Таємниця янтарної кімнати

Дмитриев Валентин Григорьевич

Вони перегорнули обкладинку журналу, яка ще пахла друкарською фарбою.

— Великий заголовок вгорі звучить у перекладі так: «Де знаходиться янтарна кімната?» Нижче підзаголовки: «Скарб мистецтва, відомий усьому світові, викрадено гітлерівськими військами за особистою вказівкою воєнного злочинця Еріха Коха з палацу в м. Пушкіно. Пізніше янтарна кімната була у Кенігсберзі. Доктор Роде знав, де міститься скарб. Чому Роде вбито? Де його колишній шеф? «Фрайє вельт» друкує виклад статті з газети «Калининградская правда».

— Цікаво, — сказав Денисов. — Читай далі. Ось що вони прочитали.

«… Нещодавно, приймаючи величезну кількість врятованих від знищення німецьких художніх цінностей, багато мистецтвознавців

Німецької Демократичної Республіки одночасно з радістю, бачачи повернене, відчули і сором. Радянські власті передали німецькому народові старанно реставровані, дбайливо, із знанням справи збережені величезні культурні цінності, заради врятування яких радянські солдати і фахівці не раз наражали себе на смертельну небезпеку. А ми практично виявляємося безсилими в свою чергу віддячити радянському народові. Ще далеко не всі культурні цінності, пограбовані фашистами у Радянському Союзі, повернено: доля багатьох з них невідома. Та хіба зроблено все, що в наших можливостях, хіба кожний слід аж до останнього вже виявлено? Журнал «Фрайє вельт» звертає увагу читачів на одну з найбільш болісних втрат — на пропажу янтарної кімнати, що являє собою велику художню цінність. Журнал «Фрайє вельт» настійно закликає всіх, хто може дати хоч найменший натяк на можливий слід запропащеного скарбу, підтримати журнал у зусиллях, які він докладає, щоб відшукати цей скарб мистецтва».

А далі, на правому боці аркуша, на червоній шпальті білими літерами було надруковано:

ХТО МОЖЕ ВКАЗАТИ МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ЯНТАРНОЇ КІМНАТИ?

ХТО У 1944–1945 РР. БУВ ПРИЧЕТНИЙ ДО ЯНТАРНОЇ КІМНАТИ? ХТО ЧУВ ПРО НЕЇ, ВІВ ЛИСТУВАННЯ ЧИ ПЕРЕДИВЛЯВСЯ ТАКЕ ЛИСТУВАННЯ?

ХТО БРАВ УЧАСТЬ У ЗАХОВАННІ ЯНТАРНОЇ КІМНАТИ У СІЧНІ 1945 РОКУ У КЕНІГСБЕРЗЬКОМУ ЗАМКУ? ХТО В ЦЕЙ ЧАС ЕВАКУЮВАВ ЗВІДТИ ЯЩИКИ?

ХТО ЯК ПРЕДСТАВНИК КЕНІГСБЕРЗЬКОГО ГАРНІЗОНУ ЧИ ІНШИХ ВІЙСЬКОВИХ ЧАСТИН, ЩО ДИСЛОКУВАЛИСЯ У МІСТІ, СПОСТЕРІГАВ ЕВАКУАЦІЮ ЦИХ ЯЩИКІВ?

ХТО ЗНАЄ МІСЦЯ СХОВУ МУЗЕЙНОГО МАЙНА, ЯКЕ РАНІШЕ ПЕРЕБУВАЛО У КЕНІГСБЕРЗІ?

ДЕ ЖИВЕ ПАУЛЬ ФАЙЄРАБЕНД, КОЛИШНІЙ ГОСПОДАР КОРЧМИ «БЛЮТГЕРІХТ», РОЗТАШОВАНОЇ У КЕНІГСБЕРЗЬКОМУ ЗАМКУ?

«ФРАЙЄ ВЕЛЬТ» БУДЕ ВДЯЧНИЙ ЗА БУДЬ-ЯКУ ВКАЗІВКУ, ХАЙ НАВІТЬ ВОНА НА ПЕРШИЙ ПОГЛЯД ЗДАВАТИМЕТЬСЯ НЕЗНАЧНОЮ.

РЕДАКЦІЯ, ЯКЩО ТОГО ЗАХОЧЕ АВТОР, ЗБЕРЕЖЕ В ТАЄМНИЦІ ІНФОРМАЦІЮ, ЩО НАДХОДИТИМЕ ДО НЕЇ.

Після цього звернення йшов виклад матеріалів, надрукованих у свій час в «Калининградской правде».

6

У двері постукали. Сергєєв поморщився: він просив секретарку до обіду нікого не впускати, крім відвідувачів з особливо важливими, невідкладними справами.

— Заходьте.

Літня жінка боязко ввійшла до кабінету. Невпевнено озирнулася і, мабуть, збентежена не дуже привітним поглядом хазяїна кабінету, тихо промовила:

— Я хотіла бачити товариша Сергєєва.

