Таємниця гірського озера
Шрифт:
Взявши до уваги це авторитетне зауваження Асмік, діти розбрелися по острівцю.
– Ой, ще гніздо! А яйця які рябенькі! Чиї це яєчка? – почувся голос Грикора.
Він стояв перед великим гніздом, в якому лежало дев’ятеро яєчок. Зовні грубе і жорстке, гніздо, змощене з сухого очерету, всередині було вистелене м’яким, ніжним пухом.
Асмік підійшла до нього і взяла яєчко, ніби всипане ластовинням.
– Це водяної чорної курки-лиски, – сказала вона.
Армен приніс повну шапку довгастих сірувато-білих з гладенькою шкаралупою
– А ці?
– Ці, звичайно, качині… Як ти погано розбираєшся, Армене! – сказала з докором йому Асмік. – Хх знесла крижавка. Ця качка дуже схожа на нашу, свійську.
Армен глянув на Асмік і усміхнувся:
– Звідки ти все це знаєш?
– Сказала ж я, що ми з мамою збирали яєчка.
Охоплений мисливським запалом, Чамбар старанно обшукував очерети і знаходив стежечки, протоптані видрою. Проте всі його зусилля були марними – мисливець не ступав по його слідах, не лунали постріли. Але Камо радували гнізда птахів, які попутно винюхував Чамбар, і хлопець збирав яєчка і хвалив собаку. Чамбар зрозумів нарешті, що від нього вимагали, і почав старанно допомагати Камо, радісним гавканням сповіщаючи хлопчика про кожне знайдене гніздо. Коли Камо вибирав з гнізда яєчка, Чамбар стояв біля нього, весело метляючи хвостом. Один раз Камо не знайшов на місці, до якого привів його собака, нічого, крім купки дрібно накришеного очерету.
– Що ж ти, Чамбаре, мене обдурюєш? – докірливо похитав головою Камо і хотів було повернути назад, але собака став поперек дороги і сердито загавкав. – Ти що, сказився? – запитав хлопчик і ступив уперед, але собака не рухався з місця.
Камо здивовано знизав плечима, та, придивившись краще, помітив у центрі гніздо, прикрите пір’ям. Камо зняв пір’я і широко посміхнувся: в гнізді лежало вісім сірувато-білих великих яєчок.
«Здається, гусячі, – подумав Камо. – А де ж гуска? Ач, прикрила яєчка своїм пір’ям і пішла, мабуть, снідати…»
– Гадюка, гадюка! – раптом вигукнув Армен і з переляку позадкував: на нього з глибини заростей сердито блимало двоє гострих блискучих очей, широко розставлених на плоскій сірій голівці.
Підійшла Асмік, боязко глянула, але одразу ж засміялася:
– Та це ж качка… сидить на яєчках і не хоче вставати. Якось і я злякалась: крижавку, коли вона так сидить, легко можна за гадюку прийняти: тільки голова та шия і помітні… Відійди!
– Зажди, зроблю знімок. – І Армен спрямував на качине гніздо свій фотоапарат.
Качка не витримала і злетіла, відкривши гніздо, сплетене з моху і сухого листя. Асмік налічила в ньому одинадцять яєчок.
– Не зачіпайте гнізда, ходімо, – сказала вона. – Хай качка повернеться.
Відійшовши трохи вбік, діти почули за собою шум крил: це поверталася на своє гніздо качка.
– Чи не безжалісно ми робимо, Камо? – зупинилася Асмік.
– Ну, що ти!… Чому безжалісно? Все одно тут багато яєць знищать хижаки, а на фермі ми виведемо з них пташенят – значить, врятуємо
– Друзі, нам треба щось поїсти, – запропонував Грикор.
– Правду кажучи, і я зголоднів, – признався Камо. – Але що ж ми їстимемо?
– Що? Шашлик із селезня, дику яєчню.
– «Дику»? – засміявся Армен. – Це діло, тільки в нас ні сковорідки, ні масла немає. Хіба що зваримо яєчка? Можна в тому відрі, яким вичерпували воду з човна.
– Але ж у нас і вогню нема…
– А очерет та отой вербовий кущ? – показала Асмік на кущ, який ріс посеред очерету. – Не згодяться вони для вогнища?
Грикор збігав до човна, приніс відерце і вбитого дідом селезня.
– А сірники, сіль, хліб? Де ми все це візьмемо? – розвів руками Камо.
– У хорошого пастуха все це повинно бути! – гордо відповів Грикор, знімаючи з-за плечей торбину. В ній і справді знайшлося все, що треба було.
Діти розклали вогнище з очерету, по обидва боки його встромили по веслу, з’єднали весла зрізаною з куща верби довгою лозиною і повісили на неї відерце.
– Давайте чаїні яєчка зваримо, – запропонував Грикор. – Оці… Гусячі і качині чіпати не треба – шкода.
– Тьху, – скривився Армен, – чаїні яєчка! Хіба їх можна їсти? Та вони ж погані…
– Чому погані? Я й воронячі їв, ще й скільки!
1 Грикор відклав убік кілька чаїних яєчок для себе. Потім він розпалив вогнище.
Сухий очерет запалахкотів, затріщав так, ніби почалася стрілянина з револьверів.
Поки вода грілася і варились яйця, Грикор швидко обсмалив качку на вогні, помив, посолив і, настромивши її на рожен, зроблений з вербової лозини, почав підсмажувати на вогні. Апетитний запах качиного шашлику сповнив повітря.
Грикор не витримав і, відірвавши у качки підсмажену ніжку, почав жадібно її уминати.
– Потерпи, Грикоре, давай спочатку за стіл сядемо, – докоряв йому Камо. – Армене, налий у відро холодної води – треба яєчка остудити, а я тим часом накрию стіл.
І Камо, наламавши очерету, влаштував з нього щось на зразок невеликого помосту, прикрив його сухим листям, а поверх розклав нарізаний скибками хліб і поставив баночку з сіллю.
– Ось і накрили стіл, Армене, давай яйця! – наказав він. – Грикоре, як твій шашлик?
Весняний день був тихий і лагідний, сонце – живодайне і ласкаве. Якась особлива радість охопила дітей в цьому чарівному куточку.
З великим апетитом вони з’їли і шашлик з качки, і яєчка. Охочіше за всіх їв, звичайно, Грикор, який серед своїх товаришів славився ненаситним апетитом.
Поснідавши, діти знову рушили на полювання за яєчками, веселими вигуками відзначаючи кожне знайдене ними гніздо.
Однак радість їхня тривала недовго.
Несподівано, здавалося, зовсім-зовсім поруч, за очеретяною стіною по той бік протоки, розляглося знову знайоме страшне ревіння.