хотин, щоб його прихилити до себе, і тепер поспішало вислати йому запевнення, що ся експедиція зроблена без волї й відомости короля. Але в кождім разї в рахунок турецьких образ прийшла ще одна нова позиція.

На щастє війна з Персією стримала трохи розмах турецького гнїву. Вислано тільки турецьку фльоту на козаків під проводом Алї-баші, на початку 1616 р., а кілька місяцїв пізнїйше десятитисячне військо під начальством Іскандер-баші в Волощину, в поміч Томші на наїздників польських. Від польського правительства зажадано виведення своєвольників з Волощини і видачі їх партизанів — волоських бояр ¹⁰).

Морська експедиція на козаків випала одначе жалїсно знову, як і першим разом. Алї-баша поплив до Днїпрового лиману, але козаки не убояли ся, вийшли на зустріч і вдаривши на турецьку фльоту, знищили її до решти. Взяли кільканадцять ґалєр і до сотнї човнів. Алї-баша ледво утїк сам ¹¹). Потім козаки обернули ся на кримське побереже, повоєвали його, здобули і спалили Кафу, забравши й пустивши на свободу масу невільника. Се було голосне дїло, прославлене в похвальних нагробних віршах Петру Сагайдачному — завдяки їм знаємо і се, хто був гетьманом козацьким в сїм часї (про особи гетьманів не маємо певних звісток від самого 1610 р.):

За своєго гетманства взялъ въ Турцехъ мЂсто Кафу,

ажъ и самъ цесаръ турскій былъ въ великимъ страху,

бо му чотырнадцать тысячъ тамъ люду збилъ;

каторги єдины палилъ, другіи потопилъ;

много тогды зъ неволЂ христіанъ свободилъ,

за што то Богъ зъ воинствомъ єго благословилъ ¹²).

В Царгородї настало страшенне замішаннє. Позбирали козаків, які були в неволї, покликали їх перед воєнну раду й питали ся, якими б способами можна на будуще тому запобігти і виперти козаків з їх осель. Не знати, що там мали говорити ті експерти-невільники, але казали, що на радї потім уложено страшні пляни (сповнені багато десятків лїт пізнїйше, і то по части тільки, тай дуже ефемерно): рішено осадити Турками Волоську землю, взяти Камінець і дальші землї на схід по Київ, поставити турецькі залоги на Днїпрі. До польського правительства вислано жаданнє, щоб відступило Туреччинї пограничні замки Поднїпровя: Черкаси, Канїв, Білу Церкву ¹³).

Певне вдоволеннє натомість дав турецькому правительству похід Іскандер-баші на Волощину. Він без труду погромив наїздників (Вишневецький умер від хороби, Корецький полишений був польськими вояками, бо не заплачено їм грошей, а Жолкєвский, як кажуть, з свого боку наставав на них, щоб кинули Корецького, аби не компромітувати Польщу перед Портою). Корецького з иньшими шляхтичами взято в неволю й відіслано до Царгороду; Томшу посаджено наново на господарстві. В Польщі зі страхом чекали з Волощини турецького походу на Поділє. Жолкєвский постарав ся знову демонструвати свою оружну готовість на волоськім пограничу — кинув ся туди з своїми невеликими силами, мобілїзував місцеву шляхту і маґнатів, і як думали, тим заімпонував справдї й стримав турецький похід з Молдави на Поділє ¹⁴). Татар, висланих на Покутє, удало ся також погромити. В результатї кампанїя польсько-турецька закінчила ся переговорами під Хотином, з захованнєм „гідности річипосполитої” ¹⁵).

Козаки одначе попсували слїдом се ледве склеєне помиреннє. В осени тогож (1616) року вони вибрали ся новим походом за море, на малоазійське побереже, і сим разом похід їм удав ся ще ефектовнїйше нїж попереднїй, хоч всього було їх не більше в походї як 2000. Вони вибрали ся під Самсун, але вітри занесли їх чайки до Мінер. Вони вийшли на берег і берегом пройшли до Трапезунту, здобули його й пограбили. Ударила на них турецька фльота під проводом Цікалї-баші, ґенуезького адмірала, зложена з 6 великих ґалєр і богатьох меньших кораблїв, але козаки погромили його й потопили три ґалєри. По сїм погромі довідали ся, що султан вислав під Очаків фльоту під начальством Ібрагім-баші, щоб заступити їм дорогу. Тодї вони ударили на Босфор, наробили тут спустошень, а потім, обминаючи Очаків, пройшли в Азовське море і відти — мабуть через ріку Молочну і Конку — пройшли собі човнами на Днїпро й подали ся на Україну. Ібрагім же баша, щоб вийти з такої дурної ситуації, пройшов Днїпром на пусту Сїч. Була то десь пізня осїнь уже; козаки, які не пішли на море, вийшли „на волость”. Стояла тільки маленька залога, кілька сот козаків; вона уступила ся перед турецьким військом, і баша міг потріумфувати над порожнїм гнїздом ненависного ворога. Взяв кілька малих козацьких гармат і кільканадцять човнів і з сими трофеями фіктивного тріумфу подав ся до Царгороду — потїшити султана сею „мальованою” побідою ¹⁶).

Ся казкова авантура козацька набере ще особливої піканції, коли завважимо, що вона правдоподібно відбула ся як раз, коли правительство польське вело переговори з козацькою старшиною про погамованнє українського своєвільства. Король листом з 17/IX н. с. поручав Жолкєвскому, упоравши ся з Турками, разом з иньшими комісарами розпочати знову заходи, „аби українське своєвільство, що нас сварить з поганами, було поскромлене і приведене до якогось порядку і послушности”. Сим разом король одначе й сам уже не мав нїяких ілюзій і додає: „коли й сим разом не удасть ся осягнути нїчого позитивного, то принаймнї піде той слух між поганство, що старань нам не бракує” ¹⁷). Було отже се більше демонстрацією про око, ut aliquid fecisse videatur. Крім турецьких справ міг бути й иньший мотив. Сойм 1616 р. дав нарештї дозвіл на відновленнє московського експеріменту: позволив кор. Володиславу орґанїзувати експедицію в Московщину, щоб доходити своїх прав на московську корону. Уставляючи порядок козацької служби, треба було заразом заручити ся їх участю в московській експедиції. Але з сього нїчого не вийшло.