Таємниця гірського озера
Шрифт:
– Ми хочемо приручити водяних птахів. Вони мають багато хороших властивостей.
– Ну, а які ж хороші властивості мають водяні птахи? – допитувався Арам Михайлович Акопян.
– Та чого це ти присікався до дітей? – втрутився дід Асатур, жартома хапаючись за кинджал. – Хіба ж вони не правду говорять? Візьми, наприклад, гуску: дика птиця, а більша за свійську. Змішай із свійською – і вся порода стане крупніша, і холод витримає, і поживу легше знаходитиме.
– Так що ж ти пропонуєш? – поглядаючи на Камо, запитав учитель.
Камо благально подивився на Армена. «Допоможи умовити», – здавалося,
– Знаєте що, Араме Михайловичу, – несміливо почав Армен, – я прочитав у одній книзі, що на світі є сімдесят вісім видів диких качок. Скільки ж з них приручено? Здається, лише крижні. А от дідусь говорить, що серед диких качок багато дуже хороших порід. Вірно, дідусю?
Дід Асатур ствердно кивнув головою. Армен, підбадьорившись, вів далі:
– Ось, наприклад, червона качка – вона і гарна, і велика. Чому б її не приручити? А мармурова качка?
– Арам-джан, хлопці хорошу справу почали, – поспішив хлопцям на допомогу старий мисливець. – Ось вони яйця чирки принесли. Та хіба ж м’ясо чирки можна зрівняти з м’ясом свійської качки?… У чирки воно ніжне, м’яке, як у куріпки. Хіба ж погано, якщо у нас дома будуть чирки? Будемо по одній, по дві обскубувати – і в плов…
Грикор, який до цього неуважно слухав розмову, при слові «плов» пожвавішав і втрутився й собі:
– А хіба з чорною водяною куркою плов гірший? Минулої осені я вбив одну палицею. І сама підсмажилася на своєму жиру, і на картоплю вистачило та ще й залишилося з добру склянку: така жирнюща була птиця! А не гірша за свійську курку.
Зрештою, диких птахів зовсім захвалили. Здавалося, що в них є тільки хороші властивості.
Арам Михайлович Акопян, як викладач природознавства, звичайно, знав, що людина домоглася великих успіхів протягом віків у справі розведення свійської птиці. Але знав він також і те, що в жорстокій боротьбі за існування дикі птахи виробили в собі багато цінних властивостей, наприклад, здатність вдовольнятися в тяжкі часи незначною кількістю корму, стійкістю до холоду…
– Гаразд, – погодився він нарешті, – з деяких властивостей диких птахів, звичайно, слід скористатися. Пух дикої гуски, наприклад, чудовий – м’який і ніжний. Навіть пір’я дикої гуски цінується дорожче, ніж пір’я свійської.
– Ну, стає на наш бік! – прошепотів Камо на вухо Арменові.
– Приручення диких птахів і виведення нового виду – справа велика, серйозна. Але цим займаються наукові станції, – поволі вів учитель далі. – А вам це не під силу…
Відповідь учителя вразила дітей.
Відчуваючи, що початій справі загрожує провал, Асмік схвильовано смикнула за рукав свою матір, яка щойно прийшла і уважно прислухалася до розмови.
– Мамо, ти ж говорила, що у бабусиному селі багато диких качок вдома виводять. Скоріше скажи про це, мамо!… Швидше скажи!
Мати Асмік, Анаїд, жінка скромна і несмілива, почала:
– Та це ж звичайна справа… Тут можна і без уміння обійтися.
– Ану, вийди наперед, Анаїд! – сказав дід Асатур. – Розкажи нам, як ти диких птахів приручаєш. Розкажи, послухаємо.
– Що ж вам розповісти? – зашарілась Анаїд. – Підсипаємо квочок яйцями диких птахів і виводимо… Самі знаєте, мене у Лчаван віддали заміж з того села, що за озером, з Гомадзора. Там – недалеко з озера
– Ти, Анаїд, нам про птахів розкажи, – перебив її дід Асатур, – про Зангу ми все знаємо.
– Так от, – вела далі Анаїд, – я ж і кажу, що коли я була дівчинкою, у нас тоді був великий очерет. Щовесни до нас зграями прилітали і гніздилися в очеретах перед нашим будинком різні птахи. А ми збирали яйця і дома у себе квочок підсипали, пташенят виводили. Бувало, що й пташенят ловили, і вони зростали у нас дома. На кожному подвір’ї у нас бігали дикі качки і гуси.
– Виходить, що приручати диких птахів можна? Це не вигадка? – запитав Арам Михайлович.
– Та яка ж це вигадка!… Ми просто підсипемо квочку – вона і виведе пташенят. Вилупляться, розплющать очі, курей побачать, людей… Бачать, що курчата не бояться людини, то пташенята і самі не втікають, ходять за квочкою, їдять прямо з рук, отак і стають свійськими.
– Це вплив людини, – сказав Арам Михайлович. – Створюючи нове оточення для птахів, людина поступово заглушає в них дикі інстинкти, змінює їх на свою користь… І ось Анаїд якраз і зачепила одне принципове питання: змінюються чи ні спадкові властивості?
Присутні з цікавістю слухали Арама Михайловича. Анаїд опустила голову, зніяковіла. А вчитель, який в той же час був одним із сільських агітаторів, скориставшись із слушного моменту, заговорив про мічурінську науку.
– Так, це питання принципове, – повторив він. – Що говорять наші радянські вчені? Мічурін і його послідовники? Вони говорять, що успадковані властивості можна змінити. Створи нове оточення для рослин і тварин, впливай на них, і ти можеш змінити їх властивості так, як тобі буде потрібно. І нові, корисні для людини властивості рослин, тварин стануть спадковими і передадуться, зміцнівши, наступним поколінням. У радгоспі «Караваєво», Костромської області, радянські вчені разом з колгоспниками-тваринниками протягом десяти-дванадцяти років вивели по мічурінському методу найпродуктивнішу в світі породу рогатої худоби. Корови радгоспу, що дають по тридцять – сорок пудів масла на рік, залишили давно далеко позаду пресловутих американських чемпіонок.
– Сорок пудів масла? Ого! – здивувався Грикор.
Учитель зробив паузу і поглянув на своїх слухачів. У їхніх очах він немовби прочитав думку, яка схвилювала всіх: «Чи будуть коли-небудь у колгоспі Лчаван такі корови?»
– Люди за десять років таку породу вивели! А хіба ми не можемо організувати ферму і вивести пташенят? – розгарячився Камо.
– Маючи в своїх руках зброю мічурінської науки, ви, звичайно, можете здійснити свій намір. Розповідь Анаїд переконала мене, що такого роду задачу ми зможемо вирішити тут, у себе, власними силами. Тільки ви мусите добре вивчити літературу по птахівництву – вона в нас є – і діяти за вказівками районного птахівника. – Що ж, починайте! – і, помовчавши трохи, Арам Михайлович додав: – Тільки з однією умовою: частину пташенят восени ви випускаєте на волю. Треба повністю відшкодувати збитки, яких ми нанесли природі, збираючи яйця диких птахів.