— Слухаю.

— Моє прізвище Гіль. Я з приводу янтарної кімнати…

Сухувату стриманість Сергєєва немов рукою зняло.

— Сідайте, будь ласка…

— Ельза Арнольдівца, — підказала жінка.

— Прошу вас, Ельзо Арнольдівно. Я вас слухаю.

Ось що розповіла Сергєєву відвідувачка.

… До Кенігсберга Гіль, німкеня з колишньої республіки німців Поволжя, приїхала після тривалих мандрів по окупованій території. Шукала «красивого» життя… Але навіть роботи за фахом тут їй, лікареві-рентгенологу, не знайшлося: гітлерівці не дуже довіряли своїм одноплемінникам, які виросли на чужій землі. Через кілька тижнів Ельзі Арнольдівні пощастило: вона влаштувалася чи то економкою, чи просто нахлібницею в родині професора літератури Кенігсберзького університету Артура Франца.

Тут її не соромилися, фрау Ельза незабаром стала в домі своєю людиною. Довгі розмови за вечірнім чаєм, за ранковою кавою, коли гер професор не поспішав на лекції, відбувалися при ній. Якось Гіль вперше почула про янтарний кабінет…

— Так, фрау Ельзо, вам неодмінно треба побачити це чудо, — говорив професор, пахкаючи сигаретою. — Це дивовижно, це неповторно! Тільки німецький народ міг створити такий прекрасний твір.

Гіль подумала, що йдеться про янтарний кабінет, який створено у Німеччині і який належить Німеччині. Вона не дуже цікавилася мистецтвом і про існування янтарної кімнати у Пушкіно навіть не мала уявлення. Однак завзяття звичайно стриманого професора зацікавило її. Вона звернулася до Франца з проханням дістати їй перепустку в замок. Професор пообіцяв, але незабаром з'ясувалося, що ця обіцянка була необачною: надходило літо 1944 року, будь-які відвідування замка припинилися…

— Я певна, що янтарна кімната була в замку. У нас… тобто у родині професора Франца, про неї згадували не раз. Що ж стосується бункера на вулиці Штайндамм, то тут мої відомості можуть виявитися більш точними, — хвилюючись говорила Сергєєву Гіль. — Я часто прогулювалася у тому районі, по Штайндаммштрасе. Добре пам'ятаю: вона вся була забудована високими, гарними будинками, тільки в одному місці залишався маленький зелений майданчик. Мені здається, що саме там і містився бункер. Це одразу ж за наріжним будинком, де був ресторан, біля головпоштамту. Майданчик мав назву Кірхенплац. У глибині його височіла невеличка кірха. Ліворуч від кірхи мені доводилося бачити на зеленому насипу душники, які звичайно бувають у бункерах. Входу до приміщення я не бачила. Мені здається, що саме тут містився бункер, про який згадується у статтях «Калининградской правды», — розповідала Гіль, — якщо, звичайно, Роде казав правду і якщо не помилився професор Барсов, якого Роде водив до бункера по Штайндаммштрасе.

— Спасибі, Ельзо Арнольдівно. Ми уважно оглянемо ці місця.

7

Тепер Сергєєв регулярно одержував журнал «Фрайє вельт» безпосередньо з Берліна. Він нетерпляче розгортав великі сторінки, відшукуючи знайомий заголовок: «Во іст дас бернштайнціммер?» [21] Майже у кожному номері він знаходив щось цікаве. Головне було зроблено: німці відгукнулися на заклик журналу і повідомляли все, що було їм відомо.

Так, Емма Лупп, бургомістр міста Коппенбрюкк з повіту Киріц, писала:

21

Де знаходиться янтарна кімната? (нім.),

«Розмовляючи з польським військовополоненим, я довідалась, що на початку січня з Кенігсберга було відправлено вагон із скарбами мистецтва, які потім замурували у підвалах замка в повіті Ландсберг. Поляків, яких примусили це робити, через кілька днів вивезли невідомо куди. Я повідомляю це для того, щоб зробити і свій внесок у розшуки всесвітньовідомого твору мистецтва».

А ось лист Альфреда Блекка, жителя міста Карл Марксштадт, надрукований у п'ятнадцятому номері щотижневика:

«З юнацьких років я чудово орієнтувався у тодішньому Кенігсберзі. Протягом кількох років жив поблизу згаданої вами вулиці Ланге Райє і вчився у розташованій там школі. Я знаю, що на розі Ланге Райє і Бернштайнштрасе містився. Геологічний інститут, в якому зберігалася міська колекція янтарю. Очевидно, експонати інституту і були сховані у згаданому вами «бункері № 3». Правда, я такого позначення не знаю, але мені точно відомо, що біля Геологічного інституту був якийсь бункер. Думаю, що розташування його, незважаючи на зміни, які сталися за цей час у місті, можна визначити. Гадаю, що місце, де був бункер, виявилося непридатним для будівельних робіт, в іншому разі на цей бункер вже натрапили б».