Таємниця гірського озера

Ананян Вахтанг Степанович

Асмік помітила, що в Армена від хвилювання тремтить рука. Підморгнувши товаришам, дівчинка зашепотіла:

– Тссс…

Але Камо, не церемонячись, потяг Армена за рукав:

– Ану, що ти там написав? Прочитай нам, Армене! Я певний, що в тебе вийшло прекрасно. Адже все, що треба поетові, тут є: озеро, квіти, гірський вітерець і, нарешті… – Камо лукаво глянув у бік Асмік і посміхнувся.

Армен зашарівся і хотів сховати свій твір, але Грикор підскочив і швидко вихопив аркуш у нього з рук:

– Ну, чого ти ламаєшся? Давай почитаємо!

Виробляючи всякі гримаси, Грикор став на коліна перед

Асмік. Одну руку він міцно притис до серця, в другій були Арменові вірші.

Аркуш з віршами Грикор тримав догори ногами, і те, що він почав «читати», одразу ж сам складав. Наслідуючи народних співців-ашугів, Грикор удавано жалісливим голосом продекламував вірші:

О газель моя, фея! Ти – в серці одна.

Про красу твою ніжну співа хай зурна!

Ти вогнем запалить мою душу змогла,

І тепер моє серце, мов факел, пала.

Воду всю у Севані я б випив, либонь,

Щоб у серці моїм не горів більш вогонь…

Кинусь я у Севан, зашиплю я тоді,

Як гарячий метал, що гартують в воді.

Дочитавши, Грикор віддав аркуш Асмік і, підстрибуючи на одній нозі, побіг до озера. Одягнений, у чому стояв, кинувся у воду.

Хлопці сміялися до упаду.

Грикор виліз із води і, викручуючи мокрий одяг, сказав:

– Ось тепер я розумію, чому маги обливає холодною водою квочок, – у мене зразу весь запал пройшов.

З веселими вигуками хлопці оточили Ас-мік. А Камо вихопив з її рук аркуш з віршем і з пафосом прочитав:

В озері чиста вода виграє,

Хвилями бризка, у берег плескає.

Чую, як в шумі твоїм прибій б’є,

Вдача юнацька, і пісня дзвінкая.

– Браво! Браво! – закричали всі і побігли розшукувати Армена, який, засоромившись, сховався десь за камінням.

А не сховатися він не міг, тому що й на звороті аркуша було кілька рядків, які Камо, не пожалівши товариша, прочитав теж вголос:

Ти, мов лілея в ясні дні:

Чиста, ніжна твоя красота.

Хто ти? Манливе видіння у сні,

А може, мрія весни золота?…

– Кому присвячені ці рядки? – запитав, посміхаючись, Камо і погрозив пальцем Армену.

Всі, наче змовившись, глянули на Асмік. Дівчина зашарілась і, вирвавши у Камо аркуш паперу з віршами, побігла геть.

БІЛЯ ГІРСЬКОГО ОЗЕРА

– Хлопці! – гукнув Камо, входячи в роль командира. – Ми, тобто юні натуралісти села Лчаван, за участю старого

натураліста діда Асатура і під керівництвом наукових співробітників Академії наук Вірменської РСР, вирушили в похід, щоб обстежити це озеро і встановити, чи нема зв’язку між ним і озером Гіллі. Наші геологи повідомили мені, як вашому керівникові, про наслідки геологічних досліджень цього озера. Вони мають таку думку, що вода озера просякає через його дно. Так, Ашоте Степановичу?

– Безумовно. Дно озера утворено з вулканічної лави, та й взагалі вся ця гора вулканічного походження. Тому вона пориста, і вода легко може проникати в її надра. Далі!

– Крім того, – продовжував Камо, – ми знаємо, що на дні Гіллі є джерела, багатоводні, як ріки. Ми знаємо, що на схилах цієї гори було Велике Джерело. Пам’ятаєте, про нього сказано в написі, зробленому в глечику? Ми також чули, що кийок кума Мукела упав у озеро, а виплив у Гіллі. Отже, можна думати, що вода стікає звідси вниз, проходячи під схилами гір, під нашими полями… Тому нам треба негайно розпочати роботу…

Він замовк і задумався. Добре сказано – «розпочати роботу»!

Але з чого почати?…

Камо цього ще не знав.

– Треба вивчити дно озера, – пошепки підказав йому геолог.

– Так… так! – зрадів Камо. – Роздягайтеся. Почнемо вивчати дно озера.

– Та хто полізе в таке холодне озеро! – заперечив Грикор. – Де це озеро, а де Гіллі!… Вигадав.

– Нічого не вигадав, – втрутився Армен. – Ви тільки подивіться, скільки води прибуває в це озеро. Раз, два, три, чотири… Вода з чотирьох річок, крім дощів. А сніг? Адже увесь сніг на гребенях тане і теж стікає в озеро.

– А й справді! – сказав Камо. – Скільки води, а непомітно, щоб рівень озера підвищувався. Та воно б і не вмістило її.

– Може, випаровується? – висловила думку Асмік.

– Ні, тут холодно, великого випаровування бути не може, – заперечливо похитав головою Ашот Степанович. – Тут, звичайно, є десь отвір, куди витікає вода, бо інакше кратер наповнився б по самі вінця і вода переливалася б через край. Адже з усіх озер Вірменії витікають ріки і річки: і з нашого Севану, і з озера на вершині Алагьозу, і з озера Айгер-лич, і з озера Арпа, і з озера Ганли-гьол на вершині Ахмахану, і з озера гори Капуджух. Ці озера ми бачили на власні очі. Всі вони – проточні. В природі є певна закономірність. Якщо це озеро не проточне, значить, закономірність якимось чином порушена. От нам і треба з’ясувати чому.

Дід Асатур не брав участі в цій розмові. Не кліпаючи, дивився він на гребінь гори, де нещодавно стояли гірські барани. Старий мисливець знав, що один з них залишиться і обережно стежитиме за всіма рухами підозрілих пришельців.

– Ну, ви подумайте, як дізнатися, що робиться на дні озера, а ми продовжимо наші розшуки, дослідження, – звернувся Ашот Степанович до хлопців.

І геологи пішли до каміння, що виднілося біля протилежної вершини.

– Я хочу, щоб ми відігравали тільки роль консультантів, – сказав Ашот Степанович своєму товаришу. – Пам’ятаєш, про що ми говорили в день свого приїзду з Арамом Михайловичем? Ти бачиш, що я весь час намагаюсь триматися збоку. Нехай ініціатива залишається в руках у хлопців. Ми будемо втручатися лише в крайніх випадках, якщо вони робитимуть які-небудь помилки.