Історія України-Руси

Грушевський Михайло Сергійович

Козачина низова тим часом накликала на Корону нові страхи від Татар і Турків. Ще з осени 1617 р., здаєть ся, мав місце якийсь козацький похід на море; козаки починили Туркам великі шкоди й погромили турецьку фльоту, при чім убито й самого адмірала, якогось великого башу, свояка султанового ⁶). Потім на весну маємо звістку про якусь сильну експедицію козаків донських; вороги Польщі говорили, що ту експедицію підстроїла Польща, і в тім походї ходили козаки з Польщі ⁷) — се друге вповнї можливо. Результатом були насамперед наїзди Татар, яким ще до того й обіцяного харачу не виплачено. Перший наїзд став ся в маю, і Жолкєвский, не вважаючи на малі сили свої, встиг дати йому відправу. Але другий, під кінець лїта, вчинений був з далеко більшими силами, так що Жолкєвский не відважив ся виступити против нього, і „поганин” по словам королївської інструкції — „глубоко запустивши ся в Покутє, шаблею і огнем пустошив і забирав людей в свою паскудну неволю, так що сим хижакам вже мабуть і рук до забирання і лик до вязання не ставало, а що найжалоснїйше — він уже немов погорджував людьми підлого стану, а тільки шляхетською кровю наповняв немилосердно свої хижі руки: скільки половлено людей поважних, скільки осоромлених панєн, скільки оцїнених на нечувані цїни — стидно

згадати й вимовити” ⁸). А слїдом за Ордою рушив знову Іскандер-паша з турецьким військом під границї Польщі; Жолкєвский мав відомости, що татарський набіг був певного рода фортелем, щоб відкрити дорогу турецькому війську, і знову стоічно до пізньої осени стояв під Орининим, заступаючи дорогу Турку. Ріжні постороннї обставини відвели Іскандер-башу від атаки; але ся пасивність Жолкєвского накликала на нього велике невдоволеннє в шляхетських кругах ⁹).

Низове військо, по довгих запросинах, обіцянках, заохотах, пригадках рушило на московські землї тільки лїтом. Вів його Сагайдачний, і було в нїм „більше 20 тисяч козаків самого вибраного війська” ¹⁰). Ішов через Сїверщину на Путивль, Єлец, Лебедянь, Шацк, Коломну, здобуваючи замки, руйнуючи міста ¹¹), під Москву, щоб злучити ся з військом королевича, що поволї йшло під Москву ж від Смоленщини, вичікуючи козаків. Московське військо, вислане, щоб заступити козакам дорогу, не потрапило сього зробити, і Сагайдачний свобідно пройшов під Москву. Коли в серединї вересня с. с. в польський табор прийшла вість про наближеннє козацького війська, вона була прийнята з великою радістю: „в незвичайно тяжких обставинах війська ся несподївана, наче з неба післана поміч сповнила душі всїх радістю незвичайною”, пише участник похода ¹²) — бо по довгім жданню стратили були вже всяку надїю на козаків і не мали про них нїяких вістей. Королевич багато обдарував козацьких послів, а Сагайдачному послав через свого посла, войського мстиславського Мадалиньского, богаті дарунки, булаву, корогву й бубни. Сагайдачному поручало ся пройти під Тушино і там зійти ся з польським військом і він зручно відогнавши московське військо, злучив ся з польським військом, і на парадній авдієнції передав королевичу взятих в неволю московських комендантів Єльца і Ливен і перехоплених в дорозї московських послів з листами до Криму. Потім зараз же другого дня (під 1 жовтня) вчинено нічну атаку на Москву. Але в Москві знали про неї наперед, і через се, а також через деякі нежданні роспорядження польських начальників, приступ не удав ся ¹³).

