Точка Обману

Браун Ден

Коли корма зависла над краєм величезного водяного торнадо, якірний ланцюг нарешті не витримав і луснув. Високо й гордо задравши носа догори, «Гоя» ковзнула через кромку западини, всмоктувана гігантською водяною спіраллю. І якусь мить під водою ще жевріли її ліхтарі.

131

Ранок у столиці Сполучених Штатів був чистий і прозорий. Біля підніжжя монумента Вашингтона легенький вітерець кружляв маленькі вихорці сухого листя. Зазвичай найбільший у світі обеліск спокійно прокидався вранці і бачив у Дзеркальному

озері своє відображення. Але сьогоднішній ранок почався з хаотичної метушні репортерської братії, що зібралася біля підніжжя монумента.

Коли сенатор Седжвік Секстон вийшов зі свого лімузина і кроком лева-переможця рушив до майданчика преси біля підніжжя обеліска, він почувався величнішим за самого Джорджа Вашингтона. Він запросив сюди представників десяти найбільших у країні мереж масової інформації і пообіцяв їм скандал десятиріччя.

«Ніщо так не приваблює стерв’ятників, як запах смерті», — подумав сенатор.

У руці Секстон стискав десять білих конвертів, кожен елегантно запечатаний печаткою з його монограмою. Якщо інформація — це зброя, то зараз сенатор тримав у руках ядерну боєголовку.

Підходячи, він відчув запаморочливе піднесення і з приємністю відзначив, що імпровізована сцена має дві «ширми слави» — великі пересувні перегородки, що виокремлювали його трибуну, наче дві темно-сині завіси, До такого прийому колись вдавався Рональд Рейган, щоб добре вирізнятися на будь-якому тлі.

Секстон вийшов на сцену справа, вигулькнувши з-за ширми, наче актор. Репортери швидко повсідалися на розкладні крісла, поставлені перед трибуною. На сході сонце тільки почало підніматися над куполом Капітолію, кидаючи на Секстона рожево-золотисті промені, неначе то було світло з раю.

Прекрасний і доречний день, щоб стати наймогутнішою людиною в світі.

— Доброго ранку, пані та панове, — мовив Секстон, поклавши конверти на підставку перед собою. — Я волію зробити свій виступ якомога коротшим та настільки безболісним, наскільки можливо. Чесно кажучи, інформація, якою я хочу з вами поділитися, є доволі бентежною. В цих конвертах міститься доказ шахрайства в найвищих ешелонах влади. Мені соромно говорити про це, але півгодини тому президент телефонував мені і благав — так-так, саме благав — не оприлюднювати ці докази.

Секстон зробив промовисту паузу і підняв угору конверти, немов спокушаючи журналістів, що сиділи перед трибуною. їхні очі прикипіли до цих конвертів, і вони почали невідривно стежити за ними, наче собаки, що забачили ласий шматок.

Президент дійсно телефонував сенаторові півгодини тому і все пояснив. Герні вже встиг поговорити з Рейчел, котра — ціла і неушкоджена — перебувала на борту якогось літака. Хоч би як неймовірно це не було, але виявилося, що НАСА та Білий дім стали безневинними співучасниками шахрайської змови, замисленої і виконаної Вільямом Пікерінгом.

«Зараз це не має значення, — подумав Секстон. — Заку Герні тепер не відкрутитися. Він приречений».

Секстон пошкодував, що він не муха на стіні Овального кабінету і не може бачити обличчя президента, коли той спостерігатиме за оприлюдненням цієї

інформації. Сенатор погодився зустрітися з Герні просто зараз, щоб обговорити, як найкраще розповісти країні правду про метеорит. Мабуть, цієї миті шокований Герні стояв перед телевізором, усвідомлюючи, що Білий дім не в змозі зробити нічого, щоб зупинити руку самої Долі.

— Панове! — продовжив сенатор, обводячи поглядом натовп. — Я довго зважувався на цей крок, і це було непросте рішення. Я міркував над тим, щоб піти назустріч бажанню президента зберегти цю інформацію в секреті, але мушу чинити так, як велить мені серце. — Секстон зітхнув і опустив голову, немов людина, якій випала важка історична місія. — Але правда є правда. Я не претендую на те, щоб якось впливати на вашу інтерпретацію цих фактів. Я просто надам вам інформацію такою, як вона є.

Раптом Секстон почув удалині гуркіт лопатей важкого гелікоптера. На мить йому здалося, що то сюди поспішає з Білого дому сам президент, аби зупинити прес-конференцію. «Це тільки покращить ситуацію! — задоволено подумав сенатор. — Якщо Герні це зробить, то виглядатиме ще виннішим!»

— Те, що я зараз збираюся зробити, я робитиму з важким серцем, — продовжив Секстон, відчувши, що прекрасно вибрав момент. — Але я вважаю своїм обов’язком повідомити американському народу, що йому збрехали.

Машина, оглушливо гуркочучи, приземлилася праворуч на Еспланаді. Коли сенатор підвів на неї погляд, то з подивом побачив, що то не президентський гелікоптер, а літак «оспрі» з регульованими пропелерами.

На фюзеляжі виднівся напис: БЕРЕГОВА ОХОРОНА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ.

Спантеличений Секстон побачив, як двері салону відчинилися і в них з’явилася жінка. На ній була помаранчева куртка берегової охорони. Жінка мала скуйовджений та зморений вигляд, наче щойно повернулася із зони бойових дій. Упевненим кроком рушила вона до майданчика преси. Якусь мить сенатор не міг її упізнати, а потім його немов блискавкою вразило.

Рейчел?У нього від потрясіння аж щелепа відвисла: «Якого біса вонатут забула?»

У натовпі почувся шепіт розгубленості і здивування.

Швидко приклеївши до обличчя широку фальшиву посмішку, Секстон обернувся до преси і, немов вибачаючись, підняв угору палець.

— Вибачте, можна я на хвильку відлучуся? Мені дуже шкода, що я змушую вас чекати. — І він зітхнув, зобразивши втомлену добродушну посмішку. — Родина на першому місці.

Кілька репортерів розсміялися.

Секстон, побачивши, як з правого боку до нього наближається Рейчел, швидко дійшов висновку, що довгоочікуване примирення доньки з батьком краще проводити у приватній обстановці. Але саме приватності наразі і бракувало. Секстон стрельнув очима на велику ширму, що стояла праворуч.

Не припиняючи приязно посміхатися, Секстон привітно помахав рукою доньці й відійшов од мікрофона. Рушивши під кутом їй навперейми, він пішов так, щоб Рейчел довелося зайти за ширму, аби з ним зустрітися. Опинившись поза очима та вухами преси, він вигукнув, посміхаючись і розкриваючи їй обійми: