Таємниця гірського озера
Шрифт:
– Ми не все принесли, що знайшли, – розповідав далі Арам Михайлович. – Це лише результат нашої попередньої розвідки. Основна робота припаде на долю вашої експедиції. Чанчакар – лабіринт незліченних печер. Всі вони з’єднані між собою внутрішніми ходами, які прорили люди. Це природна фортеця, з бійницями, сховищами, арсеналом, жилими приміщеннями. Ми оглянули зовсім невелику частину… Як перші розвідники, – повторив учитель.
Переконавшись, що жодний предмет не зіпсовано, вчений зрадів і сказав, що ці знахідки надзвичайно
Скликали загальні збори колгоспників. Виступивши перед ними, професор Севян сказав про те, що знайдені предмети мають для науки велике значення. Відзначаючи важливість знахідки, він підкреслив, що зробили це розумні і сміливі юні натуралісти села Лчаван і їхній керівник, учитель Арам Михайлович, і дякував їм від імені Вірменської Академії наук.
– За кілька днів, – додав професор, – Арам Михайлович, Камо, Армен, Асмік, Грикор і дід Асатур одержать цінні урядові подарунки.
Слова професора присутні зустріли по-різному. Зелені очі Артуша блиснули від заздрості, а Грикор, який сидів поруч із своєю матір’ю, дивився на Камо і радів. Проста і любляча душа хлопчика вся відбивалася в його ясних очах.
ПІДОЗРІЛІ БОЧКИ
Наші діти звикли до успіхів, і, коли трапилась перша невдача, вони розгубилися. З ферми почали пропадати птахи. Сполохані рушницею старого мисливця, шуліки не показувалися над селом. Боячись Чамбара, лисиці не з’являлися на околицях ферми. Мати Асмік доглядала птахів удень, дід охороняв їх уночі. Та, незважаючи на такий пильний нагляд, пташенята почали зникати, і багато – до п’яти – шести в день. І зникали вони, як не дивно, завжди тільки вдень. Асмік навіть бігала до голови колгоспу Баграта і просила допомогти зловити злодіїв.
– Про що ж думають твої натуралісти? – розвів руками Баграт. – Не можуть справитися з кількома пташенятами?… Як же я справляюсь з величезним колгоспом?
Хлопці вдень і вночі стежили за огорожею, оглядали кожний куток подвір’я, дивилися з підозрою навіть на старих ворон, що сиділи на телеграфних стовпах. А пташенята все-таки зникали…
Якось дід Асатур, відпочиваючи недалеко від огорожі, що оточувала ферму, помітив, як одне каченя, розставивши крила і витягнувши шию, ніби пливе в пилюці, прямуючи до огорожі.
Дід здивувався: яка невідома сила тягне пташеня до себе? Він хотів підвестися, але тут побачив, як і сіре гусеня, так само витягнувши шию і безпорадно опустивши крила, проповзло по землі і раптом зникло кудись.
– Що таке? – пробурмотів дід, нічого не розуміючи. – Піду подивлюся.
Він встав, підійшов до огорожі і сів на бочку з-під риби. Поряд були ще бочки. За ними доручив дідові наглядати завідувач кооперативу.
На подвір’ї ферми панував спокій. Її юні вихованці мирно бродили по двору. У глибині сарая мелькала постать Асмік.
Старий
– Ну, що, можна вилазити?
– Давай вилазь, вилазь! – почулося з іншої бочки.
Дід нахилився. Але тільки підняв він кришку сусідньої бочки, як хтось сипнув йому межи очі жменю попелу. Бочки зарипіли, покотилися, з них хтось вискочив і прожогом утік.
Старий, замруживши очі, кричав:
– Злодії! Злодії! Осліпили!…
Збіглися люди. Діда розпитали, бочки оглянули, але так ніхто і не довідався, хто в них сидів.
Опам’ятавшись, дід забрав бочки і покотив їх до кооперативу.
– Ти можеш зберігати їх де завгодно, тільки не біля огорожі ферми, – сказав він завідувачеві. – Люди сон втратили, всі думки їхні про ферму, а ти готуєш їм розбійницькі гнізда? Ех, ти! – нагримав дід на ні в чому не винну людину.
Після цього до самої осені на фермі більше нещасть не траплялось. Та коли випав сніг, завила хуга і в полях не стало їжі, солодкий аромат меду і гладкі птахи на фермі почали привертати увагу куниць і лисів.
Отут саме і став у пригоді мисливський досвід діда Асатура.
СЛІДАМИ ХИТРОГО ЗВІРА
Почався новий навчальний рік.
Асмік тепер училася в сьомому класі. Камо і Армен – у дев’ятому, Грикор – у восьмому. Вони дружили, і дружба їх міцніла. Асмік, так само як і раніш, просто з школи бігла на ферму, до своїх, тепер уже дорослих, птахів і допомагала матері доглядати їх.
Біля ставка, за селом, колгосп цього літа за планом, одержаним з Єревана, побудував для птиці нові, просторі приміщення.
Голова колгоспу Баграт не тільки визнав ферму, але не пошкодував і коштів, щоб влаштувати її якнайкраще.
– Коли вже ферма, то нехай буде і схожа на ферму – за всіма правилами! – сказав він.
Побудувавши приміщення для птиці, голова не поскупився прибудувати до нього і кімнату для завідуючої, і будку для сторожа.
Саме приміщення ферми мало кілька відділів. В одному з них стояли інкубатори, друге – просторе – було відведене птахам для прогулянок. Окреме місце мали пташенята.
Для квочок місця не передбачалося. Вирішили виводити пташенят лише в інкубаторах.
Ферма мала великий запас ячменю. Щоразу, коли Асмік годувала птахів, вона з теплим почуттям перебирала зернятка в своїй руці: це був «Арменів ячмінь».
Армен часто приходив на ферму, дивився на птахів, на їхні підрізані крила, іноді допомагав Асмік з математики, літератури.
Якось уночі гуси і качки зняли страшенний шум. Голосно загавкали і вискочили із своїх конур собаки. Гримнула рушниця діда Асатура, який охороняв ферму.