Але все таки прихід козачини і приступ під Москву, хоч і невдалий, зробили своє вражіннє в московських кругах, і вислані соймом для уложення трактату комісари, що весь сей час вели свої переговори, поспішили ся використати се вражіннє, щоб посунути наперед свої торги. Московське правительство стало більше податливе на польські жадання, і комісари, стараючи ся сповнити бажаннє сойму — щоб протягом року московська справа була покінчена, почали гнати до угоди, хоч і всупереч бажанням короля. Жиґимонт, щоб дістати дозвіл на дальше веденнє війни, росписав новий сойм на початок 1619 р. Королевич з своїми дорадниками збирав ся зазимувати в московських землях, щоб з весною, з новими засобами повести кампанїю далї. За продовженнє війни стояв і Сагайдачний, що по невдалім приступі під Москву пустив ся на Калугу, здобув і знищив її, й тепер прислав до королевича Путивльця, полковника козацького, „щоб їм з Московської землї не виходити”. Від Донцїв теж були до королевича післанцї — заявляли, що хочуть йому помагати в дальшій війнї. Але комісари, не оглядаючи ся на сї пляни і бажання, всїми силами вели до помирення, і в два місяцї по приступі під Москву в с. Дєулїнї уложено угоду на 14 лїт. Москва відступила Польсько-литовській державі забрані землї: Смоленщину і Сїверщину; Чернигів, Новгород Сїверський, Стародуб, Почеп, Трубчевськ. Путивль, Рильськ, Сївськ стали пограничними городами Московської держави. Під час перемиря кор. Володислав обязував ся нїяких заходів коло московської корони не чинити, річпосполита — нї в чім його не спомагати. Але вивести з московських земель козаків — сього польські комісари не хотїли взяти на себе, чи не рахуючи на послух козацький, чи може відкриваючи собі двери для козацького походу, на випадок потреби.

Сим трактатом московська справа, в супереч бажанням короля і двору, була убита на довгий час. Польща мала спокій на східнїй границї, могла подумати про забезпеченнє полудневої, що в останнїх лїтах жила з року на рік таким трівожним і небезпечним житєм. Сойм, скликаний з осени 1618 р. на початок 1619 головно для справи московської, присвятив головну увагу вже небезпецї полудневій, котрої речником на цїлім ряді соймів виступав Жолкєвский. Маємо широко начеркнений ним плян мобілїзації воєнних сил і воєнних операцій для забезпечення полудневої границї ¹⁴): проєктував довести військо польське до 100 тис., скористати з сил козацьких, здобути чорноморське побереже і Подунавє — Тегиню, Білогород, Кілїю, разом з тим, очевидно, взяти знову в васальство Молдаву. Сойм не схотїв іти так далеко в жертвованню державі суспільного гроша, але все таки ухвалив досить значні кредити, прийняв орґанїзацію повітового війська і загальний похід на випадок потреби ¹⁵); мету не названо, щоб не дражнити ворога, але нема сумнїву, що розуміла ся тут небезпека турецька. Поручено також обернути на сю потребу і козацьке військо, яке буде прийняте на службу держави. Сойм при тім дипльоматично дав королеви й гетьманови тільки загальне порученнє подбати про загамованнє своєволї, зменьшеннє козацького війська і установленнє для нього певного числа, бо козаків треба було ще „до нинїшної потреби'', і було б не тактовно дражнити їх якимись репресивиими постановами” ¹⁶).

Весною Жолкєвський розпочав мобілїзацію сил на полудневій границї, для відповідного вражіння на Турок. Правдоподібно, вона й справдї відвернула дальші воєнні демонстрації з боку Іскандер-баші, висланого знову на границї Польщі, а новий господар молдавський Каспар Ґраціанї взяв на себе ролю посередника між Жолкєвським і Іскандер-башею, і спільними заходами приведено до „почестної і користної згоди” ¹⁷).

