Таємниця янтарної кімнати
Шрифт:
— Прошу передати князеві моє глибоке вибачення за клопіт, — у тому ж тоні відповів Роде. І, тільки-но зачинилися двері, вдарив кулаком по столу — Тремтить, підла душа, тремтить! Ще б пак — росіяни ось-ось будуть тут!
Через місяць Роде побував у графа фон Шверін у маєтку Вільденгоф. Граф виявився більш зговірливим, мабуть, тому, що в його замку вже була Руденко з своїми колекціями. Туди ж перекочували деякі картини з Кенігсберзького музею.
— Можливо, і янтарну кімнату слід розмістити у Вільденгофі? — вголос міркував доктор, міряючи кроками кабінет. — Ні, дуже багато
Тим часом янтарні панно вже були запаковані і готові до перевезення. Про це Роде доповідав 21 жовтня якомусь Лау. А потім невтомний доктор зник з міста.
Тільки після його повернення співробітники довідалися: директор музею встиг побувати в Саксонії.
В середині грудня він надіслав чергове донесення: «його Превосходительству докторові Віль, обер-бургомістрові Кенігсберга. Маю честь доповісти, що я оглянув замки Вексельбург та Бург-Кріпштайн у Саксонії, які вважаю придатними для розміщення в них музейних цінностей і в першу чергу унікального скарбу — янтарного кабінету».
Обер-бургомістр не відповів. Йому було не до янтарної кімнати.
Фронт невблаганно наближався до Кенігсберга.
— Добре, що наша Ельза вчасно вийшла заміж і виїхала! Можливо, туди ці росіяни не доберуться, — сказав якось Альфред Роде дружині. — Мені здається, Гертрудо… зачини, будь ласка, двері і сядь ближче… Мені здається, що настав кінець. Справді, справді. Не дивись так на мене, люба, треба тверезо оцінювати обстановку.
Роде прислухався. За вікном стояла тиша.
— Ось що говорить Геббельс. Його промова на мітингу націонал-соціалістичної партії у Берліні.
Доктор розгорнув «Кенігсбергер цайтунг» і неголосно прочитав:
— «Брати, друзі! Більшовики, зібравши свої сили на окремих ділянках, зуміли прорвати нашу стійку оборону і подекуди вступили на священну землю фатерлянду! Це не повинно тривожити нас. Кожний німець розуміє, що війна неможлива без тимчасових невдач, які рано чи пізно ліквідуються дужчим. Дужчими є ми — це безперечно…» — Так, тут йде звичайна пропагандистська істерія. Гм, подивимось далі. Ось: «Щоб учинити руським найдійовіший опір, фюрер закликає нас створити нову, ще не бачену раніше організацію для боротьби з ворогом на тимчасово окупованій ним території. Це буде «вервольф». Вовк-перевертень, персонаж з улюбленої нашому серцю дитячої казки оживає, щоб показати більшовикам свої сталеві зуби!
Віддамо свої заощадження і сили для створення таємних складів зброї і продовольства. Вовк-перевертень має бути ситий, дужий і озброєний до зубів!
Друзі! «Фольксштурм», «вервольф», нова зброя і фюрер — ось що врятує вітчизну!
Ми неодмінно переможемо!»
За вікном тихо прошаруділа машина. Анна-Гертруда обережно підняла край штори. Навпроти, біля будинку таємного радника Шульмайстера, метушилися люди.
— Дивись, Альфреде, ще один тікає! А ми, як і раніше, сидимо і чекаємо. Чого ми чекаємо, Альфреде?
— Так, вони тікають. Але ми залишимося тут. Ми залишимося тут, поки існує музей, поки ціле те зібрання, якому я віддав усе своє життя. І ти не маєш права вимагати від мене, щоб я покинув місто!
Довгі роки гітлеризму навчили Роде обережності. Навіть дружині він не сказав правди.
А правда була така. Як тільки доктор повернувся з Саксонії, його викликали в гестапо. Охоплений жахом, не маючи сили стримати тремтіння, піднімався Роде низькими широкими сходами сірого будинку на Адольф Гітлерплац. Перепустки не вимагали: видно, ніхто не приходив сюди з своєї волі. Тільки похмурий офіцер зустрів вченого за скляними дверима вестибюля і, не запропонувавши роздягтися, коротко сказав:
— Доктор Роде? Йдіть за мною.
Роде покірно йшов темним коридором, йому пригадалися розповіді друзів про таємничі підземелля цього будинку.
Доктор абсолютно точно знав, що ніяких триповерхових підземель тут немає. Але не менш точно знав і інше: камер катувань тут досить. Звідси повертаються рідко. І він пошкодував, що приховав виклик від дружини і не попрощався з нею.
Роде завели у довгу напівтемну кімнату без меблів. Тільки письмовий стіл, схожий на катафалк, стояв у далекому кутку.
Провідник пішов, залишивши доктора самого. Роде боязко озирався, не знаючи, чи можна сісти, закурити, не знаючи, що його тут чекає.
Потайні двері відчинилися безшумно. Кроків теж не чути було. Тільки коли господар кабінету виріс за столом, Роде побачив його і здригнувся від несподіванки.
— Сідайте, докторе, — голос гестапівця здався наляканому вченому майже лагідним. — Розмова буде короткою. Нам доручено попередити вас про вашу персональну відповідальність за долю експонатів янтарного музею і, зокрема, янтарного кабінету. Тому ви зобов'язані або вжити заходів щодо їх евакуації, або, коли це виявиться зовсім неможливим, сховати цінності з повною гарантією їх збереження. Евакуація кращий вихід. Ви мене зрозуміли?
— Так.
— Вам забороняється залишати Кенігсберг перш, ніж буде вивезено експонати. Якщо їх доведеться заховати в місті, ви при будь-яких обставинах лишаєтесь тут і відповідаєте за збереження таємниці. Зрозуміло і це?
— Так, — відповів Роде.
— Чудово. До побачення, докторе. Сподіваюсь, ви добре все запам'ятали.
Так, Роде все це запам'ятав добре.
— … Тікають, — задумливо сказав доктор, поглядаючи у вікно. — Звідусіль: із Кенігсберга, Тільзіта, Гумбінена, Інстербурга… Я бачив на шляхах машини різних марок. Ідуть і йдуть. Що ж, вони мають рацію. Росіяни не помилують тих, хто затіяв цю війну.
— Вони не помилують і тебе, Альфреде!
— Мене? Що я для них? Простий працівник музею, який ніколи не цікавився політикою.
— А російські цінності? А янтарний кабінет? Ти забув про нього, Альфреде?
— Ні, звичайно. Але в чому моя провина? У тому, що я старанно зберігаю ці скарби? Спи спокійно, люба. Якщо снаряди помилують нас, нічого не станеться. Все буде гаразд.
— Все гаразд, — сказав дружині доктор Герте. — Два-три дні, і ми будемо у Франкфурті.