Таємниця гірського озера
Шрифт:
На початку липня, однак, трапився несподіваний випадок, що відразу звільнив їх від цього тягаря. Але про це потім. Поки що ми подивимось, куди це рушив невгамовний Сето.
КІЛЬКА СЛІВ ПРО СЕТО
Навіть тоді, коли Сето умишляв зле проти ферми, у глибині душі він не міг не відчувати незадоволення своїми вчинками.
Асмік, яка терпляче зносила всі витівки Сето, якось після одного наскоку на ферму змушена
– Дядьку Баграт, вгамуйте Сето! Весь час вештається навколо ферми, сміється, лає мене…
Баграт викликав до себе Сето.
– Знаєш що? – сказав він, суворо дивлячись на нього з-під густих брів. – Я не вчитель, в різних методах виховання не розбираюсь і застосовувати їх до тебе не буду. Я людина військова, я знаю одне – дисципліну! Мій метод – ось він! – Баграт стукнув по столу важким кулаком. – Як ти гадаєш: є влада у нас в селі?… Ану, – звернувся він до секретаря, – напиши прокуророві, що Сето Мартиросян веде боротьбу проти колгоспу… Прямо так і напиши. Я цього хлопця так притисну, що він одразу виправиться…
Однак Асмік, зустрівши голову колгоспу ввечері, попросила його не застосовувати суворих заходів.
– Дядьку Баграт, ми придумали один захід, – сказала вона, – спробуємо його, якщо не допоможе, тоді…
– Добре, – згодився Баграт, – зачекаємо. – І він погладив Асмік по голові.
На другий день Сето вирішив повторити наскок на ферму – на злість! Неохоче рушив за ним і його брат.
– Однаково, Арто, – підбадьорював його Сето, натягаючи свій лук. – Якщо вже відповідати, то хоч востаннє душу розважу.
– Ні, ні, кинь!… – почав благати Арто. – З рук цього діда Асатура ми цілими не вирвемось…
– Ну й боягуз же ти!
В цей час на вулиці з’явились Камо і Армен, а з сарая вийшла Асмік. Сето хотів непомітно втекти, але твердий, владний голос Камо зупинив його:
– Сето, зажди, я хочу тобі дещо сказати.
Сето вагався. Всі свої провини він знав, знав, за що йому доводиться відповідати. «Візьми кілок, – каже вірменське прислів’я, – злодійкуватий пес одразу хвоста підібгає».
– Ну, чого тобі?
– Іди сюди, не бійся. Скажу щось важливе.
– Кажи звідти, – сказав Сето.
– Та не бійся ж ти, не займу! Скажу тобі кілька слів, і все… – І, обернувшись до Асмік, Камо шепнув їй: – Спробуємо Арменів спосіб.
Сето не поворухнувся і знайшов у собі досить мужності, щоб не втекти, коли побачив, що Камо сам іде до нього.
По-дружньому поклавши руку на плече Сето, Камо сказав йому тепло і щиро:
– Ось що, Сето: давай кинемо воювати…
Сето, який за останній час не чув нічого, крім нарікань, зараз раптом розгубився.
– Ти ж хлопець совісний, – вів далі Камо. – Заради чого ти робиш дурниці, для чого ти себе губиш?
– Пізно, –
– Ти не дивись, що дядько Баграт суворий, – втрутилась Асмік, – у нього серце добре. Поводитимешся як слід – простить.
– Але ж я хуліган! – з іронією промовив Сето. – Як же я можу добре поводитись?
– Не жартуй, ти нам прямо скажи: для чого ти це робиш?
– Для чого? На зло вам!
– За що ж ти злишся? Винен був – тобі про це сказали, інакше ми не могли зробити…
Тут, читачу, я змушений розповісти про те, що сталося з Сето і чому він перестав дружити з товаришами.
Це було ще в сьомому класі. Тоді Сето сидів на одній парті з Арменом і всі в школі знали, що вони відмінники. Знали й те, що частіше за них ніхто не ходить до шкільної бібліотеки.
Якось Сето одержав нову, в красивій обкладинці, товсту книгу Ферсмана «Цікава мінералогія». Він дуже довго читав її. Бібліотекар Геворг Акопович кілька разів просив Сето повернути книгу, але той не приносив.
Нарешті, після багатьох нагадувань, Сето книгу приніс. Але серце… серце його не могло від неї одірватися…
В той час, коли Сето прийшов до бібліотеки, Геворг Акопович міняв книги першокласникам. Було шумно, діти товпились біля столу з книгами.
Геворг Акопович попросив Сето книгу залишити, а за новою прийти іншим разом. Сето поклав книгу на стіл, а потім непомітно знову взяв її і сховав під куртку. Тепер уже ніхто не зможе розлучити їх! Додому! І Сето, прибігши додому, сховав книгу на полиці серед своїх підручників. Відтоді він читав її потайки.
Новий світ розкривала перед Сето ця книга. Камінці усіх видів і кольорів полонили хлопчикову уяву ще в дитинстві. Коли він підріс і став розуміти значення багатьох цих камінців, Сето мріяв знайти в рідних горах цілі поклади руд. Їх не могло не бути на схилах Далі-Дагу! А книжка розповідала йому такі чудові, наче казка, історії про руди і мінерали! Як дорослий, розумний друг, вона розмовляла з ним, і слова її глибоко западали в душу… Ну, як же розлучитися з таким другом!…
Геворг Акопович в цей час шукав книгу по всій школі, запитував у дітей, а в Сето спитати не міг, тому що він не прийшов на уроки.
Тоді Геворг Акопович написав Сето записку і попросив Асмік занести її своєму сусідові.
Мати Сето накинулась на дівчинку:
– Який тобі Сето? Сето ще в школі. Книжку вимагає вчитель? Всі забери! Він зовсім від рук відбився: по господарству допомагати перестав, читає вдень, читає вночі в сараї, палить гас, вранці вставати не хоче, а він же – найстарший у сім’ї…
Коли Асмік серед інших книг побачила «Цікаву мінералогію», вона сказала:
– Тітко Сона, ось ця книга мені й потрібна, – і взяла її.