Історія української літератури. Том 6
Шрифт:
Нагадував, як той Борецький ще в 1625 р. шукав такого поєднання і вважав його ділом не трудним, як побачимо далі. Пригадував йому й Могилі, що вони вважали взагалі різниці між обома церквами дуже маловажними і заохочували його, Смотрицького, щоб він дав відповідну оцінку цих різниць з такого становища. А в приватному листі до звісного нам луцького діяча Лаврентія Древинського, вартім уваги як літературна пам’ятка, так що я вважаю інтересним його навести тут в цілості, так нагадував розмови, що велися різними людьми на тему цього порозуміння, або, як він його весь час формулює, — "порозуміння Русі з Руссю" (Русі православної з Руссю уніатською) 1:
1 Голубев. Петр. Могила, І, дод. с. 317-322; кінець листа, присвячений біжучим справам, пропускаю.
"Милостивий пане чашнику волынський. Зычил бым в справе той, о которой милость твоя до мене писать рачиш, устне з милостю твоєю розмовити, поневаж подостатку писмом выразити се не может. Єсли милости твоєи воля на то будет, лацно стати се может: гдыж, Дерман от Луцка недалеко! Иле єднак, лист огорнути может з милостю твоєю, як добре справы тоєй свЂдомым, з части моєй любовне, як милость твоя припомнити рачиш, пером побеседую.
Дивую се многим з милостей ваших, же якобы николи справы тоєй не толко не вЂдавши, але якобы о ней николи ани слыхавши, так в ней и за нею мене наступаєте, и што бы ся то дЂяло пытаєте. Но досыть бы было як милости твоєй самому, так намЂстникови моєму отцю Іосифови 1, нашему господину его милости господину отцу 2, а в головнЂ преосвященному архимандриту печерскому 3 и нЂкоторым инъшим самых себе внутр под сумненєм запытати: як ту у нас всЂх немал штоденная от сердца до Господа Бога пЂсенка была: "о дай нам, Господи Боже, Русь з Русю до помЂркованя прійти" — абысмо ся юж болшей до умаленя и вынищеня народу нашего, звлаща в стане шляхецком не приходили!
1 Бобриковичу, віленському ігуменові.
2 Борецькому.
3 Могилі.
Частокрот о том бывала милостей ваших межи собою, православным послом на многих соймах приватная мова, абы ся до того способы якіє вынайти могли. Было о то як през сон трактовано в Вилне, пред трома лЂты. Публице был межи милостьми вашими на сеймЂ прешлом в року 1627 обхоженом пріватне намовлен способ зъношеня се обоєє стороны з собою в певных особах. В чом для устноє розмовы приобецалес ся был милость твоя зо мною видити ся, як ми о том отец з Варшавы ознаймил. Недавными теж днями, милость твоя в справе той до єго милости пана Тризны кухмистра вел. княж. Литовского писать рачил. Нуж што тых мов и голосов бывало по всей Руской земли в той самой справи, от лЂты немал шести? А єднак всЂ теперь яко бысте о том не знали, мене єдиного пытаєте: што ся то дЂет? Кождому з вас судія своє сумненє — тоє і свЂток и инстыгатор!
В том року теперешнем 1628, в неделю 6-ю св.великого поста, гды смо ся были зъєхали в Городской маєтности монастыра печерского 1: их милость отец митрополит 2 и єпископове луцкій 3 и холмъскій 4, сего милость отец архимандрит 5, а з ними и я в той же матерій згоды Руси з Русю трактуючи, усъмотрЂлисмо пильную потребу собору, на которого зъєхане, и штобы на нем мЂло быти намовлено, по листах приватных преосвященного 6, мнЂ описати и публиковати злецили и просили. А гды пришло до речи — аж они всЂ в дрова. И заровно з иными пытают: што то? Якобы о тои речи николи не намовляли, але якобы ани вЂдали. И мене не отцевско ани братерско отступивши, всему народови рускому в подзор подали. Не допустили ми дати о собЂ пред собором справы, и в оборону того моего шкрипту 7 и єдного слова речи не позволили, от початку до конца незбожным єго быти оголосивши.
1 Городок коло Рівного на Волині.
2 Борецький.
3 Ісакій Борискович.
4 Паїсій Іполитович.
5
6 Борецький.
7 "Апологія", про котру зараз нижче.
В том разЂ таковом што м мЂл чинити? Мусилем так плясати, яко грано. Видилем, же се все дЂяло не порядне, а властелско, не от епископов, але от попов — зачим непорядным непорядне поступить усудилем. Шкрипту того моєго єпископи сами не читали, ни екзаминовали; два попы всЂм собором як хотЂли керовали. Владици, як не по их мысли ходил, полаяли; што они намовили и писали, то нам владыкам, як нЂмым и слЂпым до подпису приносили. На такоє то безчиніє ряд церкве руское пришол, же епископов и писма их не єпископове, але священницы екзаменуют: тыє оных и декретуют, — зачим и на зложеніе епископов готуют. Кгдым на их поданныє мнЂ кондицій позволити не хотЂл, в церкви Печерской на утрени празнечной такій галас на меня учинили, же обавяючи ся 1 тумулту от люду простого, мусилем на их позволити. Не своєй души там положити при правдЂ божой пощадЂвши, але бЂдЂ, которая за тым наступити на нас мЂла нашолем, отдаючи Господу Богу, же он сам тое злоє часу своєго усмирит и в чувство им прійти зъдарит.
А за тым маючи мене по воли, шъкрипт мой прокляли без жадного в нем доброє люб злоє речи означення. Если выкляли тыє блуды и ереси, з новых наших богословов през мене в них означоныє, добро ся стало, — бо през то на них тоя рефутація церковною наукою быти єсть освЂдчона. Єсли кляли тоє, тады Зызанієв наших блуды и єреси вЂри нашой догматами вЂры быти суть зоставлены А если наконец кляли обоє, повинни были своє третоє: тих вЂры догмат вызнане оголосити и межи народ пустити, абысьте 2 юж болш в дни наши як в темной ночи не слиповали.
За чим я з того так порядного собору до дому прибывши, мыслилем не о собЂ (бо мнЂ и жити и умерети за єдино, точію о ГосподЂ) — о анафемованню 3 незбожной и подгикиненой вЂры нашой православноє.
1 В друк.: як.
2 Друк.: абысь то.
3 Друк.: анафемою.
А хотячи тую справу зась поднести и на собор порядне вытянути, послалем был протестацыю до гроду Луцкого през своєго слугу — Крилосовского, а не през того, которого милость твоя в листЂ своєм меновати рачиш: Той се там ярмарку якось будучи трафил. И не в той конец, абы тоє епископское зневаги и ґвалтовного на мене наступу доволил я, абым народ мой, а особливе милостей ваших шляхту, которых еще в том воеводст†Волынском єсть гроно значное, до того побудил, жебысте та се пытали, що то? A затым обысте шкрипты тои читали в справу заведеную вЂры нашое вейзрити хотЂли и уважати, єсли ж в ней есть што здорожное, або и незбожноє.
Еднак гды в Луцку принята не была, понехалем. Зезволивши рачей о то так пред всЂм народом моим Руским протестовати ся на той непорядный собор, укривжен на нем будучи. Як се тепер перед милостію твоєю през мой лист протестую, а остаток Господу Богу на исправленіє полецаю, то што повинен былем и єстем учинити, учинивши.
А же в шкриптЂ моєм (як писати до мнЂ рачиш) не ознаймую того, о чом до старших странствовалем, реклем в нем, же о том потом. ХотЂлем то приватне самым єпископом и преимЂющим церковником нашим ознамити, бо ми того голосить еще не вышло. Але за тым нерядом того прійти не моглем. Вшак же где соборне от них слухан не буду, о том сумиснє мя примусит, же то и публиковать з неславою церкве нашоє восточноє мушу. О нашу збовЂм церков и о всЂх нас души идет.
А што милость твоя мову свою и мою припоминати рачиш, през тое самоє слово, же милость твоя иновЂрным єго назвал, о зъєдночене з ними в вЂре абысем старал, сумненє и правость вЂры моєй не допустили ми. Як што (мовлю, то на слове милости твоєй) и єретицкого през писма мои в церкви 1 моєю рукою назидал, а певне назидалем, и чистую продков моих вЂру блудами и ереси онечистил — разораю то благодатію божею все, и преступником в том перед лицем всеє церкве божоє показати хочу. Благословенный абовЂм то разоритель и преступник, который набудованыи през себе на маєстат божій блюзнерства, блуды и єреси разоряєть и преступником себе в них чинит.