Ти чуєш, Марго
Шрифт:
Це нікого не приголомшило. Вони вийшли з машини. Хто - "в кущики", хто закурив. Марго поглянула у вирубане в чагарнику "вікно" і зазначила:
– Церква була ліворуч?
– Ага!
– А тепер праворуч. А ліворуч з'явилася пожежна вежа.
– Може, це інше роздоріжжя?
– Я думаю, це село обертається, — спокійно сказала Марго.
– Тому й Обертеницею називається.
Знову ж таки ніхто не здивувався.
Ясно
Покружлявши машиною ще кілька годин, вони опинилися біля підніжжя гори.
Вечоріло. Втомлені і мовчазні мандрівники рушили в сусіднє село в той самий мотель.
На вечері, так само пишній, як учора, до них підійшов кривоногий Ахмет і спитав:
– Провідника треба?
– Треба, - сказав Андибер.
– Зустрічаємося завтра о п'ятій, - сказав Ахмет, випив кухоль пива і зник.
Настало завтра. Ранок був гостро прохолодний. Ахмет уже стояв у бурках, шапці з вовчого хутра і вивернутому кожусі.
До Обертениці їхали машиною. Перед селом спинилися. Загнали машину в лісок і пішли пішки.
Ахмет вивів їх на вулицю, що, очевидно, становила зовнішнє коло у плані Обертениці, і повів їх вулицею у напрямі проти годинникової стрілки. Було дуже дивно: наче вони топчуться на місці, а назустріч їм напливають будинки. Вірніше, рухалися лише огорожі, великі кам'яні огорожі, за якими не було видно будинків. Але Марго собі добре уявляла, що було за огорожами: дворик з вимурованим долом, з фонтанчиком і гарним квітничком, кам'яні хатки з балкончиками, також обсадженими квітками, і тихі акуратні господині в довгих '"рябих" ситцевих спідницях, білосніжних сорочках і фартушках з нагрудниками. Фартушки були різні і вказували на характер господині: картаті "шотландки", з яскравими рожами, в дрібний чи великий горошок, у маленькі квіточки, однотонні...
Попереду з'явилася висока будова. Вона все наближалася і наближалася, і нарешті Марго впізнали в ній годинникову башту. Вона була викладена з великого нешліфованого каменю і була дуже високою. Марго знала, що було всередині. Вона там зробила щось на кшталт сучасного етнографічного музею: там у численних залах були розміщені всі ті заморські подарунки, які вона отримувала від іноземних послів, а також її власні придбання, які вона нажила, подорожуючи світом.
Біля башти мандрівники повернули у вуличку, яка, за логікою, мала б виводити з села. Але насправді вони вийшли на іншу вуличку, внутрішню. Обертениця мала свою логіку. І за цією логікою, ця, друга, вуличка була меншим колом у плані цього села.
І знову вони тупцяли на місці, а назустріч пливли муровані паркани... Ось господині прокинулися і відкрили віконниці. Солодко позіхнули і вийшли на подвір'я. Вони випустили чорних курочок на високих ногах - породу, яку розвела в себе Марго, привізши з далеких індійських берегів. На ранковому сонечку вилежували безшерсті коти, подвір'ям бродили химерні собаки. Господині йшли до своїх корівників і гладили своїх корів. Ті терлися теплими мордами об господинь. Господині сідали на маленькі стільчики і починали доїти корів... З хати виходив заспаний господар у червоних штанях, позіхав, потягувався і
Будинки в Обертениці мали такий вигляд: муровані стовпи, на них перший поверх і мансарди під дахом. Під стовпами була літня кухня: кам'яна піч. стіл і обов'язково ящички з квітами. Чоловіки в червоних штанях поралися біля печі, поки господиня доїла корову.
Поступово з дворів стали виганяти корів. Біля кожної хвіртки стояла карликова корівка, схожа на поні, проте з вим'ям, як у звичайної корови. Це також була гордість Марго, привезена з диких африканських саван.
Ось почулося гейкання пастуха, і вулицею поволі посунула череда, за нею їхав верхи у вовчій шапці і вивернутому кожусі пастух. Господині біля хвірток низько вклонялися групі мандрівників, що прямувала до монастиря. Пастух на коні привітав їх радісними гелґотливими вигуками. Він був з Ах-метового племені.
Мандрівники не зупинялися. Це коло, яке мало бути коротшим від першого, тобто ця друга вуличка, насправді було довшим. Нарешті мур закінчився, і перед .ними виросла церква з куполом, схожим на мечеть. Замість мінарета був дзвін. Ой, як довго довелося Марго толерувати різновірців. їй ще й погрожували: переріжуть одне одного. Ач, не перерізали. Досі моляться всі в одному святому місці. Одні вважали грішним мати зображення святих у святому місці, інші вважали грішним їх не мати. Святих лишили тільки на тому місці, де був вівтар, та й то вони мали не лише європеоїдний, а й монголоїдний антропологічний типи. Натомість усі стіни були в голубих візерунках, а підлога - в килимах.
Біля церкви-мечеті повернули знов у вуличку праворуч: наче назовні, а насправді -- всередину. Третє внутрішнє коло, що мало бути меншим від другого, виявилося ще довшим. Хвіртки позамикалися, і вулиця спорожніла. Ахмет-поводир прискорив ходу.
Стало прохолодніше. На цій вулиці завжди було прохолодно. Тут вирощували лам і плели чудові вовняні речі. Жінки тут ходили у вовняних шкарпетках і вовняних камізельках, що вбиралися на рябу спідницю і білосніжну блузу з рукавом три чверті. На голові в них були чорні з білим або сірим хустки із найтоншої вовняної нитки. Білосніжна блуза була обов'язковим атрибутом жінки в Обертениці.
Першим законом, який Марго прийняла, був закон про білі блузи й ідеально чисті клозети.
Повіяв різкий холодний вітер. Ахмет-провідник накинув на Марго накидку із тонкої вовни лами. Накидка була ніжно-сірого кольору з геометричним візерунком на кінцях.
"Коли вже та пожежна вежа?" - подумала Марго, і моментально вона з'явилася: із суцільного дерева, з оглядовим майданчиком і масивними дзвонами. На вежі ходив іще один Ахмет у вовчій шапці і вивернутому кожусі.
Мандрівники звернули праворуч і потрапили на вуличку, де жили Ахмети. Ці вирощували коней, ходили у вивернутих кожухах і вовчих шапках. На цій вулиці відгонило конячим послідом, сіном і печеним надворі м'ясом. М'ясо тут готували божественно: щось середнє між англійським стейком з кров'ю і карським шашликом. Головною приправою до нього було "чарівне слово", яке передавалося з покоління в покоління в суворій таємниці і не виходило за межі вулиці. Жінки на цій вулиці були чудові наїзниці, набагато кращі від чоловіків. І жінки на цій вулиці найлегше народжували і мали найбільше дітей.