Таємниця гірського озера

Ананян Вахтанг Степанович

– Звичайно.

– Оце-то так! – вигукнув Грикор. – Чому ж я вам не сказав?… Адже цей акумулятор, що ти останнього разу приніс, завідувач складу раніше давав шоферові.

– Як?! – скочив з місця Камо.

– Дуже просто. Шофер просив дати йому акумулятори, а завскладом відмовив. Шофер почав вимагати: «Вся справа зірветься, якщо не піде машина». Ну, тоді завідувач поступився. «Бери, – каже, – тільки поверни швидше».

– Ну, тепер зрозуміло… – похмуро мовив Камо.

– А ти Армена обвинувачуєш, що він

помилився в розрахунках, – дорікнула йому Асмік.

– Адже ж він учений, хіба він може помилитися? А якщо помилиться – позбавимо звання. Хіба він може порахувати невірно? – образився за Армена і Грикор.

Камо накинувся на Грикора:

– Чому ж ти не сказав нам вчасно?

– Досить обвинувачувати один одного, треба швидше придумати, що робити, – втрутився Армен. – Коли б тут була колгоспна машина – зняли б акумулятори.

– Чому ти впадаєш в розпач? Привеземо з міста, – хотів підбадьорити його Камо.

– З міста?… Поки поїдете, знайдете, привезете, – охолонуть яйця… І це, що проклюнулось, скоро помре.

– Помре? – захвилювалася Асмік. Вона схопила яйце і почала гріти його своїм диханням. – Я не дам померти жодному пташенятку. Ну, швидше придумайте що-небудь! – говорила вона, ледь стримуючи сльози.

– Дідусю, – сказав Камо, – ми тебе запитували, – ти нічого не відповів. Невже й ти не придумаєш, як врятувати гусенят?

– Не все в книжках знайдеш, не завжди і дідівський досвід помагає… Я більше щодо ведмедів майстер. Яйце – справа жіноча. Ходімо до моєї старої – її запитаємо: вона багато квочок за своє життя підсипала…

Бабуся Наргіз зустріла дітей ласкаво і, вислухавши їх, запитала:

– А скільки днів залишилося?

– Один.

– Лише один?…

Але перш ніж відповісти дітям на їхнє запитання, бабуся одразу ж, за мисливським звичаєм свого чоловіка, накрила на стіл і почастувала дітей усім, що було в хаті.

– Бабусю, нам не до їжі: вона в горлі застряне. Ти нам допоможи, скажи, як пташенят врятувати? – упрошував стару Наргіз Камо.

– Їжте, дітки, їжте. Все скажу. І цьому зарадити можна, не лякайтеся, – спокійно говорила стара, підсовуючи дітям тарілки з сиром.

– Їж, рідненький, – повторила вона, цілуючи Камо. – Ти зовсім забув про бабусю через цих твоїх курчат.

– Не хочу я їсти, бабусю! Ти мені скажи, як врятувати пташенят, – нетерпляче повторював Камо.

Стара Наргіз усміхнулась. її добре, маленьке і худеньке обличчя вкрилося тонкою сіткою зморщок.

– Ну, – сказала вона, – є такий спосіб. Якщо трохи подержати яйця за пазухою чи під пахвами – вилупляться. Буває і таке: виведе курка кілька курчаток, ходить біля них, а решту яєць кидає – не хоче досиджувати. Кілька разів я такі яєчка у себе за пазухою доношувала.

– Ну, вчений брате, що ти скажеш на це? – запитав Камо у Армена.

– По-моєму, це не суперечить науці. Для виведення

курчат потрібне лише рівномірне тепло і нічого більше. Але в книжках пишеться, що температура повинна досягати тридцяти дев’яти градусів, а нормальна температура у людини не вище тридцяти семи… Як же це, бабусю?

– У ваших градусах я нічого не розумію, любий мій, – спокійно відповіла Наргіз. – В останній день курча вже готове, йому вже дихати повітрям треба, бігати, їсти. Тепла людини для нього досить. А градусів я не знаю… Знаю лише, що зігрієш на грудях – неодмінно вилупляться, виживуть.

– Вірно, вірно! – підтримав бабусю Армен.

– Отже, так і зробимо. Асмік, збирай школярів! – наказав Камо.

***

Побачивши заклопотаних Камо і його товаришів, школярі відчули, що трапилося щось погане. Та й Грикор був похмурий.

– Що сталося? – тривожно запитували вони.

Камо коротко повідомив про те, що трапилося на фермі.

– Для врятування життя гусенят ви повинні по кілька годин тримати під пахвами яєчка, – сказав він.

Ця незвичайна пропозиція спочатку всіх вкрай здивувала. її ладні були сприйняти за жарт.

– Це як? Стати квочками? – запитала одна маленька насмішниця і пирснула.

Всі засміялись.

Але тут схвильовано заговорила Асмік:

– Треба поспішати, треба поспішати! Не можна запізнюватись – адже там умирають маленькі, безпорадні пташенята! Благаю вас… Голос у Асмік затремтів.

Неспокій, що охопив Асмік, передався всім. Школярі, які хвилину тому весело жартували, посерйознішали.

– Ну, чого ж ми чекаємо? – пролунав дзвінкий голос Аракс. – Ходімо, ходімо рятувати гусенят!

Діти кинулися до колгоспного сарая.

– Будьте обережні, не роздавіть яєчка у себе під пахвами, – попереджала всіх Асмік. – Якщо не вилупляться – не втрачайте надії: можуть трохи запізнитися.

– Горе тому, хто розчавить яєчко з пташеням! – грізно супив брови Грикор.

– Ця залізна квочка нас знеславила перед селом… – бубонів дід Асатур.

Але й він, сховавши на грудях кілька яєць, поніс їх своїй старій.

– Бери, Наргіз, бери… Нічого не зробиш: коли помилились, треба виправляти помилку, – сказав дід дружині. – Та ти б пішла до дітей, показала, як треба робити, а то вони всіх гусенят передушать.

…Асмік і сама не спала цілу ніч і матері не давала заснути.

– Мамо, пташеня знову стукнуло… Але чому ж не вилуплюється? – безперестану говорила вона матері.

Щоб не заснути, Асмік почала читати, але незабаром книжка вислизнула з її рук і впала на підлогу. Асмік скочила, охоплена жахом. Першою думкою її було: чи не задушила вона пташенятко?