Історія української літератури. Том 6
Шрифт:
Бо, розглядаючись в звичаях і постановах нинішніх часів, бачу я, що між усіми християнськими громадами, які тільки єсть в нашій країні, тільки руська церква східного послушенства не мала і не має порядної сповіді віри, списаної в формі катехізму. Тому хоч розумів я, що це діло понад мої сили, але, положивши надію на того, що робить премудрими сліпців і дає мову ослицям, я зважився написати катехізм руською мовою. Я мав його при собі в Царгороді, але не показав тобі, бо розгляд його вимагав би праці не одного дня! Тому я відклав це до вільнішого для тебе і для мене часу, але так його й не дочекався через вищепояснені причини. Тепер же як за власним потягом, так і за наставанням братів духовних і світських, які знають цю мою працю, я звертаюсь до тебе за тим, чого бракує нам: навчи нас, з ким ми згідні, в усіх тих вищезгаданих артикулах віри: з римлянами, чи з євангеліками, чи, може, чогось третього ми тримаємось і визнаємо? Також
Поговоривши на цю тему і підчеркнувши, що ці питання ставить він не тільки від себе, але від усеї своєї величезної дієцезії — такої велелюдної, що в східних краях і в десять митрополій її не вбрати, і навіть від усієї руської церкви, що в значній мірі орієнтується на нього, Смотрицький заводить єхидну розмову на тему тих спалених писань Мелетія і митрополита мірського Матвія та інших сумнівів, що, мовляв, виникли в нього під час тої подорожі на Схід і тепер гризуть його, як в’їдливі молі.
"Чув я спочатку в Царгороді, в присутності багатьох поважних митрополитів, з уст митрополита созопольського Феодосія, добре тобі звісного, а потім і в Єрусалимі з уст о. патріарха єрусалимського кир Феофана, котрому то в Мунтянській землі (як він туди заїхав був з нашого Руського краю) оповідав сам митрополит мірський, з яких причин він попалив свої писання, в котрих за ті різниці між східною і західною церквою він аж до обридження уїдав на західну церкву і віру римську. Йому о полудні, чи вві сні, чи в екстазі — сам він того не міг сказати, тричі з’явився св. ап. Петро. За першим і другим разом говорив йому: "Матвію, чим так заважила тобі моя столиця, що ти на неї так безсоромно брешеш? остерігаю тебе: перестань!" І по тих словах не ставало його. А за третім разом до тих слів додав ще такі: "Коли не перестанеш, кличу тебе на страшний суд божий — там мені відповіси за це перед нелицемірним суддею". Митрополит настрашивсь, а прийшовши до себе, прокляв ту свою працю, що за неї мав відповідати на страшному суді, і спалив її перед своїми.
Коли я почув це оповідання, зродився в моїм сумлінню гризливий міль і почав болюче точити серце моє, нагадуючи мені, попри такі ж мої власні писання, також і те, що, мабуть, не з іншої причини (котрої я й у тебе питав, але дістав відповідь, що вона тобі незвісна) і не з інших міркувань твій попередник на тім престолі Мелетій, патріарх александрійський, звелів тобі і взяв присягу з тебе перед своєю смертю, щоб ти спалив його "чотири книги про догмати православної віри". Як він мусів ставитися в них до римської віри і папи, добре дає знати його лист, писаний з Александрії сюди, до Іпатія Потія, тодішнього єпископа володимирського, року від сотворення світу 7108. Мабуть, ласка божа справила то в сумлінні його, що той побожний муж за краще прийняв тими своїми працями дочасний огонь нагодувати, ніж віддати себе на жертву вічному огневі.
За третій міль положив я сповідь філадельфійського архієпископа перед ченцем римської віри, тому що чув від поважних монахів-греків в Єрусалимі й Царгороді, що тіло того мужа зісталось нетлінне. А наші люди навіть в найгострішій хвилі бояться, як пекла, висповідатися у римського священика і не признають за ним власті в’язати й рішити.
Нарешті четвертий міль душі моєї — огонь великосуботній в гробі Христовім. Думаю, що велебність твоя добре пам’ятаєш, з якої то причини — як я тебе запитав, чомуто Мелетій, попередник твій, пишучи проти нового римського календаря, щоб довести перевагу старого календаря над новим, понаводив багато чудовних подій, які вже й не діються тепер, а це таке знаменне щорічне чудо поминув, коли вже з огляду на це одно новий календар мусів вповні відступити перед старим. На це тоді ти двічі, при двох визначних мужах двору твого — протосинкелі ієромонаху Леонтієві і при архидияконі о. патріарха александрійського — відповів мені, що коли б це чудо тепер у нас діялось, то всі турки давно б в Христа увірували. А дещо докладніше про той огонь чув я від самого о. патріарха єрусалимського, що його (при тій церемонії) бере, виносить і роздає. З того взявся не малий міль у душі моїй, що наші православні щодо цеї речі, котра бувала колись, а тепер через гріхи наші перестала, вони вважають за краще приставати з єретиками, євтихіанами, діоскоритами і якобитами, позбавленими ласки божої, ніж з римлянами, які того огня не приймають з слушних причин і з явних поступків, що чиняться нам від єретиків-абісінців.
От з тих причин ті чотири великі прикрі молі опанували мою душу в тих Східних краях і не перестають гризти мого сумління, б’ючи мене по голові, наче молотом. А особливо два перші не перестають мені мовити щогодини: спали й ти, за прикладом тих великих мужів, свої писання, понаписувані на ту ж тему різниць східної церкви від західної" (с. 83-7).
Тяжко, мовляв, загризений цими докорами свого сумління,
Розуміється, старий патріарх відчув лукавство цих запитань і покликів до інтервенції в справі погодження православних з уніатами: кінець кінцем все це хитрування було досить наївним! Він не відповів на ці благання Смотрицького, і той мусів обійтися без приємності випровадити його на світовий глум як єретика, те, що два роки пізніш удалось зручному женевцеві. До слушного часу мусів вдовольнитись поширюванням в копіях цього листа-памфлету, поки прийшла нагода його надрукувати. А тим часом узявся до другої точки своєї програми: опублікувати свої помічення над грецькою церквою, зроблені під час подорожі на Схід, і в цій формі дати читачеві відчути потребу унії або "поміркування Русі з Руссю", як це називалося в компромісово настроєних православних кругах.
Літом 1627 р. він відвідав Могилу — тоді вже певного кандидата на печерську архімандрію, потім у вересні т. р. бачився в Києві і з ним. і з Борецьким, і тут з ними обговорював план свого катехізму і способи його видання. Далі під весну 1628 р. в Городку — волинській маєтності Печерського монастиря — був уже цілий соборчик православної ієрархії, як ми вище бачили, і тут було рішено скликати справжній собор для обміркування способів об’єднання православної й уніатської церкви. При тім, як оповідає Смотрицький, котрому, на жаль, тільки йому самому завдячуємо відомості про цю підготовчу роботу, цей ієрархічний осередок дуже прихильно ставився до його гадок про догматичний компроміс грецької й римської доктрини. В Києві він, Смотрицький, мовляв, розвинув перед ним свій план: раніш опубліковання повного катехізису видати коротке обговорення головних релігійних різниць обох церков, і Могила з Борецьким ухвалили це. А в Городку йому було доручено оповістити мотивовання собору і виготовити для нього "гадки про різниці східної і західної церкви" та видати все разом.
Розуміється, Смотрицький писав це все тоді, як треба було виправдувати себе і для того якнайбільше з своєї акції переложити на православних владик, які потім обмивали руки з його планів 1.
1 Див. вище, с. 364.
Зовсім правдоподібно і навіть певно, що православний ієрархічний осередок в цілому не йшов в уніонних планах так далеко, як їх мав замір потягнути Смотрицький — уже формально зв’язаний з унією й римською курією. Але що певний ухил до релігійного компромісу в цьому осередку був і порозуміння в цій справі між ним і урядовими кругами в 1628 р. було справді зав’язане (найправдоподібніше — через Могилу), про це виразно свідчить певне співробітництво Уряду з православною ієрархією в справі скликання собору православних і уніатів. Справа ця докладно представлена мною в іншому місці 1, і я тут не буду того всього переповідати, — нам тут важно констатувати, що Смотрицький не видумує, коли говорить про принципіальну прихильність цій ідеї провідних православних кругів — київських і луцьких. Для заохоти була пущена чутка, що уніатська ієрархія хоче вернутися з-під власті папи під послушенство царгородського патріарха, і уніатський митрополит Рутський вже веде в цій справі переговори з Борецьким 2. З другої сторони, висунено план ліквідації відносин до царгородського патріарха через утворення свого домашнього патріархату — так, як зробив то в себе цар московський: православні Польщі — Литви з прилученням до них уніатів виберуть собі патріарха, в порозумінні з урядом (як кандидата вказано Могилу), і більше не будуть залежати від Царгорода 3.
1 Історія України, VIII, с. 13-4, 73-4, 94-7.
2 Таку чутку пустив Смотрицький у формі секретного листа до віленських братчиків, заразом вписавши його до книг луцького Гроду (№ 2141, л. 619).
3 Цю ідею Смотрицький розвивав потім у своєму "Паренезисі", але пустив її вже в згаданім листі до львівських братчиків.
Все це мало дати православним кругам приємне почуття, що цим разом нема мови про капітуляцію православних, навпаки — новий компроміс буде тріумфом і звеличенням "грецької релігії". А в сподіванні такого формального полагодження справи між православними і уніатами мала б негайно настати обопільна толеранція — релігійна згода з проголошенням за неважні тих різниць, що їх ділять.