Стрибок у ніщо (вид.1961)
Шрифт:
Настали останні — нестерпні секунди. Тридцять сьома хвилина закінчується. Зараз буде поштовх… Тридцять сім хвилин і одна секунда, дві, три… поштовху нема… Атмосфера густіша, ніж передбачалося. Треба послабити роботу мотора.
Минула тридцять восьма хвилина… Мабуть, ракета знижується над океаном… Ще кілька секунд… Незвичайний поштовх. І раптом могутній удар, від якого запаморочилася голова. Хронометр з графіком і лампочкою кудись попливли. Ще удар… Дуже сильний крен, і, нарешті, остаточна зупинка…
“Ковчег” сів на поверхню нової “землі” —
Частина третя
Нова Земля
І. Венера приймає гостей
Лежачи в амортизаційному ящику, Цандер відчував, як підвищується температура.
“Так можна зваритися, — подумав він. — Поштовхів більше нема, час виходити”.
Цандер обережно виліз з ящика і скинув скафандр. Гаряче повітря, мов з розжареної печі, обдало обличчя. Піт заливав чоло, щоки, очі. Довелося знову насунути на голову шолом скафандра.
“Моя непередбачливість. Треба було перед посадкою посилити роботу холодильників…”
Він пустив їх на повну потужність. Температура знизилась, але було ще дуже жарко. Термометр показував сорок три градуси.
“Уявляю, як почувають себе наші пасажири”. Цандер скинув водолазний костюм.
Увійшов Ганс, витираючи піт з червоного обличчя.
— Тьху, шведська парня! — вигукнув він. — Я вже вийняв з “домовин” наших пасажирів. Розкисли. Леді Хінтон зовсім як кисіль стала. Навіть голос втратила — шипить, мов сифон. Барон хрипить. Стормер пихтить, з обличчя Делькро всю парфюмерію змило.
Через кілька хвилин пасажири зібралися в кают-компанії — червоні, мокрі, розслаблені. Делькро вийняла дзеркальце, з яким ніколи не розлучалася, глянула в нього і скрикнула. Від брів і вій ішли по щоках чорні патьоки; кармін, що був на губах, пофарбував підборіддя. Ганс не витримав — розсміявся.
— Навіщо вибрали таку гарячу планету? — почувся зловісний шепіт леді Хінтон. За час своєї мїжпланетної подорожі навіть вона зробила деякі успіхи в астрономії: навчилася відрізняти планети од комет за єдиною ознакою — “з хвостом чи без хвоста”. — Я ж попереджала вас, що мені потрібний клімат Рів’єри. На цій планеті клімат Алжиру.
— Ви помиляєтеся, леді, — сказав Цандер. — Цілком можливо, що зовнішнє повітря за стінами зорельота дуже холодне.
— Тоді, значить, це ви надумали зварити нас, мов раків? — сердито спитав Стормер.
Синьо-червоний, з виряченими очима, він і справді скидався на вареного рака.
Цандер посміхнувся.
— Просте діло: оболонка ракети сильно нагрілася від тертя об атмосферу.
— Ал-ле ж, вилітаючи з Землі, ми також т-терлись об ат-атмосферу?
— Ваша правда, бароне. І тоді температура так не підвищувалася. Але атмосфера Венери густіша від земної. Не забувайте, що це наш перший політ. Наступного разу знатиму, як…
— Наступного разу! — перебила Цандера леді Хінтон. — Ще раз пережити таке катування? Подумати страшно!
— Тридцять два градуси, — сказав Вінклер, глянувши на термометр. — Температура швидко падає.
Цандер стурбовано похитав головою. Надто вже швидко знижується. За стіною, мабуть, великий холод.
— То треба швидше відчинити двері і провітрити наш “Ковчег”, — сказав єпископ, погладжуючи лисину.
— Так, звичайно, — замислено відповів Цандер. — Гансе, Вінклер, ходімо.
— Дозвольте й мені з вами. Може і я чимось допоможу, — завертівся, підлабузнюючись, Пінч.
— Я покличу вас, коли ваша допомога буде потрібна, — відповів Цандер таким тоном, який примусив Пінча залишитися на місці. З часу своєї невдалої спроби керувати ракетою Пінч побоювався Цандера.
Вінклер, Ганс і Цандер пройшли коридорами у відсік — камеру, де були зовнішні двері. Цандер старанно зачинив і замкнув на ключ двері в коридор, потім сказав своїм помічникам:
— Справа серйозна. Судячи з внутрішньої температури, поверхня оболонки оплавилась. При цьому дверні пази, мабуть, спаялись. Якщо нам не вдасться відчинити двері, ми загинемо від задухи. У нас лишилося зовсім мало кисню…
— Відчинимо, — спокійно і впевнено відповів Вінклер. — Якщо не вдасться відчинити двері або Ілюмінатор, пустимо в хід свердла, автоген, зробимо отвір у стіні…
— Завдамо цим смертельної рани нашій ракеті, — додав Цандер. — У нас навряд чи вистачить матеріалів і інструментів залатати пробоїну так, щоб можна було наважитись на зворотний політ.
— Краще опинитися в полоні у Венери, ніж загинути в ракеті від задухи, — сказав Ганс.
— Треба усунути найближчу небезпеку.
— Правильно, Вінклер, правильно, Гансе. Я згоден з вами. Але, усуваючи найближчу небезпеку, чи не йдемо ми назустріч іншій? Що чекає нас за цією стіною? — Цандер ляснув рукою по вгнутій стіні ракети. — Може, мають рацію ті вчені, які твердять, що на Венері нема кисню.
— Тут — неминуча загибель, а за стіною — проблематична. Якщо є хоч один шанс проти ста…
— Про що тут говорити? — перебив Вінклера Ганс. — Ця камера закривається наглухо. Ми першими повинні випробувати на собі повітря Венери. І коли воно виявиться смертельним, дамо можливість нашим пасажирам пережити нас на кілька хвилин… Мені, правду кажучи, взагалі не до душі похоронні розмови. Про це все кожен з нас повинен був подумати ще на Землі, перш ніж переступити поріг ракети. Я пропоную негайно взятися до роботи, — Ганс рішуче відчинив двері і пішов у комору.