Таємничий острів
Шрифт:
Колоністи були врятовані й поверталися тепер на батьківщину!
– Капітане Роберте, коли ви, не знайшовши Айртона, відпливали від острова Табор, що вас підштовхнуло пройти іще сто миль на північний схід? – запитав Сайрес Сміт.
– Пане Сміт, – відповів Роберт Грант, – ми пливли сюди не лише по Айртона, а й по всіх вас.
– По нас?
– Звичайно! Ми пливли до острова Лінкольна!
– До
– Але звідки ви дізналися про існування острова Лінкольна, якщо він навіть не позначений на жодній карті? – запитав Сайрес Сміт.
– Я про це довідався із вашої записки, яку ви залишили в Айртоновій хижці на острові Табор, – відповів Роберт Грант.
– Із нашої записки?! – вигукнув Гедеон Спілет.
– Авжеж. Ось вона, – відповів Роберт Грант, протягуючи інженерові записку, в якій указувались координати «острова Лінкольна, що дав прихисток Айртону і п’ятьом американським колоністам».
– Капітан Немо!.. – промовив Сайрес Сміт, прочитавши записку й переконавшися, що її написано тією самою рукою, що й папірець, який вони знайшли в загоні для худоби.
– Он воно що! – вигукнув Пенкроф. – То це він брав нашого «Бонавентура» і ризикнув сам пливти на ньому до острова Табор!..
– Він хотів покласти там записку! – відповів Герберт.
– Отож! Я не помилився, коли казав, що капітан Немо і після смерті нам допомагатиме! – вигукнув моряк.
– Друзі мої, – сказав глибоко зворушений Сайрес Сміт, – капітан Немо був справжнім нашим рятівником. Хай милосердний Господь Бог прийме душу його!
Після слів Сайреса Сміта всі поскидали капелюхи й тихо промовили капітанове ім’я.
І тут до інженера підійшов Айртон і запитав:
– Куди покласти скриньку?
Ризикуючи життям, він урятував цю скриньку в хвилину катастрофи і тепер віддавав її інженерові.
– Айртоне! Айртоне! – вигукнув схвильований Сайрес Сміт і, обернувшись до Роберта Гранта, додав: – Пане, ви зоставили на острові Табор злочинця, а тепер перед вами порядна людина, і я пишаюсь честю потиснути йому руку!
Робертові Гранту розповіли дивну історію капітана Немо й колоністів острова Лінкольна, і, позначивши на карті місце вцілілої скелі, Роберт Грант
Через два тижні колоністи висадились в Америці й побачили, що на їхній батьківщині настав мир після жахливої війни, яка, проте, закінчилася справедливою перемогою.
Скарби, які зберігалися у скриньці, подарованій капітаном Немо, переважно були витрачені на придбання величезної ділянки землі в штаті Айова. Взявши із скриньки найкрасивішу перлину, її послали в дарунок леді Гленарван від імені людей, врятованих «Дунканом».
Колоністи зібрали на придбаній землі всіх тих, кого хотіли запросити на острів Лінкольна, і закликали їх до праці, тобто відкрили для них шлях до щастя й добробуту. Там вони заснували велику колонію, якій дали назву острова, що зник у глибинах Тихого океану. Вони мають свою річку Вдячності, гору Франкліна, маленьке озеро Гранта і ліс, названий лісом Далекого Заходу. Одне слово, то був той самий острів Лінкольна, тільки не в океані, а серед американського материка.
Під умілим керівництвом інженера і його товаришів колонія процвітала. Колоністи острова Лінкольна не роз’їжджалися – вони заприсяглися один одному завжди жити разом. Наб і далі був нерозлучний зі своїм хазяїном, Айртон – завжди готовий на самопожертву, Пенкроф став таким самим добрим фермером, як був добрим моряком, Герберт здобув освіту під керівництвом Сайреса Сміта, а Гедеон Спілет заснував «Лінкольнський вісник» – найбільш поінформовану газету в цілому світі.
До колоністів часто навідувались Едуард і Єлена Гленарван, капітан Манглс, сам Роберт Грант, майор Мак-Набс та інші люди, яких доля поєднала з двома капітанами – Грантом і Немо.
Нарешті всі були щасливі, живучи так само дружно, як і досі. Та вони ніколи не забували острова, на який ступили бідні й голі і який їх годував і поїв протягом чотирьох років, острова, від якого залишилася тепер тільки одна гранітна скеля, що здіймається над океаном, як пам’ятник тому, хто називав себе капітаном Немо.