Козаки участи в сїй мобілїзації не брали здаєть ся, офіціально вони взяли на себе ролю лївого крила — сторожі України від Татар ¹⁸), не знати тільки чи з поручення польського правительства, чи з власного помислу, щоб відтягнути ся від походу на Турка. Але з того всього вони, здаєть ся, вибрали ся весною

в морський похід: Іскандер-баша про се писав в маю Ґраціанї — що козаки пішли великим військом, приходили чайками під Тегиню ¹⁹). Щось в тім мусїло бути спеціально для Волощини, бо господарі молдавський і мунтянський, щоб забезпечити себе від козацьких клопотів, надумали відкупити ся від них — подібно як Поляки від Татар. Про се писав Ґраціанї до Жолкєвского, але той рішучо запротестував против такої тактики, бо такий окуп тільки ще більше роздражнить козацькі апетити: „на сих розбійників треба ужити зброї”, писав він. „Давнїйше також, як число їх занадто виросло було, також не було иньшого способу привести до порядку, як тільки сила і зброя, і по всяких безладних стараннях прийшло ся минї їх побити і погромити в кількох крівавих битвах” (мова про 1596 р.). „І тепер нема на них иньшого способу, і аби тільки не перешкоджали походи турецькі і татарські, се обіцяю щиро, що ми знайдемо спосіб на приборканнє й приведеннє до порядку сих злочинників” ²⁰). Аби тільки переговори з Турками не потягнули ся, каже він на иньшім місцї — „ще буде досить часу, щоб покінчивши справи між собою, ударити на злодїїв козаків” ²¹).

Примітки

¹) Kobierzycki Historia Vladislai c. 560-l; кілька записок про видатки післанцям до козаків — рукоп. Публ. бібл. у Жуковича II с. 65.

²) Archiwum Radziwill'ow c. 261.

³) Архивъ Ю. 3. Р. III ч. 62-66, 68, 71, Матеріали до гетм. Сагайдачного ч. 28, 36.

⁴) Архивъ Ю. З. Р. III І с. 258.

⁵) ibid ч. 70.

⁶) Pisma c. 342, час сього походу Жолкєвский означає дуже загально: skoro sie chadzka ta do Turek stala po tranzakcyej owej z Skinderbasza pod Podbilem; трактатом під Підбілим називає він угоду під Бушею-Яругою, в вереснї 1617 р. (пор. тамже с. 395).

⁷) Жерела VIII ч. 193.

⁸) Жерела VIII с. 198.

⁹) Pisma z'olkiewskiego c. 342-347, 493-6, 432-3, Жерела VIII ч. 133, хронїка Пясецкого с. 370-l.

¹⁰) Kobierzycki Historia Vladislai c. 558.

¹¹) Місту Михайлову удало ся одначе відбити ся від Cагайдачного, як каже місцева повість: „всепагубный врагъ Сагайдачный съ остальными Запороги своими отъиде отъ града со страхомъ и скорбію, а жители богохранимаго града Михайлова совершаютъ по вся лЂта торжественныя празденства въ тЂ дни: въ первый приступный день (день першої атаки) августа въ 17 день чудо архистратига Михаила, а объ отшествіи отъ града Запорогь августа въ 27 день празднуютъ великому чудотворцу НиколЂ” (Кіев. Старина 1885, XII с. 689). Маленьке pendant до ”чуда св. Івана з Дуклї, що оборонив Львів від Хмельницького тридцять лїт пізнїйше.

¹²) Kobierzycki l. c

¹³) Коbіеrzуckі с. 559-6. J. Ossolinskiego Autobiografia c. 70-2 (дата хибна). Ияановъ Описаніе разрядного архива с. 288 (московські урядові записки). Максимович в своїй біоґрафії Сагайдачного (Сбор. сочин. І c. 362) намалював образок (правда — в формі здогаду), як Сагайдачний завагав ся здобувати православну Москву для иновірних Поляків в рішучий момент — „когда Москва звономъ колоколовъ своихъ позвала православный народъ къ заутренЂ на праздникъ Покрова, и руки осаждавшихъ ее козаковъ невольно поднялись на крестное знаменіе”. Сю сентіментальнісгь старого історика їдко висміяв потім Кулїш.

