Точка Обману
Шрифт:
— Я Ральф Сніден з «Вашингтон пост», — продовжив журналіст. — Можна поставити вам декілька запитань?
Сенатор посміхнувся і промокнув рота серветкою.
— Із задоволенням, Ральфе. Тільки поспішай. Я не люблю пити охололу каву.
Репортер нещиро засміявся.
— Звісно, сер. — Він витяг мініатюрний записувальний пристрій і увімкнув його. — Сенаторе, ваші виборчі телевізійні ролики закликають законодавчу владу забезпечити однакові зарплати для жінок та чоловіків, а також зменшити податки для новостворених сімей. Ви можете коротко обґрунтувати ці
— Аякже. Просто я великий симпатик сильних жінок та міцних родин.
Рейчел ледь не вдавилася своєю булочкою.
— До речі, про сім’ї, — продовжив репортер. — У ваших виступах ви багато уваги приділяєте освіті. І пропонуєте дуже суперечливе скорочення декотрих бюджетних витрат заради збільшення фінансування державних шкіл.
— Я вважаю, що діти — це наше майбутнє.
Рейчел повірити не могла, що її батько опустився до цитування популярних пісень.
— І останнє запитання, пане сенатор. За останні кілька тижнів ваш рейтинг, за даними опитувань, стрімко підскочив. Президента має занепокоїти цей факт. Що є причиною вашого успіху?
— Гадаю, це пов’язано з довірою. Американці починають бачити, що нинішньому президентові не можна довіряти: він не здатен вжити рішучих заходів, які зараз так необхідні нашій країні. Захмарні витрати уряду щоденно заганяють нашу країну дедалі глибше у борг, і американці починають усвідомлювати, що настав час не марнувати, а ремонтувати.
Рятуючи Рейчел від смертної кари через вислуховування батькової риторики, в її сумочці озвався пейджер. Зазвичай його різке електронне пищання бувало неприємною несподіванкою, що недоречно переривала розмову, але зараз воно прозвучало мало не солодкою мелодією.
Сенатор невдоволено насупився — його посміли перервати!
Рейчел вивудила пейджер з сумочки і натиснула в певній послідовності п’ять кнопок, підтверджуючи, що саме вона і є тією особою, що тримає пристрій. Пищання припинилося, і почав блимати рідкокристалічний дисплей. За п’ятнадцять секунд вона отримає засекречене текстове повідомлення.
Сніден радісно вишкірився на сенатора.
— Вочевидь, ваша донька — дуже зайнята жінка. Приємно бачити, що ви все одно знаходите час у ваших щільних розкладах, аби разом пообідати.
— Як я вже сказав, сім’я — це найголовніше.
Сніден кивнув, а потім його погляд враз посуворішав.
— А дозвольте вас спитати, пане сенатор, — як вам з донькою вдається долати конфлікт інтересів?
— Конфлікт? — сенатор Секстон з удаваним нерозумінням сіпнув головою. — Який конфлікт?
Рейчел підвела очі вгору, аж скривившись від невдалого акторства батька. Вона прекрасно знала, про що йдеться. «Бісові репортери», — подумала вона. Половина з них — на утриманні політиків. Запитання, яке щойно прозвучало, на жаргоні журналістів мало назву «грейпфрут». Тобто воно мало виглядати як несподіванка, хоча насправді було заздалегідь зрежисованою «домашньою заготовкою» для прояснення декотрих моментів у вигідному для сенатора світлі — така собі зручна подача у баскетболі: тільки хапай м’яча і забивай його у кошик.
— Ну, розумієте, пане
Сенатор Секстон вибухнув сміхом, розряджаючи начебто напружену атмосферу.
— Ральфе, по-перше, ми з президентом не опоненти.Просто ми патріоти, але маємо різні погляди на те, як слід керувати країною, яку обидва любимо.
Журналіст аж засяяв од щастя: йому вдалося вивудити саме такий вираз, на який він сподівався.
— А по-друге?
— А по-друге, моя донька працює не на президента, її наймає розвідувальне відомство. Вона систематизує розвідувальні дані й надсилає їх до Білого дому. Це не така вже й висока посада. — Сенатор замовк і поглянув на Рейчел. — Якщо вже на те пішло, то я навіть не певен, що ти, моя люба, особисто знайома з президентом, чи не так?
Рейчел витріщилася на батька, мало не пропікаючи його гнівним поглядом.
Цієї миті цвірінькнув пейджер, і Рейчел уп’ялася поглядом у повідомлення, що висвітилося на екрані.
RPRT DIRNRO STAT
Швидко розшифрувавши стенографічний запис, вона спохмурніла. Повідомлення було несподіваним і, найпевніше, нічого доброго не означало. Однак воно стало приводом піти.
— Панове, — звернулася Рейчел до чоловіків. — Мені страшенно не хочеться, але я змушена йти. Спізнююся на роботу.
— Міс Секстон, — швидко зорієнтувався репортер, — перед тим як піти, чи не могли б ви прокоментувати чутки про те, що сьогоднішній сніданок був організований для того, щоб обговорити можливість залишити вашу теперішню посаду і працювати на виборчу кампанію вашого батька?
У Рейчел виникло таке відчуття, наче хтось вихлюпнув їй в обличчя гарячу каву. Це запитання заскочило її зненацька. Рейчел поглянула на батька і з його усмішечки здогадалася, що воно було заздалегідь підготовлене. їй страшенно захотілося перегнутися через стіл і штрикнути сенатора виделкою.
Репортер тицьнув їй під носа диктофон.
— То що ви на це скажете, міс Секстон?
Рейчел гнівно витріщилася на репортера.
— Ральфе — чи як вас там звуть, — затямте ось що: я не збираюся кидати свою роботу, аби працювати у виборчій кампанії сенатора Секстона, а якщо ви надрукуєте щось не так, як я вам щойно сказала, то вам доведеться виколупувати оцей диктофон кочергою з вашої дупи.
Журналіст отетеріло витріщився на Рейчел. Потім, ховаючи єхидну усмішечку, вимкнув диктофон і оголосив:
— Дякую вам обом. — І хутко зник.
Рейчел одразу ж пошкодувала, що зірвалася. Вона успадкувала вибухову вдачу свого батька і ненавиділа його за це. Спокійно, Рейчел, вгамуйся.
Батько уставився на неї з гнівом та осудом.
— Час би вже навчитися стримувати себе.
Рейчел стала збирати свої речі.
— Зустріч закінчено.
Сенатор і не збирався прохати її залишитися. Витягнувши мобільний для нової розмови, він кинув: