Таємничий острів
Шрифт:
На цей оклик Айртон розплющив очі, подивився на Сайреса Сміта, потім обвів поглядом усіх колоністів.
– Це ви?! – зітхнув він. – Ви?
– Айртоне! Айртоне! – повторював Сайрес Сміт.
– Де я?
– У вашій хатині, в загоні!
– Сам?
– Так.
– Але вони зараз прийдуть! – вигукнув Айртон! – Захищайтеся! Захищайтеся!
І він знеможено впав на ліжко.
– Спілете, – сказав інженер, – на нас щохвилини можуть напасти. Заведіть воза в загін для худоби, забарикадуйте ворота і зразу ж повертайтесь назад.
Пенкроф, Наб і журналіст кинулись виконувати інженерів наказ. Не можна було втрачати ані хвилини. Може, віз уже опинився в руках каторжан!
За мить журналіст із обома товаришами перебігли двір і опинилися біля воріт, за якими чулося глухе гарчання собаки.
Сайрес Сміт, на хвилину зоставивши Айртона, вибіг із рушницею з хатини, щоб допомогти друзям. Герберт став поруч з інженером. Обидва вдивлялися у гребінь відрогу гори, що здіймався в темряві над загоном для худоби. Якщо пірати влаштували там засідку, вони могли перестріляти колоністів одного за одним.
Цієї хвилини із-за густих хмар над чорною запоною лісу виплив місяць і залив молочним світлом подвір’я загону. З темряви виринув увесь двір із кущами, деревами, струмком, що в’юнився збоку, і високою густою травою. Від гори дім і паркан здавалися зовсім білими, а з протилежного боку, в затінку, темною стіною стояв частокіл.
Незабаром у світловому колі з’явилася якась темна маса. То був віз, і за хвилину Сайрес Сміт почув, як зачинились ворота й загриміли засуви.
І тут собака, зірвавшися з повідка і люто гавкаючи, кинувся в глиб загону, праворуч від хижки.
– Обережно, друзі! Цільтеся!.. – крикнув Сайрес Сміт.
Колоністи скинули рушниці до плечей і приготувалися стріляти. Топ, не змовкаючи, гавкав, а Юп, підбігши до нього, збуджено засвистів.
Колоністи подалися за собакою й підійшли до струмка, що біг у затінку великих дерев.
І що ж вони побачили у місячному світлі?
На березі лежало п’ять трупів!
То були пірати, які чотири місяці тому висадилися на острів Лінкольна!
Розділ XIII
Айртонова розповідь. Плани його колишніх спільників. Захоплення загону для худоби. Суддя острова Лінкольна. «Бонавентур». Пошуки під горою Франкліна. Гірські полонини. Підземний гул. Морякова відповідь. У глибині кратера. Повернення.
Що ж сталося? Хто вбив піратів? Невже Айртон? Ні, адже він щойно сам їх боявся!
Але Айртон упав у глибокий сон, і розбудити його було неможливо. Після того, як він вимовив кілька слів, якийсь ніби дурман знову звалив його на постіль, і він нерухомо лежав у тяжкому забутті.
Гублячись у невиразних здогадках, з нервами, вкрай напруженими через усі ті події, колоністи цілу ніч просиділи біля Айртонової постелі, не повертаючись до того місця, де лежали трупи забитих піратів. Напевне, Айртон не міг би сказати, за яких обставин вони знайшли смерть, адже бідолаха навіть не знав, що він перебуває в загоні. Та принаймні він, може, знав, що відбулося перед тією жахливою карою.
Наступного дня Айртон прокинувся з глибокого сну, і колоністи навперебій висловлювали радість, що бачать його живим і майже здоровим після ста чотирьох днів розлуки.
Айртон коротко розповів про все, що з ним сталося, точніше, про все, що знав.
Через день після його повернення до загону, 10 листопада, ледве настала ніч, на нього, перелізши через частокіл, несподівано напали пірати. Вони зв’язали Айртонові руки й ноги і запхнули в рота кляп. Потім пірати перетягли його в темну печеру біля підніжжя гори Франкліна, де влаштували для себе лігво.
Його прирекли на смерть і наступного дня забили б, якби один із піратів раптом не впізнав у ньому свого австралійського спільника. Пірати залюбки вбили б Айртона, але зовсім інакше вони ставилися до Бена Джойса!
Але відтоді, як Айртона впізнали, йому весь час доводилося боротися проти вимог колишніх поплічників. Ті вирішили перетягти його на свій бік, аби він допоміг їм захопити Гранітний Палац; вони сподівалися, що, пробравшися в неприступне житло колоністів, зможуть їх перебити і стануть хазяями на острові!
Айртон опирався. Колишній розбійник, що покаявся і дістав прощення, швидше помер би, ніж зрадив би нових друзів.
Зв’язаний, із заткнутим ротом, він майже чотири місяці пролежав у тій печері.
Пірати знайшли загін для худоби незабаром після появи на острові і весь час черпали в ньому продовольчі ресурси, але жити там не відважувались. 11 листопада двоє бандитів несподівано для себе побачили колоністів, що підходили до загону. Один із них вистрілив у Герберта і, повернувшись до спільників, вихвалявся, що «вколошкав» когось із жителів острова. Проте злочинець прийшов до печери сам-один – його напарникові, як відомо, вкоротив віку кинджал Сайреса Сміта.
Можна уявити горе Айртона, коли той довідався про Гербертову смерть! Колоністів зосталося тільки четверо, і вони опинилися, так би мовити, у руках піратів!
Весь час, поки колоністи перебували в загоні для худоби через Гербертову хворобу, пірати майже не виходили з печери. Навіть після погрому на плоскогір’ї Широкий Обрій вони з обережності залишалися у тій самій печері.
Ставлення до Айртона дедалі гіршало. У нього на руках і на ногах зосталися криваві сліди від мотузків, яких пірати не знімали навіть на ніч. Він щохвилини чекав смерті; вона йому здавалася неминучою.
Так тривало до середини лютого. Чекаючи сприятливої нагоди для нападу на колоністів, пірати рідко виходили зі свого лігва, а лише робили кілька разів вилазки для полювання то всередині острова, то доходячи аж до його південного берега. Айртон більше не одержував ніяких звісток про своїх друзів і уже втратив будь-яку надію побачитися з ними!