¹⁴) Жерела VIII ч. 139.

¹⁵) Volum. legum III с. 169, 170, 171.

¹⁶) Ibid. c. 170.

¹⁷) Pisma c. 761, — ркп. Публ. бібл. Пол. F. IV л. 182.

¹⁸) Пор. Pisma c. 351.

¹⁹) Pisma c. 402; Жолкєвский не вірив сїй звістцї; але згадку в раставицьких постановах про недавнїй похід на море мабуть треба прикласти до сього походу.

²⁰) Pisma c. 404. Жукович помиляєть ся, доглянувши в сїм листї заяву Жолкєвського, що він, давши дарунки козакам стримав їх від морського походу (III с. 3).

²¹) Pisma c. 401.

МОСКОВСЬКА КАМПАНІЯ 1618 Р. І КОМІСІЯ 1619 Р.: ПЕРЕГОВОРИ З КОЗАКАМИ. ПОХІД ЖОЛКЄВСКОГО НА КОЗАКІВ, ДЕКЛЯРАЦІЯ КОМІСАРІВ, ОПОВІДАННЄ СУЧАСНИКА ПРО ПЕРЕГОВОРИ І РАДУ КОЗАЦЬКУ, СПІРНІ ПИТАННЯ, УХВАЛИ КОМІСІЇ, ОПТИМИЗМ ЖОЛКЄВСКОГО, ІЛЮЗОРИЧНІСТЬ УХВАЛ КОМІСІЇ. ВЕРБОВАННЄ КОЗАКІВ В ЦЇСАРСЬКЕ ВІЙСЬКО І ПОХІД НА ПЕРЕКОП.

Справдї, покладаючи ся, що за посередництвом Ґраціанї, який все більше схиляв ся на сторону польську і під польські впливи, справа з Турками буде полагоджена, Жолкєвский уже з лїта зачав ладити ся до походу на козаків. Як і попереднього разу, він задумував їх заскочити несподїваним походом, і такої ж тактики держало ся правительство. Король вислав до козаків в червнї с. с. післанця з листами — зміст їх близше незвісний, але Жолкєвский вважав сю висилку дуже користною, бо вона мала відвернути увагу козаків, зайняти їх, доки Жолкєвский з комісарами зібрали ся б на них, під покровом операцій на Турка. Від себе він радив їм іти з Днїпровських перевозів на Запороже, або вислати туди кілька тисяч війська — „бо і так їх дуже велика сила” — тільки аби не йшли на море ¹). З другого боку в правительственних кругах вважали потрібним погладити „статочнїйші” круги козацькі й їх шефа Сагайдачного, та дати їм пізнати, що правительство робить ріжницю між козацьким своєвільством і льояльними його елєментами. Таку мету мала, очевидно, королївська грамота, видана 13 (23). VII на імя Сагайдачного ²). В нїй король заявляє своє вдоволеннє і вдячність Сагайдачному з огляду на засвідчені перед ним заслуги його і війська Запорозького в останнїй московській війнї та заходи його і „старинних його товаришів” коло приборкання своєвільного козацтва. „І тепер на волости”, читаємо тут, „гамує він і карає військо Запорозьке, а особливо тих, що називають себе, не належачи до війська Запорозького, иньшим — тим що звикли своєвільно перекрадати ся й псувати трактати з цїсарем турецьким — забороняє ходити на Чорне море, і всяку зичливість і услужність показує з иньшими старинними товаришами своїми нам і річипосполитій”. (На якесь реальне добродїйство і супроти сих льояльних елєментів правительство одначе не здобуло ся, і в сїй грамотї король обіцяє свою ласку й опіку Сагайдачному, його родинї й потомству!).